WEB-ресурс научно-практических конференций

Жалінська І.В.

Житомирський державний технологічний університет

ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я

Відповідно до сучасних наукових концепцій охорона здоров’я (надалі – ОЗ) є системою, яка визначає якість людського капіталу. Такий підхід змінює її роль в процесах суспільного відтворення, визначає її як фактор, що створює конкурентоспроможність регіону та країни. Окрім того, посилення ролі ОЗ пояснюється також зміною потреб сучасної людини на користь задоволення потреб нематеріального характеру, в тому числі і послуг ОЗ. Однак с учасні соціально-економічні системи зазнають багатьох впливів, які суттєво впливають на їх стан, призводять до перебудови структурних елементів, змінюють їх місце та роль в суспільстві. Найбільш суперечливими є процеси глобалізації, які, з одного боку, мають за мету узгодження та гармонізацію цілей і завдань розвитку суспільних інститутів, а з іншого – викликають загострення протиріч в межах національних економік, оскільки супроводжуються нерівномірністю економічного та соціального розвитку між країнами [1]. ОЗ стикається з багатьма новими викликами та не в змозі протидіяти ним. Внаслідок чого сучасні системи ОЗ стають неспроможними виконувати свою цільову функцію – підтримка, зміцнення та відновлення здоров’я окремої людини, соціальної популяції.

В українській ОЗ процеси глобалізації поглиблюють національні проблеми системи. Її успішне реформування неможливе без врахування світових викликів глобалізації.

Метою доповіді є представлення сучасних викликів ОЗ, що сформовані під впливом розвитку сучасного суспільства та змінюють умови ефективного функціонування системи.

Огляд міжнародних досліджень тенденцій змін сучасного суспільства дозволяє сформулювати наступні актуальні світові виклики системам ОЗ [2 - 4].

За досить короткий проміжок часу розвиток медичної науки та техніки, організація надання медичної допомоги населенню набули значних успіхів: поліпшились діагностика, лікування, забезпечення ліками населення – медична допомога є значно доступнішою, ніж століття назад. Це, безумовно, має позитивні наслідки.

Однак сучасні умови розвитку ОЗ мають принципові відмінності від попередніх етапів. Відбувається зростання захворюваності від інфекційних хвороб, які змінюються та «пристосовуються» до відомих, апробованих методів лікування та стають ще більш небезпечними (наприклад, епідемії грипу, туберкульозу), з’являються нові інфекційні захворювання, з якими сучасна медицина не в змозі боротися (ВІЛ, СНІД) тощо. Зазначені процеси потребують подальших наукових розробок в царині медичної науки, причому перевага має надаватися фундаментальним науковим розробкам, які є найбільш витратними.

Водночас медична допомога населенню дорожчає – за останні роки вартість медичних послуг має постійну тенденцію до зростання, особливо щодо послуг, які перевищують необхідну медичну допомогу та рідко затребуваних послуг [4]. Збільшення витрат на ОЗ пояснюється в основному зростанням технологічних витрат, однак слід не забувати про інституційні фактори, які пов’язані з організацією надання медичної допомоги: збільшення мережі медичних закладів, збільшення оплати праці лікарів, обслуговування фондів медичного страхування, страхування ризиків тощо. Як наслідок, за недостатнього контролю система ОЗ може нескінченно поглинати фінансові ресурси [4].

Таким чином, виникає ситуація, коли, з одного боку, збільшення вкладень в ОЗ є необхідним процесом, а з іншого – цей процес потребує суворого контролю. Збільшення ресурсів ОЗ з необхідністю одночасного стримування та контролю за їх використанням – це перший виклик сучасним системам ОЗ. Він висуває особливі вимоги до систем фінансування, технології надання медичної допомоги, проведення наукових досліджень тощо.

