WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Абсава Л.О.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування»

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Кінець XX - початок XXI ст. в усьому світі ознаменувалися підвищенням інтересу до безпеки в самих різних її проявах. При цьому проблема забезпечення продовольчої безпеки може розглядатися як один з найважливіших аспектів формування високого рівня якості життя населення країни, оскільки саме споживання продуктів харчування є базовою в загальному ряду людських потреб.

Забезпечення продовольчої безпеки це досить складне завдання, рішення якого неможливо тільки в рамках окремої країни силами національної держави. Незважаючи на пильну увагу до проблеми продовольчої безпеки з боку світової спільноти, вона не тільки не вирішена, а й суттєво погіршилася в умовах глобалізації, у зв'язку з чим уточнення концепції продовольчої безпеки сьогодні є однією з актуальних практичних і дослідницьких завдань. Продовольча безпека розглядається як один з основних елементів національної безпеки держави, що забезпечують його автономність і незалежність від суміжних країн, і досліджується багатьма ученими [1].

Основними індикаторами, що характеризують стан продовольчої безпеки в Україні є: добова енергетична цінність споживання, забезпечення раціону людини основними видами продуктів, достатність запасів зерна у державних ресурсах, економічна доступність продуктів, диференціація вартості харчування за соціальними групами, ємність внутрішнього ринку окремих продуктів, продовольча незалежність за окремим продуктом [2]. Саме ці показники можуть бути виміряні, і на цій основі стає можливим їх досить просте застосування в управлінні процесами забезпечення продовольчої безпеки.

При цьому в рамках практично всіх існуючих підходів безумовним вважається, що держава повинна забезпечити собі незалежність від імпорту продовольства, незважаючи на конкретні природні умови та ефективність розподілу праці в рамках сільськогосподарського виробництва. Рівень залежності в забезпечення продовольством окремо взятої країни від імпортних поставок, який вважається небезпечним, у різних дослідженнях визначається в різних межах. Найбільш поширеним є твердження, що рівень продовольчої безпеки можна вважати оптимальним при співвідношенні вітчизняного та імпортного продовольства на ринку в пропорції 7 до 3 (або 70 і 30% відповідно). Тобто, згідно з традиційним трактуванням, в самому загальному вигляді «продовольча безпека - це такий стан економіки, коли не менше 70% основних продуктів харчування виробляє вона сама» [3].

Ми вважаємо, що сьогодні вже сформувалися умови для міжнародної взаємодії держав, більшість з яких дотримується концепції ООН «взаємодія заради сталого розвитку», що дозволяють змінити ставлення і до стратегії формування продовольчої безпеки на національному рівні. Ми маємо на увазі наступне.

В умовах міжнародного поділу праці і зростання впливу ТНК знайдеться небагато країн, які повністю забезпечували б себе всім спектром необхідних продуктів харчування, потрібних для повноцінного відтворення населення. Якщо проаналізувати дані про товарну структуру експорту та імпорту зарубіжних країн, то цифри будуть свідчити про високу диференціації цієї структури в залежності від рівня економічного розвитку країни і від регіональних особливостей та природнокліматичних умов.

В цілому ступінь залучення країн у товарообмін, у тому числі різними продуктами харчування, досить висока. Це стосується як країн, які мають низький рівень економічного розвитку, так і економічно розвиненим країнам, в яких забезпечений достатньо високий рівень сільськогосподарського виробництва. Так, згідно зі статистичними даними, в 2007 р. провідним експортером сільгосппродукції була Ефіопія (83% у товарній структурі експорту), але і в таких країнах, як Греція, Австралія, Нідерланди (і ряду інших), частка продукції сільського господарства в загальній структурі експорту досить велика (12, 10 і 7% відповідно). При цьому частка імпорту продовольства в таких країнах теж значна і коливається на рівні 10-12% [4].

Сьогодні на міжнародних ринках це цілком нормальне і в певному розумінні прогресивне явище, оскільки при правильній спеціалізації сільськогосподарського виробництва країни повинні в значній мірі орієнтуватися на найбільш високоефективні галузі та спеціалізуватися саме на них з урахуванням кліматичних і ресурсних умов. У цьому контексті більш важливим стає фактор ефективності використання ресурсів, а не вимога обов'язкового самозабезпечення країни продовольством для формування умов продовольчої безпеки. При раціональному міжнародної взаємодії важливим стає не «натуральне господарство» на рівні країни, а ступінь залучення в систему міжнародного поділу праці на найбільш вигідних для кожного регіону і держави умовах. У такому випадку забезпечується можливість за допомогою імпорту зберегти кінцеве споживання населенням всього необхідного «продуктового набору».

