WEB-ресурс научно-практических конференций

Петренко А.О.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

В сучасних умовах держава як ніколи має захищати своє населення та підприємницькі структури з метою протидії фінансово-економічній кризі та мінімізації її наслідків на економіку в цілому. З огляду на це, сьогодні гостро постає питання адекватного розподілу повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування.

Незважаючи на те, що проблема формування ефективної системи міжбюджетних відносин бере свій початок ще з набуття Україною незалежності, сьогодні вона є однією з першочергових проблем. Як свідчить практика, актуальними залишаються питання розширення дохідної бази місцевих бюджетів, посилення їх фінансової незалежності, подолання «утриманських настроїв» та збільшення мотивації до нарощування місцевими бюджетами власних доходів, подолання депресивності деяких регіонів, удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування системи міжбюджетних відносин тощо.

У Бюджетному кодексі України визначено, що міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України [1].

Актуальними проблемами сьогодення у сфері міжбюджетних відносин є:

1 . Низький рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) через місцеві бюджети.

Як свідчать дані проведеного нами ретроспективного аналізу, за період з 1995 р. по 2008 р. частка доходів місцевих бюджетів у ВВП зменшилась більше, ніж удвічі: з 15,9% у 1995 р. вона знизилась до 6,7% у 2008 р. Це свідчить про низький ступінь інтеграції місцевого самоврядування у розв'язання актуальних проблем розвитку держави, рівень фінансової незалежності місцевих бюджетів. Для порівняння в Данії 30,7% ВВП перерозподіляється через місцеві бюджети.

2. І снування штучної дотаційності місцевих бюджетів, дисбаланс у співвідношенні обсягів першого і другого кошиків їх доходів.

Бюджетним кодексом передбачено поділ всіх доходів і видатків

місцевих бюджетів на такі, що враховуються (І кошик), і такі, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ІІ кошик). За нашими підрахунками у 2008 р. обсяг доходів І кошика місцевих бюджетів склав 65,7%, що майже вдвічі більше, ніж ІІ кошика – 34,3%. Це свідчить про дуже низький рівень фінансової незалежності місцевого самоврядування, оскільки саме кошти ІІ кошика є власністю відповідної громади і не підлягають вилученню чи відшкодуванню з бюджету іншого рівня. Натомість, надлишок доходів І кошика підлягає вилученню; якщо коштів не вистачає на фінансування всіх запланованих заходів, то відповідний бюджет має право на отримання компенсації у вигляді дотації вирівнювання. Таким чином, регіони-донори займають «утриманські позиції», занижуючи власний податковий потенціал, як наслідок, маємо ріст штучної дотаційності місцевих бюджетів.

3. Збільшення соціальної спрямованості трансфертів

З одного боку, дотації, як нецільовий трансферт, дають можливість органам місцевого самоврядування самостійно приймати рішення щодо напрямів їх витрачання. Але, з іншого боку, ця можливість зводиться нанівець через необхідність фінансування делегованих повноважень. Але і субсидії, як цільовий трансферт, не сприяють економічному розвитку території. Так, за даними Міністерства фінансів України, у структурі самих субсидій, запланованих на 2009 р., 86% припадає на соціальне спрямування, і лише 0,6% – на капітальне спрямування. Це також посилює «утриманські настрої» регіонів і не стимулює їх до нарощування виробничих потужностей.

4. Недосконалість формульного підходу до обрахунку трансфертів.

Механізм віднесення одних адміністративно-територіальних одиниць (АТО) до складу реципієнтів, а інших – до донорів є доволі умовним і не завжди об'єктивним. В окремих випадках частка коштів, яка вилучається з бюджетів-донорів, є незіставною з їх часткою у формуванні трансфертної складової доходів держбюджету. Так, за даними Рахункової палати України, в 2008 р. з 46 бюджетів-донорів 8 передали до держбюджету приблизно 30–40% від суми їх розрахункових доходів, але в структурі міжбюджетних трансфертів дохідної частини держбюджету частка надходжень від цих бюджетів становить не більше 0,5% [6]. Тому, на нашу думку, формульний підхід до обрахунку трансфертів містить в собі дискримінаційний механізм вирівнювання.

