WEB-ресурс научно-практических конференций

Паливода О.П.

Національний технічний університет України "КПІ"

КОЛОРИСТИКА ЯК ЧАСТИНА МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ КОЛОРОНІМІВ

Феномен кольору є предметом вивчення багатьох фундаментальних наук (природознавства, фізики, астрономії, психології тощо) і складовою багатьох мистецтв (живопису, архітектури, скульптури, театру, кіно тощо).

Останніми роками дослідження лексики зосереджене на когнітивній та прагматичній функціях слів, а також їхній ролі у створенні мовних картин світу, де колороніми (кольороназви) позначають вагомий елемент, адже саме зорова інформація переважає у сприйнятті дійсності. Ці факти зумовлюють актуальність даної теми.

Колороніми (від лат.color – колір, гр.onima – ім’я), або кольороназви визначаються як лексеми, денотативним значенням яких є ознака кольору [1]. Виконуючи різноаспектні творчі завдання (від простого найменування барви-денотата до засобу виявлення глибинних емоційно-експресивних нюансів авторського задуму), вони часто дуже складні з перекладацького погляду.

Дослідження колоронімів, зокрема англійської та української мов, посідає важливе місце у контексті художньої літератури, адже колороніми займають значний прошарок у лексичному складі мов і активно використовуються в літературі. Колір є психологічним, емоційним, культурним аспектом, і за його допомогою в художній літературі передається емоційний стан людини, її позитивні та негативні риси характеру, різні соціальні та культурні явища, а також менталітет того чи іншого народу.

Колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання кольору) і імпліцитно (шляхом називання предмета, колірна ознака якого закріплена в побуті або культурі на рівні традиції [2].

Мова є дзеркалом культури, в ній відображається не лише реальний світ, який оточує людину, але і суспільна свідомість народу, національний характер, стиль життя, традиції, звичаї, світогляд, частиною якого, як одна із найдревніших лексичних систем, є колористика.

Говорячи про взаємодію мови та культури, не можна не сказати про таке, створюване ними поняття, як «картина світу». Кожна мова по-своєму ділить світ, тобто кожна мова має свою особливу картину світу.

Мовна картина світу не знаходиться в одному ряду зі спеціальними картинами світу (хімічною, фізичною та ін..), вона їх формує, тому що людина здатна сприймати світ і саму себе завдяки мові, в якій закріпляється громадсько-історичний досвід - як загальнолюдський, так і національний. Останній і визначає специфічні особливості мови на всіх її рівнях. Через специфіку мови у свідомості її носіїв виникає певна мовна картина світу, через призму якої людина бачить світ.

Частиною мовної картини світу є колористика. На думку Р.М. Фрумкіної, у психіці носія мови існує наївна картина світу кольору, яка фіксується за допомогою мови, хоча ні процес фіксації, ні зв’язки, які виникають при цьому, не усвідомлюються тим, хто говорить [3]. Але не усвідомлюються вони саме тому, що вони вже закріплені в мові, і «наївна картина світу кольору» є одним із елементів наївної картини світу в цілому, яка проявляється через мову.

Як відомо, при перекладі встановлюються мовні відповідності між мовою оригіналу та мовою перекладу, співвідносяться не лише мовні форми, а також і мовне бачення світу. При перекладі відбувається контакт двох мов і двох культур. Те, що є очевидним для носія однієї мови, може бути незрозумілим для носія іншої мови.

Особливості мови і культури виявляються при порівняльному вивченні мов і культур. Однак на рівні мовної картини світу ці відмінності непомітні, і тому виникають труднощі при перекладі. Еквівалентність оригіналу і перекладу художнього тексту залежить від багатьох факторів: своєрідності сприйняття оригіналу перекладачем, різносистемності мов, відмінностей соціокультурного середовища та ін.

Важливе значення при перекладі має фонова інформація - соціокультурні факти, характерні лише для певної нації чи національності, засвоєні масою їх представників та відображені в мові даної нації. Зміст фонової інформації охоплює все те, що називають реаліями.

Таким чином, різні слова в художніх текстах супроводжують країнознавчі фонові знання. Наприклад, назву роману панамського письменника Х. Беленьо “Luna Verde” дослівно перекладено «Зелений Місяць». В українського читача така назва не викликає жодних асоціацій. Для жителя Панами або Чилі - це символ надії, хороший знак, оскільки для них зелений колір втілює молодість і красу, символізує життєрадісність, а Місяць пов’язаний з духовною сутністю людини, її характером, життям, долею.

Відмінності лексики різних мов в області колоронімів очевидні. Наприклад, слову «червоний» відповідають два угорських слова “voros” і “piros”. В мові навахо не розрізняються синій і зелений, проте є два слова на позначення чорного. В латині не розрізняються коричневий і сірий.

Колористика є частиною мовної картини світу. Неможливо при цьому чекати чіткої ідентичності кольорових картин різних народів.

Отже, питання про переклад колоронімів у художній літературі є не таким легким, як може здатися на перший погляд, і викликає певні труднощі у перекладачів. На перший план виходить не лише компетенція перекладача, але й глибоке знання культурних, соціальних та інших особливостей в області колористики, що характерні для певних народів. Переклад колоронімів вимагає володіння певними фоновими знаннями та розуміння мовної картини світу.

Список літератури:

1. Ковальська І.В. Колористика як перекладознавча проблема (на матеріалі українських і англомовних художніх текстів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001. - 102 с.

2. Упорова С.О. О методологии анализа цвета в художественном тексте. - М.: Художественное творчество, 1986. - № 4

3. Фрумкина Р.М. Психолингвистика. - М.: Фактор, 2001. – 249 с.