Все це в цілому виводить на новий підхід щодо розуміння проблеми забезпечення продовольчої безпеки, який повинен ґрунтуватися не стільки на створенні бази для власного виробництва продуктів харчування на території країни, скільки на формування такого балансу власних та імпортних продовольчих ресурсів, який забезпечував би постійний рівень соціальної стабільності в суспільстві. Тобто в якості одного з критеріїв продовольчої безпеки ми пропонуємо використовувати ступінь раціонального залучення країни до міжнародного розподілу праці.

Перехід від парадигми пріоритетності внутрішнього забезпечення продовольством до парадигми пріоритетності соціальної стабільності у забезпеченні продовольчої безпеки сьогодні можливий і необхідний принаймні з трьох причин. По-перше, сучасна міжнародна обстановка робить неактуальною захист від потенційних зовнішніх загроз у розрізі забезпечення населення країни продовольством.

Якщо говорити про можливі зовнішні загрози, які негативно позначаються на продовольчої безпеки, то це швидше загрози зміни ринкової кон'юнктури, що виникають під впливом різноманітних політичних, економічних, природних та інших обставин. Однак сьогодні, в умовах підвищення платоспроможності як в цілому нашої країни, так і основних груп населення, можливі коливання кон'юнктури ринку продовольства не повинні стати фатальними для забезпечення споживачів основними продуктами харчування.

Таким чином, ми вважаємо, що сьогодні концепцію продовольчої безпеки необхідно розглядати з точки зору забезпечення достатнього рівня соціально-економічної стабільності в суспільстві. Тобто продовольча безпека - це відсутність соціальної напруги, що обумовлюється недостатнім (за різними параметрами) забезпеченням населення продовольством.

Перш за все потрібно формування такого економічного механізму, при якому не виникає ніяких соціальних загроз поступальному суспільному розвитку.

По-друге, глобалізація економіки робить часто важко визначеним походження сільськогосподарської сировини і продовольчих товарів. В умовах перетікання капіталу з країни в країну, приходу на ринки практично всіх держав ТНК продовольчого комплексу стає досить складно визначити, чи є той чи інший продукт вітчизняним або імпортним. Зараз значна частина промислових підприємств, і зокрема різних підприємств харчового сектору, у нашій країні та за кордоном належить іноземному капіталу.

По-третє, в умовах наростання інформаційної залежності, використання інформаційних технологій для проведення широкомасштабних маркетингових кампаній, націлених на зміну стереотипів, норм і звичок споживання продуктів харчування у вигідному для ТНК контексті, все актуальнішою стає питання про захист кінцевого споживача від недобросовісних виробників і неперевірених продуктів харчування. Такі маніпуляції часто спрямовані на формування фальсифікованого образу благополуччя щодо екологічної і біобезпеки продукції, вони ж сприяють впровадженню в суспільну свідомість моделей споживання, які можуть представляти шкоду для здоров'я, але відповідати інтересам виробника продукції.

Рівень інформаційної асиметрії на продовольчих ринках значний особливо там, де використовуються нові технології, спрямованість дії яких на організм людини ще не оцінена повною мірою. На думку багатьох вчених як в нашій країні, так і за кордоном, однією з головних причин цієї і багатьох інших демографічних бід є використання генномодифікованих продуктів споживання. Однак у даній сфері поки не встановлений жорсткий контроль, мало того, ряд публікацій активно формує позитивне ставлення до такого роду продовольства.

Ми вважаємо, що необхідно в загальному ряду загроз у сфері споживання продуктів харчування виділити інформаційну складову, яку пропонуємо розглядати як забезпечення захисту споживача від морально-психологічного впливу, що завдає шкоди його ментальному та фізичному здоров'ю. Інформаційна складова забезпечення продовольчої безпеки виходить сьогодні, з нашої точки зору, на одне з перших місць, і в контексті збереження людського капіталу забезпечення інформаційної безпеки обумовлено підвищенням освітнього рівня споживачів, відповідальності виробників продуктів харчування та посиленням контролю за ними.

На закінчення слід ще раз підкреслити, що проблема забезпечення продовольчої безпеки сьогодні виходить на новий рівень, і це, в свою чергу, вимагає подальшого розвитку концептуальних підходів щодо питання яке розглядалося.

Список літератури:

1. Глобалізація і безпека розвитку [Текст]: монографія / М.О. Гончаренко, В.А. Зленко, О.В. Зернецька та ін. під заг. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.

2. П останова Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1379 "Деякі питання продовольчої безпеки" [Электрон. ресурс]. – Режим доступа: http://www.uapravo.net/data2008/base14/ukr14805.htm ;

3. Ульянченко О. В. Залежність продовольчої безпеки країни від забезпеченості аграрної сфери ресурсами [Текст] / О.В. Ульянченко // Агросвіт. –2007. –№ 9. –С. 4–8.

4. Statistics: internationaltrade statistics 2007, Trade by sector, [Электрон. ресурс]. – Режим доступа: http://www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2007_e/its07_bysector_e.htm