WEB-ресурс научно-практических конференций

Гронтковська О.І.

Львівський національний університет ім. І.Франка

СТРУКТУРНІ ДОМІНАНТИ НАЦІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Забезпечити „поступ у ХХІ століття”, здійснити „український прорив”, перейти до інноваційної моделі, створити „економіку знань” – ось основний перелік вітчизняних стратегій, котрі повинні були забезпечити перехід національної економіки до постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку з відповідними структурними трансформаціями. Однак початкові сподівання реформаторів на ринкові механізми генерування прогресивних структурних зрушень не виправдалися, успадковані деформації поглибилися, внаслідок стихійної лібералізації економічної діяльності до них додалися нові. Стратегічні наміри постійно відходили на другий план і розчинялися серед спроб урядів хоч якось утримати на плаву господарство, що перебувало у стані перманентної кризи, вирішити нагальні поточні приватизаційно-реприватизаційні, газові, валютні чи соціальні проблеми, а головно – утриматись при владі за будь-яких обставин. Запустити інноваційні чинники саморозвитку не вдалося, так само як і не вдалося вийти на траєкторію загальноцивілізаційних структурних зрушень, котрі однозначно засвідчували: підтримка здатності національної економіки до інноваційного розвитку є запорукою прогресивних структурних трансформацій, які за рахунок підвищення ролі інформаційного сектора активно впливають на підвищення ефективності сектора матеріального виробництва.

Відтак проблема формування постіндустріального вектора структурної трансформації національної економіки не втратила своєї актуальності. Незважаючи на значний поступ у дослідженні структурних проблем, котрим економічна наука завдячує таким вітчизняним науковцям як С.О. Біла, С.А. Єрохін, Л.А. Крівцун, І.В. Крючкова, І.І. Лукінов, А.А. Чухно та багатьом іншим, вони потребують як подальшого розвитку теоретико-методологічних підходів дослідження, так і розробки заходів практичної економічної політики.

Головним структуроформуючим чинником постіндустріальної економіки, підвалиною „створюючого руйнування” у всіх її секторах, основою „нестабільної стабільності” економічної системи став потужний потік інновацій. Він передусім пов’язаний з бурхливим розвитком інформаційно-інтелектуальних технологій. Зокрема, завдяки комп’ютеризації відбулося прискорення переходу від існуючих технологічних рішень до більш досконалих та стрімке скорочення часового інтервалу між появою нової технології й її впровадженням у масовому виробництві. Ці тенденції стали причиною швидких структурних змін. Вже у першій половині 1980-рр. у США, а кількома роками пізніше й у країнах Західної Європи валовий продукт сфери інтерперсональних послуг перевищив валовий продукт сфери матеріального виробництва. Темпи його приросту випереджали аналогічні показники у сфері матеріального виробництва: у Франції – у 2 рази, у США і Німеччині – в 6 разів, в Англії – у 30 разів [1, с.112]. Це означає, що обриси структурної архітектоніки постіндустріальних лідерів сучасності визначають дві взаємопов’язані тенденції – підвищення ролі інформаційно-інтелектуальної складової і зменшення ролі матеріально-ресурсних компонентів суспільного виробництва. У сучасних економіках знань понад 50% ВВП створюється в інтелектуальному секторі виробництва, а понад 70% приросту ВВП обумовлюється поширенням нових інформаційних технологій та підвищенням освітнього рівня працівників [2]. На втілення нових знань у нові технології, устаткування, освіту працівників та організацію виробництва розвинені країни виділяють 80-95% приросту ВВП [3, с.44]. Зростання ролі і вагомості інформаційного сектора засвідчує деіндустріалізацію постіндустріальних економік.

Процес деіндустріалізації, проте зовсім іншого змісту, спостерігається протягом трансформаційного періоду в Україні, слугуючи ілюстрацією інверсійності структурних змін, не характерних навіть для індустріальних економік. За 1991-2005 рр. частка паливно-сировинних галузей зросла майже втричі й сягнула 62,2% від обсягу промислового виробництва української економіки, в той час як частка машинобудування зменшилася майже вдвічі [4, с. 35]. Ця інверсія стала наслідком орієнтації урядової політики не на стратегічні інноваційні пріоритети, а на одержання швидких вигод від сприятливої кон’юнктури на світових ринках, що зумовило консервацію низькотехнологічної структури української економіки. У той час як в експорті розвинених країн частка продукції високих і середніх технологій складає: у США – 74,7%, в Японії – 83,4%, в ЄС – понад 63%, у вітчизняному експорті продукція сфери високих технологій становить лише 4,4%, середньовисоких – 18,9% [5]. Спостерігається стійка тенденція до скорочення частки вітчизняних промислових підприємств, що впроваджують інновації: з 22,9% у 1995 р. до 14,8% у 2000 р. та 10,8% у 2008 р. [6, с.167]. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. Приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7-1% [7]. Незважаючи на спад виробництва, споживання енергоносіїв (вугілля, нафти, бензину) зростає [6, с.69]. Відтак підвищення ролі інформаційно-інтелектуальної складової і зменшення ролі матеріально-ресурсних компонентів, характерних для постіндустріальних країн, у вітчизняній економіці не спостерігається.

