WEB-ресурс научно-практических конференций

Мізіна Т.О.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу, Україна

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗНАКІВ ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. Коли виробництво товарів і надання послуг переважають попит, гостро постає питання певної їх індивідуалізації.

Законодавці завжди приділяли увагу регулюванню таких відносин: Новоторговельний статут 1667 р., затверджений царем Олексієм Михайловичем, Декрет Раднаркому РРФСР «Про товарні знаки» від 10 листопада 1922 р., Постанова ЦВК та Раднаркому СРСР «Про виробничі марки і товарні знаки» 1936 р., Постанова ради Міністрів СРСР «Про товарні знаки» 1962., а також «Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18 вересня 1992р. та багато інших.

В сучасній Україні правова охорона товарних знаків здійснюється за допомогою Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689 – XII зі змінами та доповненнями. На сьогоднішній день законодавство в цій сфері перебуває у стадії становлення, тому існують ряд невирішених питань, які потребують підвищеної уваги науковців .

Вивченню даної проблеми, яка існує в країні, були присвячені роботи відомих вчених таких як: Роїна О., Підопригора О., Святоцький О., Дахно І., Сусліков Л., Дьордяй В., Романов А., Корлюгов Ю., Красильников С., Довгерт А., а також Іолкін Я., Мельник О. та ін.

Метою дослідження даної теми є аналіз чинного законодавства, що регулює питання правової охорони товарних знаків, акцентування уваги на прогалинах в ньому, внесення пропозицій щодо його удосконалення.

Правове регулювання охорони знаків для товарів та послуг здійснюється крім зазначеного вище Закону, на засадах Конституції України, Цивільного кодексу, Кримінального кодексу та інших законів, зокрема, Закону «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності», «Про охорону прав на зазначення походження товарів» тощо.

Розділ другий Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає умови надання правової охорони знаків для товарів та послуг. Зокрема звертається увага на те, що знак не повинен суперечити публічному порядку, принципам гуманності і моралі. За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 року, боротися з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності покликані: Державний департамент інтелектуальної власності, а також міністерства: освіти і науки, іноземних справ, внутрішніх справ, юстиції, економіки та з питань європейської інтеграції, культури і мистецтв, а також Служба безпеки, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація тощо.

Обсяг правової охорони, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до реєстру, і засвідчується свідоцтвом [1, с.136]. Законом передбачено, що свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу. Так, будь-яке посягання на такі права тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Проте, деякі підприємці випускають свою продукцію, не захистивши право на торгову марку. У той самий час інший виробник, випускаючи на ринок аналогічну продукцію, захистив себе реєстрацією своєї торгової марки. У випадку судового розгляду між підприємцями, що використовують у своїй діяльності схожі позначення, переможцем вийде конкурент, що вийшов на ринок набагато пізніше. Тож, реєстрація знаків для товарів та послуг є необхідною, а удосконалення цієї процедури – ще один крок у бік розвитку правової держави.

Зупинимось на деяких недоліках українського законодавства стосовно охорони знаків для товарів та послуг. Так, при (добросовісному) використанні знака на товари та послуги, законом не передбачається вплив власника права на користувача знака, обов’язкова можливість здійснення контролю якості такого використання. Порядок та методи такого впливу передбачається договорами, що надають права на використання. Відсутність таких приписів в законодавстві може призвести до спаду якості товару чи послуги, що викликає втрату довіри споживача до товару, оскільки вони можуть не мати відповідної якості

Закон встановлює, що будь-яке посягання на права, на знаки для товарів та послуг тягне відповідальність. На вимогу власника дане порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власникові завдані збитки. Про упущену ж вигоду у законі не йдеться. Не встановлює Закон «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» і обов’язку порушника відшкодувати моральну шкоду. Специфічною особливістю захисту права є обов’язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним на стільки, що їх можна сплутати. Проте у Законі не йдеться про те, як бути із зображеннями знака або позначення, схожого з ним, на вивісках, у рекламі, будь-якій іншій документації, що супроводжує товар. Знаки для товарів та послуг можуть використовуватися під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, на бланках, на іншій документації. Наведені способи використання таких знаків можуть відтворюватися, виготовлятися і використовуватися порушниками. Тому власник свідоцтва повинен був би вимагати від останнього знищення незаконно виготовлених чи відтворених позначень, які використовуються у будь-якій документації. Закон не містить норм про захист від вказаних порушень та наслідків їх застосування [2, с. 76]. Таким чином, ми не спостерігаємо визначення дій, які можуть бути визнані порушеннями права, не має й конкретних санкцій за такі порушення.

У законодавстві щодо охорони прав на знаки для товарів та послуг найбільш принциповим і неврегульованим питанням стосовно вимог міжнародних угод є правовий статус загальновідомих знаків. Останні нерідко є об’єктом адміністративних і судових спорів. У Паризькій конвенції передбачено, що Країни Союзу зобов’язуються визнавати недійсною реєстрацію і забороняти використання товарного знака, який є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може викликати змішування із знаком, котрий за визначенням компетентного органу країни реєстрації або країни використання є вже в цій країні загальновідомим як знак особи, що користується перевагами цієї Конвенції і використовується для ідентичних або подібних товарів [3, с. 73].

Тож відносини, які виникають з приводу охорони прав на знаки для товарів та послуг знаходяться в постійному розвитку і є найрізноманітнішими. У цій роботі ми звертали увагу на деякі проблемні питання з приводу охорони таких позначень. Зокрема це удосконалення процедури реєстрації, незаконне користування вже відомими брендами, відсутність приписів в законодавстві стосовно впливу власника права на користувача стосовно контролю якості, а також обов’язку порушника відшкодувати моральну шкоду, конкретне визначення дій, які можуть бути визнані порушеннями права. Зважаючи на це, законодавство повинно постійно вдосконалюватися, заповнюючи ті прогалини, які в ньому виникають. При їх усуненні свою увагу слід сфокусувати не на створенні нових нормативно-правових актах, а на формулюванні більш змістовних доповнень до вже існуючих та адаптуванні до Європейського законодавства.

Список літератури:

1. Інтелектуальна власність та її захист: Нормативно-правове регулювання. - 3-є вид., перероб. та доп. / Роїна О. М. – К.: КНТ, 2006. – 480 с.

2. Мельник О. Цивільно-правовий захист патентних прав: проблемні питання // Право України. – 2003. - № 2. - С.74-78.

3. Святоцький О., Крайнєв П. Право на загальновідомий знак для товарів та послуг в Україні // Право України. – 2002. – № 5. - С.73-76.