WEB-ресурс научно-практических конференций

Столярчук В.М.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

ОКРЕМІ АСПЕКТИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Як свідчить світовий досвід, ефективність національних моделей економічного розвитку в умовах глобальних трансформацій визначальною мірою залежить від рівня використання у суспільному відтворенні нових знань та технологій, які, матеріалізуючись в об’єктах інтелектуальної власності (ІВ), відіграють ключову роль в усій системі суспільно корисної діяльності людей. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання, пов’язані з комерціалізацією об’єктів ІВ, яка передбачає реалізацію інноваційної розробки на ринку, а відтак – одержання відповідного економічного ефекту.

Що стосується механізмів комерціалізації об’єктів ІВ, то найбільш поширеними у світовій практиці є на сьогодні наступні: включення об’єкта ІВ до статутного капіталу підприємства, поступка на одержання патенту, продаж патенту та торгівля ліцензіями. При цьому саме ліцензійна торгівля відкриває найбільш широкі можливості комерціалізації як щодо об’єктної структури прав ІВ, так і охоплення нею стадій життєвого циклу винаходу, адже останній може продаватися і як продукт, і як технологічний процес. Не випадково, що близько 55% загальної кількості ліцензійних договорів становлять нині патентні ліцензії з передачею окремих секретів виробництва продукції, технологічного досвіду і знань щодо об’єкта купівлі, 25-30% – ліцензії на секрети виробництва (безпатентні ліцензії), решта – патентні ліцензії щодо передачі або відчуження майнових прав на інтелектуальну продукцію [1, c . 61] .

Другим важливим аспектом комерціалізації об’єктів ІВ є їх оцінка, яка визначає ринкову вартість об’єктів на основі обсягу переданих прав на них, рівня їх готовності до комерційного використання, а також можливостей їх багаторазового використання та дострокового припинення їх дії. У міжнародній практиці найчастіше використовуються затратний, порівняльний та дохідний методи до оцінки об’єктів ІВ, вибір яких залежить від умов використання об’єкта, його типу, характеру доступної інформації та мети оцінки. В окремих випадках у вартість об’єктів можуть включатись витрати ліцензіара на НДДКР або обсяги очікуваних витрат ліцензіата у випадку створення ним нових розробок на базі власних досліджень.

Серед основних видів ліцензійних платежів (роялті, паушальні платежі та комбіновані платежі) найбільш поширеними у міжнародній практиці є роялті. Їх розмір повинен покривати фактичні витрати, пов’язані з передачею ліцензії, витрати ліцензіара на НДДКР, витрати на підготовку угоди, а також прибуток, упущений внаслідок появи на ринку конкурента в особі ліцензіата. Якщо аналізувати міжнародну торгівлю роялті та ліцензійними послугами, то протягом 1995-2006 рр. її вартісні обсяги зросли з 52,8 до майже 160 млрд. дол. США [3, с. 148; 4, с. 23]. Незважаючи на її достатньо високий рівень концентрації у кількох промислово розвинутих країнах світу (США, ЄС-15, Японії та Канаді), співвідношення платежів і надходжень за такими угодами в більшості держав (за винятком США і Японії) має яскраво виражений пасивний характер, коли платежі перевищують надходження. Наприклад у 2006 р. негативне сальдо у торгівлі науково-технічними знаннями ЄС-25 становило 10,4 млрд. дол., Канади 4,1 млрд., Республіки Корея – 2,6 млрд., Китаю – 6,4 млрд., Австралії – 1,7 млрд., тоді як США мали позитивне сальдо на рівні 36,0 млрд. дол., а Японія – 4,6 млрд. відповідно [3, с. 148]. Це свідчить про високий рівень інноваційних розробок в цих країнах та їх потужний науково-технічний потенціал, що дозволяє їм здійснювати масштабну технологічну експансію на західноєвропейські та азійські країни.

Що стосується України, то у сучасній міжнародній торгівлі наукомісткою продукцією вона посідає доволі скромні позиції, адже її ринковий сегмент не перевищує 0,1%. Це на порядок нижче навіть порівняно з Китаєм та Польщею, не кажучи вже про катастрофічне відставання нашої держави від країн-лідерів світового інноваційного рейтингу. Вкрай низькими залишаються і показники щодо передачі в Україні права на об’єкти ІВ. Так, за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України протягом січня-лютого 2009 р. до нього надійшло 1333 комплектів документів для внесення до відповідних державних реєстрів відомостей про передачу права власності на результати інтелектуальної праці та про видачу ліцензій на їх використання. До відповідних державних реєстрів внесено відомості про 1121 передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності, з них: 892 – про передачу права власності на результати інтелектуальної праці, 102 – про видачу ліцензій на використання прав, 127 – про «відкриті» ліцензії на використання винаходів і корисних моделей [2] .

Саме цим обумовлений той факт, що продукція українських підприємств модернізується в середньому один раз на п’ять років. І це при тому, що лише 5% загального випуску становить дійсно вперше освоєна продукція, тоді як 95% – її вдосконалення. Тож реалізація в державі інноваційної моделі економічного розвитку повинна передбачати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, техніко-технологічного і виробничого потенціалів країни, активізацію інноваційної діяльності корпоративного сектору, селективність державної підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, формування галузевих НІС, податкові стимули для розвитку інноваційної діяльності підприємств, лібералізацію злиттів і поглинань венчурних підприємств, а також налагодження розгалуженої системи партнерських зв’язків між наукою і бізнесом.

Література :

1. Удовиченко С., Трусевич В. Особливості ліцензування прав на об’єкти інтелектуальної власності // Економіка України, 2007. – №5. – С. 60-66.

2. Плани та звіти Державного департаменту інтелектуальної власності України // http://www.sdip.gov.ua/ua/plans_reports.html

3. Major Economies For Receipts and Payments of Royalties and License Fees, 2006. International Trade Statistics 2008. World Trade Organization, 2008. // http://www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2008_e/its2008_e.pdf

4. World Trade Report 2006. Exploring the links between subsidies, trade and the WTO, 2006.