WEB-ресурс научно-практических конференций

Трутяк І.П.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, Україна

АНАЛІЗ АВТОРСЬКИХ ПЕРЕДМОВ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАГМАТИКИ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТОК

Сучасні дослідження мови активно проводяться за трьома основними напрямками: структурно-функціональна лінгвістика, генеративно-трансформаційна лінгвістика та лінгвістика тексту. Пріоритетом останньої є дослідження онтологічного, гносеологічного, психологічного та прагматичного аспектів тексту. Вдосконалення методів прагматичного аналізу тексту, на нашу думку, дозволить спростити процедуру визначення його типу, забезпечить пояснення зміни деяких функціональних властивостей його лексичних одиниць. Розробку таких методів доцільно розпочинати з вивчення передмов до текстів, в яких автори звертаються до читачів з поясненням мети та обставин їх написання.

Отже, метою дослідження є виявлення впливу прагматичних чинників авторського дискурсу на його функціональні характеристики за проведення аналізу авторської передмови та глосарію до відповідного тексту.

Наявність авторських передмов (навіть якщо автор невідомий) є традиційною для середньовічних текстів, які з цієї причини обрано матеріалом дослідження. Проаналізуємо твори “The Ormulum” (1220), “Religious Pieces in Prose and Verse” (1350), “The Life of Saint Catherine” (XIV ст.), “Sir Ferumbras” (1380), “Poetical Works” (кінець XIV ст.) та “The Canterbury Tales” (кінець XIV ст.) Дж. Чосера, “A New Shakespearian Dictionary” (XVІ ст.), “Eneydos” (1490) Кекстона, “The Romance of Sowdon of Babylone” (початок XV ст.), “The Romance of Sir Beues of Hamptoun” як авторські дискурси.

У середньо-англійському періоді створювалися релігійно-дидактичні трактати, балади з історичним сюжетом, присвячені Хрестовим походам, літописи, інтимна лірика. У коротких вступах автори зазначали мету написання твору. Стиль, лексичне наповнення твору «підбиралося» автором відповідно до того, кому твір призначався і з якою метою. Наприклад, вільні перекази Біблійних сюжетів “ The Ormulum”, “Religious Pieces” – проповіді для простого кореневого населення Англії, написані з метою його об’єднання за умов норманського утиску, тому автори-монахи навмисне не вживали запозичень. У творах-перекладах, навпаки, слід очікувати значний показник запозичень. Порівняємо у різних дискурсах кількісні показники функціонування певних мовних одиниць, наприклад, вживання кореневих та запозичених слів із заперечними префіксами. Переклад «Eneydos” Кекстон виконав у 1490 році з французького варіанту й зазначив у передмові, що за мету мав збереження лексичної тотожності, заради якої доводилося нехтувати формою твору. Отже, у передмові знаходимо пояснення, чому переклад насичений калькованими словосполученнями, і показник запозичених слів із заперечними префіксами за результатами нашого аналізу становить 3%, в той час як в інших писемних пам’ятках Лондонського діалекту того ж періоду він не перевищує 1,5%.

Словники-конкорданси до авторських дискурсів є джерелом дослідження сполучуваності слів, коливання параметрів авторського стилю в межах певних жанрів чи часових відрізків. У глосарії У. Скіта до “The Canterbury Tales” Дж. Чосера [2; 225], 20 слів з un- становлять приблизно 0,8% від 2660 слів. У глосарії Р. Моріса до поетичних творів того ж автора [5; 256] 88 слів з un- становлять 1,5% від корпусу понад 5830 тлумачень. Така розбіжність пояснюється відмінністю тематики лексичного складу, тенденцією до більш широкого використання синонімів у ліриці, здебільшого, прикметників (а саме у прикметників цей префікс зустрічається значно частіше, ніж у інших частин мови), проте, враховується й така закономірність: що-менший об’єм інвентаризованої лексики – що-більша похибка у дослідженні.

У словнику-конкордансі до творів У. Шекспіра, укладеному Р. Дж. Кунліфом [1; 330], 163 слова з un- становлять 2,6% від 6160 тлумачень, а запозичення з in- та dis- разом становлять 2,3%. Особливістю авторського стилю Шекспіра є прийом словотвору таких дієслів із значенням зворотної дії, які не зафіксовано ані в словниках мови того періоду, ані в сучасних, наприклад: to unseam (to rip up), to unkiss (to annul with a kiss), to unheart (to dishearten), to unlive (to deprive of life), to unclew (to unwind), to unfair (to take the beauty from smb); загалом, частка дієслів (22) від загальної кількості лексичних одиниць з un- (163) надзвичайно висока – 13%, що майже вдвічі більша за 7% - традиційний показник сучасних тлумачних словників.

Отже, основний висновок нашого дослідження полягає у тому, що при аналізі функціональних характеристик лексичних одиниць середньовічних писемних пам’яток, окрім аналізу власне текстів та відповідних глосаріїв, слід враховувати їх прагматичні особливості, на які вказували самі автори в своїх передмовах.

На нашу думку, такий висновок є очікуваним при проведенні подібних досліджень на матеріалі сучасних художніх творів.

Література:

1. A New Shakespearian Dictionary by R. J. Cunliffe. - L.: Blackie & Son, 1910. - 342 p.

2. Chaucer Geoffrey. The Canterbury Tales. Rev. by W. Skeat. - Oxford: At Clarendon Press, 1912. - 316 p.

3. Early English Alliterative Poems in the West Midland Dialect, ed. by J. Wright. London: Tr?bner & Co, 1869.

4. Ormulum, with the notes and glossary of R. White. - Oxford: At Clarendon Press, 1878.

5. The Poetical Works of Geoffrey Chaucer, ed. by R. Morris, vol. VI. – L.: George Bell & Sons, 1891. – 365 p.