Другий виклик полягає в збереженні та закріпленні, подальшому розвитку надбань ОЗ – розгалуженої мережі закладів санітарно-епідеміологічного контролю, здійсненні профілактичних заходів тощо. Водночас збільшується захворюваність, що обумовлена способом життя та впливом навколишнього середовища (серцево-судинні захворювання, захворювання сечостатевої системи). Відтак це вимагає від системи ОЗ більшого втручання в зазначені фактори, які не знаходяться в межах її компетенції. Тобто час ставить нові завдання, коли медицина фактично має не тільки лікувати та попереджати хвороби серед груп ризику, але й створювати нову парадигму здоров’я – «здоров’я для здорових». Змінюються відносин в системі, що супроводжується необхідністю більшого ступеню інформатизації учасників. Таким чином посилюється значення міжсекторальних зобов’язань в ОЗ, де її роль полягає в координації зусиль при збереженні виконання нею суто медичних функцій лікування хвороб та відновлення здоров’я населення.

По-третє, ОЗ стає більш відкритою системою. Тривалий час ця система була закритою, тобто використовувала як основний потенціал лише знання, досвід та авторитет лікаря, внаслідок чого створювалась так звана асиметрія інформації. Водночас розповсюдження інфекційних хвороб, зростання неінфекційних захворювань вимагають від конкретної людини усвідомлення своєї відповідальності за власне здоров’я. Таким чином, продовжуючи базуватись на знаннях та досвіді лікаря, система ОЗ має бути відкритою в сенсі підзвітності суспільству, створенні стандартів лікування, підвищення медичної освіченості населення, формуванні відповідальності людини за власне здоров’я.

Зазначені протиріччя актуалізують проблему узгодженості цілей розвитку систем ОЗ кожної країни з глобальними завданнями розвитку ОЗ. Останні дослідження ВООЗ вказують на успішність перетворень в тих країнах, де цільові показники діяльності оз обирались на місцевому, а не національному рівні [3;5].

Основними тенденціями, які на сьогодні позбавляють систем оз здатності виконувати свою основну цільову функцію є: непропорційний акцент на спеціалізованому стаціонарному лікуванні; фрагментація системи; розповсюдження неконтрольованого комерційного лікування [3]. Зазначені негативні характеристики в повній мірі присутні в діяльності вітчизняної оз . Погіршення її стану також посилюється існуючою політикою реформування, яка на сьогодні є надзвичайно нестабільною, знаходиться під значним впливом політичної ситуації в країні. За доволі значної кількості наукових та практичних досліджень щодо основних напрямів реформування української системи оз , маємо констатувати, що їх впровадження наразі відбувається доволі фрагментарно та безсистемно.

Висновок. Зважаючи на викладене вище, роль та місце системи ОЗ в сучасному світі наразі докорінно змінюються. Це вже не є системи, які, використовуючи суто медичні знання та потенціал, сприяють збереженню здоров’я населення. Поява нових факторів впливу та їх швидка зміна вимагає більших компетенцій від системи ОЗ, в т.ч. економічних. В протилежному випадку ОЗ не буде здатна виконувати свою основну цільову функцію.

Список літератури:

1. Колот А. Генезис соціальної політики під впливом глобалізації та лібералізації економічних відносин// Україна: аспекти праці – 2008 –№1 – с.3-11

2. Шарабчиев Ю.Т., Дудина Т.В. Новая парадигма здравоохранения и основные направления адекватных реформ. Сообщение 1. Финансирование здравоохранения//Медицинские новости – 2006 – №10 – С.49-59. Електронний варіант – Режим доступу: http://www.mednovosti.by/journal.aspx?article=702

3. Первичная медико-санитарная помощь . – Сегодня актуальнее , чем когда-либо . Доклад о состоянии здравоохранения в мире , 2008г . Справочный документ ВОЗ. 152с. – Режим доступу: http://www.who.int/whr/2008/ru/

4. Исакова Л.Е., Зелькович Р.М. Экономика здравоохранения : основные понятия . Учебно-методическое пособие . Москва, 1996. – Режим доступу – http://www.health.gov.ua/zpr.nsf

5. P.C. Smith , E. Mossialos , I. Papanicolas . Оценка эффективности реформирования системы здравоохранения : опыт , проблемы и перспективы . Справочный документ ВОЗ, 2008 – Режим доступу: http://www.euro.who.int/document/hsm/2_hsc08_rBD2.pdf