WEB-ресурс научно-практических конференций

Сорока М .В.

Національний університет «Львівська політехніка»

ЗНАЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Сьогодні важливо забезпечити активізацію зусиль щодо виходу з політичної та фінансово-економічної кризових ситуацій шляхом поступового переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України, акцентуванні уваги на проблемах суспільства, розвитку новітніх технологій, формуванні стратегій протистояння викликам глобалізації тощо. Вирішення нагальних питань можливе шляхом розвитку ресурсо-орієнтованої економіки як типу господарювання на мікро- й макрорівні. У даному випадку мова йде про економіку, що базується на найцінніших ресурсах – знаннях, тобто про економіку знань.

Актуальність . Дана проблема є актуальною з огляду на зростаючі світові тенденції. Роль інноваційних рішень, і відповідно роль економіки знань в прогресивному розвитку людства, стали предметом активних наукових пошуків з метою підвищення функціонування соціально-економічних систем. Вирішення наукових та прикладних питань щодо побудови інформаційного суспільства, реалізації системних реформ у сфері науки та освіти, і відповідно модернізації, реконструкції та технічного переозброєння виробництв, впровадження ресурсозберігаючих та ресурсовідновних технологій, забезпечення екологічної безпеки промисловості стане поштовхом до суттєвого підвищення конкурентоздатності України у міжнародному просторі.

Про перехід суспільства до іншої фази розвитку – суспільства інформації, суспільства знань – свідчать зростаючі витрати на інновації, і відповідно збільшення частки інтелектуального продукту у складі ВВП (у розвинених країнах до 60-70%).

Гостро постає потреба в осмисленні та реалізації шляхів формування людини з «інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури, з готовністю до інноваційного типу діяльності, що стане адекватною відповіддю на перехід цивілізації до інноваційного типу розвитку» [1, с.11].

Ця проблема є надзвичайно актуальною для України, особливо нині, коли розвиток суспільства знаходиться у так званій точці біфуркації, коли інновації як форма розвитку знань можуть стати визначальним фактором подальшого соціокультурного та економічного прогресу [2]. Економічно розвинуті країни світу вже визнали пріоритетність розвитку науки і освіти, як гаранта поступального руху в майбутньому, побудови конкурентної економіки, задоволення постійно зростаючих потреб людей. Тому відбувається плавний перехід на новий рівень розуміння реальності, що характеризується формуванням “економіки знань”.

Фахівці дедалі частіше користуються спеціальними термінами “нова економіка” (англ. - new economy ) або Е-економіка для опису економіки знань [3]. У широкому розумінні, економіка знань – це економіка, де основною рушійною силою прогресу є знання, зосереджені у людському капіталі та інформаційному навколишньому середовищі. Людина розглядається не лише як фактор виробництва (праця), але й як його результат. Процес розвитку такої економіки полягає в акумулюванні резерву здібностей і набору потреб людини. Економіка знань тісно пов'язана з постіндустріальною економікою, а тому найбільшою мірою характерна для США і країн Західної Європи.

Слід зазначити, що є суттєва відмінність між інформаційним суспільством та суспільством знань. Інформація за своєю суттю є не структурованою, хаотичною. Натомість знання – це форма існування і систематизація результатів пізнавальної діяльності людини; інформація на найвищому рівні організації. Знання є предметними, адже стосуються певної сфери, галузі; систематизовані і чітко окреслені. Використання знань, отриманих в процесі комплексного підходу, можливо навіть на стику кількох галузей науки (напр., економіка і соціологія), призведе до синергічного ефекту, коли їх взаємодія істотно перевершує ефект кожного окремого компонента у вигляді їх простої суми.

Економіка знань для України – це те принципово нове утворення, яке має прийти на зміну економіці винищення та експлуатації природи, економіці сліпого бажання людини отримати максимум прибутку. Її основою є не споживацький мотив людини, а прагнення задовольнити свої потреби таким чином, щоб не завдати шкоди природі, сприяючи при цьому її відтворенню. Економіка знань покликана задовольнити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості і т.ін . Зрозуміло, що за таких умов змінюються і чинники, які впливали на мотивацію людини щодо праці. Якщо раніше головними мотивами були суто економічні (матеріальні вигоди), то в майбутньому поряд із ними все відчутнішу роль гратимуть так звані “ідейні” мотиви. Таким чином, можна зробити остаточний висновок про те, що перехід до економіки знань уже розпочався, і в деяких сферах він є відчутним. В майбутньому дані тенденції тільки посилюватимуться, а враховуючи значне пришвидшення соціально-економічних процесів у ХХІ ст., побудова економіки знань в найближчі десятиліття є цілковитою реальністю [4]. Для України наступним етапом розвитку повинна стати побудова своєї власної оригінальної інноваційної архітектоніки, яка має базуватися на вже наявних «випереджальних конкурентних перевагах» власної країни [5]. При цьому визначальна роль у формуванні економіки знань повинна належати державі [6].

Таким чином, для досягнення успіхів на шляху формування економіки знань в Україні необхідним є виконання наступних умов:

- усвідомлення переваг інноваційної моделі економічного розвитку, розвиток систем «знання – виробництво – знання' » ( знання' – нове або доповнене новими ідеями знання, отримане шляхом апробації в реальних умовах);

- формування нового світогляду українського суспільства, розвиток інноваційної культури на всіх рівнях управління (як на рівні нації, кожного індивіда, так і на рівні персоналу підприємств);

- захист вітчизняного виробника і впровадження принципово нової практики до визначення суті «українського продукту», «української технології»;

- удосконалення нормативно-правової бази, що регулює здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності;

- стратегічний підхід до планування методів досягнення проектних показників на макро- і мікрорівні , визначення конкретних часових проміжків.

Отже, перехід до інноваційного типу розвитку та утвердження економіки знань у розрізі реалізації реформ поступового виходу з кризи (політичної, фінансової, економічної) є закономірним. Такий курс лише сприятиме утвердженню національного інтелектуального потенціалу на гідному рівні та отриманню стартових умов для якісно нового розвитку України у соціально-економічному аспекті.

Література:

1. Кремень В. Якісна освіта: вимоги ХХІ століття // Відкритий урок. Плеяди. – 2007. – № 1. – С. 10–14.

2. О.Г.Козлова, Р.В. Миленкова . Соціальні трансформації: інноваційна культура особистості в мінливому світі. – Режим доступу до журн.: soippo . narod . ru / documents / konf _ zhuk / kozlova _ milenkova . doc – Назва з екрану від 02.08.2009 р.

3. Куриляк В. Нова економіка у світовому та українському вимірах // Вісник Академії економічних наук України. Науковий щор ічник . – Донецьк , Інститут економіко-правових досліджень НАН України , 2002. – С.95–116.

4. Економіка знань – Режим доступу до журн.: http://www.rusnauka.com/15_DNI_2008/Economics/33052.doc.htm – Назва з екрану від 22.07.2009 р.

5. Володимир Семиноженко . Економіка знань: потрібна гра на своєму полі // Щоденна всеукраїнська газета «ДЕНЬ». – 2004. – №75. – Режим доступу до журн.: http://www.day.kiev.ua/29995/ – Назва з екрану від 05.08.2009 р.

6. Г.М. Сербина. Економіка знань — міраж чи безальтернативний шлях розвитку для України? // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №9. – С.13–17.