К.е.н. Ходикіна В.В., Володіна А.А.

Державний університет інформатики і штучного інтелекту

Загальносвітові тенденції розвитку комерційних форм трансферу технологій

В умовах світової глобалізації й інтеграції, посилення міжнародної конкуренції рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних досягнень. Однією з найважливіших складових інноваційного процесу і перспективним механізмом економічної розвитку держави є трансфер технологій. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, виступають основою якісних змін в економіці в цілому, на 75-80% визначають приріст ВВП розвинутих країн [1, с. 123].

Розглянемо частки різних країн у світовому виробництві наукоємної і високотехнологічної продукції (табл. 1).

Таблиця 1. Питома вага країн у світовому виробництві та експорті певних видів високотехнологічної продукції у 2007 р., % [7]

Безумовним лідером є США. Питома вага наукоємної та високотехнологічної продукції в експорті продукції обробної промисловості практично у всіх країнах перевищує ті ж показники при загальному виробництві продукції обробної промисловості.

Лідерами високотехнологічного експорту у 2007 р. були: Ірландія, США, Швейцарія, Республіка Корея, Японія, Велика Британія, Нідерланди (з часткою від 48,8% до 30,0%). Найбільші частки продукції середньотехнологічних галузей в обсязі експорту мали: Німеччина, Японія, Канада, Мексика, Іспанія, Чехія, Словаччина (з розмірами часток від 52,2% до 44,5%). За сукупним обсягом експорту галузей високотехнологічного та середньотехнологічного секторів у своїх країнах перші місця посідають: Японія, Ірландія, США, Мексика, Швейцарія, Велика Британія та Німеччина (з розмірами часток від 82,5% до 70,8%) [7].

Позиції цих країн зберігаються завдяки політиці держави, що забезпечує відповідне фінансування НДДКР (табл. 2).

Таблиця 2. Витрати промислово розвинених країн на науку [2, c. 130]

У структурі фінансування НДДКР зростаюча частка належить бізнес-сектору. У країнах ЄС сьогодні він фінансує в середньому 65,5%, більше 70% – у Швеції, Ірландії, Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Великобританії, 75,3% – у США [7].

Кожні 7-10 років відбувається подвоєння витрат на НДДКР: у 80-х рр. XXст. їх величина становила $208 млрд. 370 млн. (1,85% від світового ВВП), в 90-х рр. – $452 млрд. 590 млн. (2,55% від світового ВВП).

Найбільш розвинутою формою міжнародного обміну технологіями є торгівля ліцензіями. Міжнародні ліцензійні зв'язки здійснюються переважно між розвину­тими країнами, частка яких у загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями складає приблизно 98%.

В цілому оборот ліцензійної торгівлі складає близько $40 млрд. на рік. Значущість цього ринку визначається тим, що вартість про­дукції, що випускається в різних країнах за іноземними ліцензіями, скла­дає $380-450 млрд. щорічно. Лідируюче положення на ринку ліцензій належить США (53% надходжень промислово розвинутих країн від екс­порту ліцензій) [3, c. 183].

Значну роль у міжнародній ліцензійній торгівлі відіграють країни Західної Європи. Так, частка Німеччини у світовому експорті ліцензій складає 12%, Великобританії – 7%. Нетто-імпортером ліцензій є Японія, але її частка у світовому експорті – 16% (рис. 1) і має тенденцію до зростання. Одночасно із цим, відбувається перерозподіл часток на користь нових індустріальних країн, таких як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Малайзія тощо [7].

Рис. 1. Частка розвинутих країн у світовому експорті ліцензій у 2007 р.

Більша частина світової торгівлі ліцензіями припадає на: електротехнічну й електронну промисловість – 19%, загальне машинобудування – 18%, хімічну промисловість – 17,4%, транспортне машинобудування – 10,2% усього обсягу комерційних операцій [6, c. 102].

Важливим і динамічним є розвиток світового ринку машин та устаткування. Останні роки відбувається помітне збільшення постачань не готових виробів, а їх частин в рамках міжнародної виробничої кооперації. Близько 10% міжнародної торгівлі машинами і устаткуванням припадає на запасні частини для технологічного обслуговування раніше проданих виробів.

Визнаними світовими лідерами у виробництві й експорті машин і устаткування є США, Японія і ФРН, на частку яких припадає більше 60%. Крупними експортерами машин і устаткування також виступають Франція, Великобританія, Італія, Канада, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія [5, c. 32].

В цілому на розвинені країни доводиться біля 80% світового експорту машинно-технічної продукції. Доля машинобудівної продукції в експорті найбільш велика в Японії, а Швейцарія займає перше місце в світі по експорту машин і устаткування на душу населення. Зростає експорт машинно-технічних виробів з держав, що розвиваються: Сінгапур, Тайвань, Республіка Так, Корея входять в першу десятку світових експортерів електроніки. Відчутні успіхи досягнуті експортерами з країн, що розвиваються, на світовому ринку автомобілів (Республіка Корея, Бразилія, Мексика, Малайзія і ін.), літаків (Бразилія, Аргентина), судів (Республіка Корея, Бразилія, Тайвань і ін.) електроустаткування, деяких видів озброєння і ін. видів високотехнологічної продукції [4, c. 44].