У контексті дослідження не можна обійти увагою той факт, що моніторинг як інноваційної складової вітчизняного економічного розвитку, так і структурних змін практично унеможливлений офіційною статистикою. Незважаючи на наявність окремого розділу „Наука та інновації” в офіційному джерелі Держкомстату [6, с.163-171], з’ясувати приналежність окремих галузей чи їх продукції до наукомістких, визначити рівень їх технологічності не вдасться. За офіційною статистикою можна відстежити динаміку виробництва кисломолочної продукції, зміну посівних площ під соняшником, але неможливо знайти динаміки вітчизняної продукції, яка відноситься до групи високих технологій, наприклад, мікроелектроніки, аеронавігаційної чи космічної техніки. Те саме стосується й розділу „Міжнародні зіставлення” [6, с.234-253], за яким можна порівняти динаміку виробництва, зайнятості, рівнів цін і навіть динаміку виробництва зернових і зернобобових по різних країнах світу. Однак неможливо співвіднести рівні розвитку інформаційних технологій, динаміку технологічних укладів та структурних змін. Звичайно, на підставі наявної інформації теж можна робити деякі висновки. Наприклад, у виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування, яке традиційно відносять до сектора високих технологій, у 2008 р. інноваційна продукція була впроваджена на 134 підприємствах, інноваційні процеси – на 94, організаційні та маркетингові інновації відповідно на 49 і 65 підприємствах. Аналогічні показники інновацій у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів були вищими відповідно у 1,8, 2,6, 1,7 та 3,3 рази [6, с.167]. Це означає, що високотехнологічні галузі не стали основним продуцентом інновацій, джерелом їх поширення на економіку.

Утворюється замкнене коло: низькотехнологічна структура економіки відторгає інновації, без впровадження інновацій неможлива зміна індустріальних структурних домінант на постіндустріальні. Ситуація нагадує хрестоматійні приклади стійкої рівноваги у стані депресії, коли падіння обсягів виробництва, зайнятості і доходу унеможливлює зростання сукупного попиту і вихід з кризи, або „пастки бідності”, коли низький рівень ВВП на одну особу стає причиною низького рівня заощаджень й інвестицій, що надалі перешкоджає економічному зростанню і підвищенню рівня добробуту. В усіх ситуаціях оптимізація неможлива без участі держави.

Для забезпечення прогресивних соціоструктурних трансформацій стратегічні національні інноваційні пріоритети передусім повинні бути постійно підкріплені заходами фіскальної політики як найбільш відповідними: державними інвестиціями у розвиток науки і освіти – визначальних для формування інтелектуального потенціалу інституцій, реальною державною підтримкою сектора інформаційних технологій , інноваційних підприємств та підприємців-новаторів за рахунок податкових пільг, преференцій, субсидій .

Список літератури:

1. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества . Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире: Научное издание / Под ред. А.И.Антипова / В.Л.Иноземцев. – М.: „ Academia ” – „Наука”, 1998. – 640 с.

2. Семиноженко В. Економіка знань: потрібна гра на своєму полі [Електронний ресурс]/ В.Семиноженко // День. – 2004. – 27 квітня. – режим доступу: http: // www . day . kiev . ua / .

3. Чухно А.А. Твори: у 3 Т. /НАН України, Київ. Нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фін. України. – Т. 2. Інформаційна постіндустріальна економіка: теорія і практика / А.А.Чухно. – К., 2006. – 512 с.

4. Никифоров А. Національна інноваційна система: вибір України // Економіст. – 2005. –№ 12. – С. 35-41.

5. Бабець І., Полякова Ю, Мокій О. Обґрунтування заходів державного сприяння міжнародному трансферу технологій у контексті розширення зони вільної торгівлі [Електронний ресурс]. – режим доступу: http: // niss . lviv . ua / analitics /81. htm .

6. Україна в цифрах 2008. Статистичний збірник / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: ДП „Інформаційно-аналітичне агентство”, 2009. – 260 с.

7. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (Проект) [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/