Шевчук В.Ю., Головко А.М.

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури

Аналіз підходів до визначення поняття «інтелектуальний капітал»

Сучасний стрімкий науково-технічний розвиток у світі та значна втрата інтелектуального потенціалу Україною і відтік інтелектуальних ресурсів за її межі дають підстави вважати одним з найважливіших ресурсів підприємств – інтелектуальний, оскільки від його рівня залежить стан усіх складових діяльності суб’єктів господарювання: виробничої, фінансової, інвестиційної, розподільчої і, безумовно, інноваційної.

Питання існування інтелектуального капіталу вперше було підняте у 1946 році П. Друкером в роботі „Концепція корпорації”, а на науковий рівень його підняв у 1969 році Дж. Ґелбрейт. У 90-х роках минулого століття завдяки роботам Т. Стюарта – одного з фундаторів концепції інтелектуального капіталу – це термін набув поширення.

В Україні управління знаннями розвивалось на основі світових досягнень. Вітчизняні науковці зробили великий вклад у впровадження на Україні передових принципів управління знаннями, зокрема такі науковці як А. Василик, О. Бутнік-Сіверський, Л. Городянська, С. Ілляшенко, А. Кендюхов, В. Кравецький, В. Рач, Д. Стеченко, С. Чугуєвець та багато інших. Загалом розробки вітчизняних науковців мають значну теоретичну та практичну цінність і відрізняються високим науковим рівнем.

Аналіз останніх досліджень дає змогу стверджувати, що інтелектуальний капітал підприємства доволі специфічний і має ряд особливостей, які впливають на процеси його дослідження та оцінки. Складнощі виникають уже при намаганні визначити саму сутність інтелектуального капіталу та його складових, оскільки історія розвитку даної економічної категорії дала велику кількість різноманітних підходів до трактування та визначення економічної сутності цього поняття у зв’язку з його багатогранністю, яка пов’язана з тим, що він носить як економічне, так і юридичне, правове, соціальне і, навіть, деяке психологічне забарвлення. Тому вважаємо за необхідне, перш за все, визначитися з трактуванням економічної сутності поняття „інтелектуальний капітал”, а почнемо з класифікації існуючих на сьогоднішній день підходів.

Дослідження значної кількості виявлених визначень інтелектуального капіталу дало можливість розділити їх на декілька груп.

Перша група, доволі чисельна, включає таких зарубіжних та вітчизняних вчених: Л. Едвінссон, Х. Макдональд, К. Тейлор, Д. Даффі, В. Іноземцев, С. Дятлов, В.В. Кравецький. Так, у світлі першого підходу, Л.В. Городянська визначає інтелектуальний капітал як „знання, навички, досвід, які є невід’ємними від їх носія – живої людської особи” [1]. Оскільки, мова йде безпосередньо про інтелектуальний капітал як продукт, створений людиною, то назвемо перший підхід особистісним. Даний підхід занадто суб’єктивує інтелектуальний капітал, не враховуючи його важливої здатності приносити дохід підприємству.

Дещо згладити цей недолік, покликаний другий підхід - класичний політ економічний, коли капітал визначається як вартість, яка, в свою чергу, створює додаткову вартість. Згідно цього підходу, А. Василик пропонує наступне визначення: „інтелектуальний капітал - це авансована інтелектуальна вартість, яка в процесі свого обігу та кругообігу приносить додаткову вартість” [2]. Цієї ж точки зору дотримуються ще ряд вчених (С. Ілляшенко, В. Калягін, Л. Чухно, Г. Білов). Треба зауважити, що з даного визначення не зовсім зрозуміло сутність „інтелектуальної вартості”, тобто вартість яких саме об’єктів мається на увазі.

Наступного підходу, який ми пропонуємо назвати обліковим, дотримуються С. Уоллман, Е. Брукінг, Д. Стеченко, В. Рач, С. Чугуєвець, В. Голубкин. Ці науковці вважають, що інтелектуальний капітал – це нематеріальні активи, які слугують підґрунтям існування та конкурентних переваг підприємства [3]. На нашу думку, поняття „інтелектуальний капітал” дещо ширше за поняття „нематеріальні активи”, оскільки включає набагато ширше коло об’єктів інтелектуальної власності та діяльності.

Четвертий підхід трактує поняття «інтелектуальний капітал» з юридичної точки зору як „сукупність наявних у суб’єкта законних прав на результати творчої діяльності, його природних та набутих інтелектуальних здібностей і навичок, а також нагромаджені ним бази знань і корисних відносин з іншими суб’єктами” [4]. Даний підхід дуже близький до визначення поняття „інтелектуальна власність” і не враховує специфічних особливостей, які притаманні капіталу.

Бізнесовий підхід, який ми виділили з усієї маси різноманітних трактувань, орієнтований на бізнес-аудиторію. Згідно з цим підходом, на думку Т. Стюарта, інтелектуальний капітал – це патенти, процеси, управлінські навички, інформація про споживачів і тому подібне [5]. Це зовсім вузьке розуміння інтелектуального капіталу, яке містить лише частину інтелектуальних об’єктів підприємства.

Група фахівців, які розглядають інтелектуальний капітал з точки зору виробництва найбільш численна (С. Альберт, К. Бредлі, Ю. Ґава, Д. Клегін, Л. Прусак, А. Кендюхов, І. Курнишева, О. Бутнік-Сіверський). Вони представляють капітал як ресурс або інтелектуальний матеріал для переробки та отримання нового продукту [6]. На нашу думку, це найбільш точне, але не досить повне визначення інтелектуального капіталу. Воно потребує деякої деталізації та доповнення стосовно здатності капіталу приносити додатковий прибуток.

Таким чином, аналіз і класифікація існуючих підходів показали, що визначення інтелектуального капіталу має бути комплексним і включати як складові, притаманні капіталу як такому, так і специфічні якості, що характеризують інтелектуальну творчу діяльність людини і відбиваються на сутності та змісті інтелектуального капіталу. Підтвердженням цього є слова проф. О.Б, Бутнік-Сіверського, про те, що інтелектуальний капітал – це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, характерну лише йому специфіку і особливості [7]. В подальшому досліджені ми намагатимемося удосконалити трактування інтелектуального капіталу, врахувавши зазначені недоліки.

Список літератури:

1. Городянська Л.В. Значення інтелектуального потенціалу і забезпечення підприємств інтелектуальними ресурсами / Л.В. Городянська // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – С.127-132.

2. Василик А. Система чинників формування та розвитку інтелектуального капіталу в Україні / А. Василик // Україна: аспекти праці. – 2006. – №6. – С. 39-43.

3. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер. с англ., под ред. Л.Н. Ковачина. – С.-Петербург: Питер, 2001. – 288с.

4. Леонтьев Б.Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе / Б.Б. Леонтьев. – М.: Акционер, 2002. – 200с.

5. Стюарт Томас А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организации / Пер. с англ. В. Ноздриной. – М.: Поколение, 2007. – 368с.

6. Кендюхов О. Гносеологія інтелектуального капіталу / О. Кендюхов // Економіка України. – 2003. – №4.

7. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал:теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал. – 2002. – №1. – С. 16-27.