Аналізуючи міжнародний ринок інжинірингових послуг, слід зазначити, що він тісно пов'язаний з ринком об'єктів капітального будівництва. Інжинірингові фірми часто виступають в ролі генеральних постачальників і підрядчиків при постачаннях комплектного устаткування і спорудженні об'єктів. Останніми роками крупні інжинірингові фірми розвинутих країн стають лідерами консорціумів, об'єднуючих постачальників устаткування і виробників робіт. Майже 95% експорту інжинірингових послуг доводиться на фірми розвинених країн. Основними ж імпортерами виступають країни, що розвиваються (більше 80% світового імпорту). Найбільший ринок інжинірингових послуг в країнах, що розвиваються, – нафтовидобувні держави Азії. Другий по важливості ринок – африканський (головним чином, Північна Африка) [1, c. 127].

Домінуюче положення на міжнародному інжиніринговому ринку займають компанії США. Проте, останнім часом вони стикаються з конкуренцією з боку фірм інших країн: на Близькому Сході – Великобританії та Німеччини; в інших державах Азії – Великобританії й Японії; у Африці – Франції і Великобританії; у Латинській Америці – Канади і Німеччини. Зростає також активність на зовнішньому ринку інжинірингових фірм Скандинавії, Нідерландів і Швейцарії; компаній Мексики, Бразилії, Республіки Корея, Індії і низки інших країн, що розвиваються.

Одними з головних суб’єктів світового ринку технологій виступають ТНК. Так, рівень монополістичного контролю у сфері технологій досягає 80-90%, а витрати на НДДКР 300 провідних ТНК світу ще в 1997 р. склали 216 млрд. дол. США і продовжують зростати. Починаючи з 80-х рр. близько 2/3 світового технологічного обміну припадає на внутрішньофірмовий трансферт технологій. 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології й ноу-хау перебуває під контролем корпорацій.

Найбільший наукоємний потенціал мають країни «великої сімки», у яких на частку нових або вдосконалених продуктів, припадає 70-85% приросту ВВП. Вони концентрують у собі більше 90% світового наукового потенціалу й контролюють 80% глобального ринку високих технологій. Розвинені країни володіють 46 з 50 передових макротехнологій, що забезпечують виробництво наукоємної продукції.

На основі наведеного аналізу показників розвитку світового ринку технологій можна зробити такі висновки щодо тенденцій його розвитку:

­ високотехнологічні галузі спричиняють все зростаючий вплив на розвиток національних економік, відбувається зміцнення їх позицій у рамках світового господарства;

­ характер розвитку й потреби світового ринку технологій є основою процесів, що відбуваються у світовій науково-технічній сфері, визначають напрямки, динаміку й особливості її функціонування;

­ світовий ринок технологій відрізняється найбільшою інтенсивністю розвитку й високим ступенем монополізації;

­ глобальну спрямованість науково-технічного прогресу формують країни «Великої сімки». Разом з тим, починає збільшуватися ступінь включення в цей процес нової групи країн – нові індустріальні країни Східної й Південної Азії;

­ значуще місце держав на світовому технологічному ринку забезпечується за рахунок ефективної науково-технічної політики, що включає достатнє фінансування НДДКР, створення сприятливих умов для функціонування різного роду суб’єктів науково-технічної діяльності.

Таким чином, можна зазначити, що країни завдяки випереджальному створенню й освоєнню виробництва принципово нових видів продукції, широкому використанню новітніх досягнень науки і реалізації моделі інноваційного розвитку продовжують забезпечувати собі технологічні переваги, які визначають і визначатимуть конкурентоспроможність їх економіки у цілому. Комерційний трансфер технологій сприяє більш тісній співпраці країн в умовах світової глобалізації та допомагає забезпечувати сталий економічний розвиток та утримувати лідерські позиції країни у світовій економіці.

Список літератури:

1. Рум’янцев А.П. Міжнародна економіка: Підручник. – К.: Знання–Прес, 2006. – 448 с.

2. Наука России в цифрах. Стат. сборник. – М.: ЦИСН, 2000. – 143 с.

3. Андрощук Г.А. Рынки технологий: проблемы лицензионного обмена // Стратегія економічного розвитку України. – 2000. - №7. – С. 183-196.

4. Денисюк В. А. Розвиток інноваційних територіальних структур як важливої складової української інноваційної системи // Економічний часопис. – 2003. – №7–8. – С. 43-47.

5. Ибрагимов Ю. Передача технологии и ее государственное регулирование в США // Внешняя торговля. – 2005. – №2/3. – С. 31-34.

6. Мусіна Л.О. Основні засади переходу до економіки знань: перспективи для України // Економіка і прогнозування. – 2003. - №3. – С. 87-107.

7. http://www.oecd.org – офіційний сайт Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).