5. Невідповідність між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах та обсягами наданих трансфертів з державного бюджету.

Відповідно до ст. 98 Бюджетного кодексу індекс відносної податкоспроможності, що застосовується при визначенні розрахункового обсягу доходів окремого місцевого бюджету не може переглядатися і змінюватись частіше, ніж раз на три роки [1]. Як наслідок, прогнозний показник доходів кожної АТО протягом 3 років буде фіксованим.

З одного боку, це позитивний момент для тих АТО, фактичні доходи яких збільшуються порівняно з прогнозованим їх обсягом впродовж 3 років. Але, з іншого боку, для тих АТО, чиї фактичні доходи з різних причин зменшуються порівняно з прогнозованим їх обсягом протягом 3 років, сума дотацій буде також нелогічно зменшуватись. Така невідповідність між потребою у додаткових коштах та фактично наданими коштами значно погіршить фінансовий стан даної території.

6. Нормативна неврегульованість системи міжбюджетних відносин характеризується відсутністю чіткого законодавчо закріпленого розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, проаналізувавши основні проблеми системи міжбюджетних відносин в Україні, можна зробити висновок про високий ступінь їх кореляційної залежності один від одного. Таким чином, вирішення цих проблем також має базуватись на реалізації системи взаємопов’язаних заходів, а саме:

1. З метою збільшення власних доходів місцевих бюджетів над закріпленими треба забезпечити:

– формування доходів місцевих бюджетів з урахуванням територіальної прив'язки податків. У такому разі, жителі кожної АТО будуть зацікавлені платити вищі податки з метою отримання якісніших послуг;

– заміну податкових пільг, що надаються підприємствам пріоритетних галузей господарства, на їх цільове фінансування на конкурсній основі;

– удосконалення системи місцевих податків і зборів, надання місцевим органам влади більше повноважень щодо їх самостійного встановлення і справляння. Як показує практика, на місцях завжди можуть існувати об'єкти оподаткування, які могли б поповнити місцеві бюджети. Наприклад, в окремих населених пунктах розвивається і швидко набирає популярності зелений і сільський туризм, тому доцільно було б надати таким населеним пунктам статусу курортних і запровадити курортний збір.

2. З метою зменшення кількості дотаційних бюджетів, а також зниження соціальної спрямованості трансфертів необхідно:

– перенести акценти з політики підтримки регіонів на однаковому рівні розвитку на політику їх стимулювання до економічного зростання, максимально використовуючи конкурентні переваги кожного окремого регіону. Таким чином, для підтримки депресивних регіонів доцільно здійснювати фінансування цільових програм розвитку таких регіонів, а отже збільшити частку субвенцій як інструменту «активного вирівнювання». Важливо відшукати в кожному проблемному регіоні потенціал до економічного зростання. Так, за розрахунками управління економки Івано-Франківської області щорічно через недостатньо роз-винену інфраструктуру туризму область втрачає принаймні 70 тис. грн можливих бюджетних надходжень [3, c.18].

3. З метою вдосконалення формульного підходу до обрахунку трансфертів і заохочення місцевого самоврядування до нарощування власних доходів та виробничих потужностей доцільно:

– для тих регіонів, які мають щорічний від'ємний приріст доходів дозволити розраховувати індекс відносної податкоспроможності

щороку, а не раз на три роки;

– для тих регіонів, які мають щорічно позитивний приріст доходів, законодавчо встановити відрахування відсотка зібраних доходів понад фактичні показники попереднього року на користь місцевих бюджетів.

4. З метою оптимізації та ефективного перерозподілу видаткових повноважень між бюджетами різних рівнів необхідно:

– делегувати органам місцевого самоврядування частину функцій центральної влади з наданням місцевому рівню влади повноцінних можливостей як для управління видатками на виконання цих функцій, так і для збору відповідних коштів на своїх територіях;

– запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання власне делегованих повноважень місцевими органами влади з метою запобігання недофінансування місцевих бюджетів;

– створювати умови для розвитку альтернативних систем надання суспільних послуг за участі приватних організацій за умови впровадження системи чіткого контролю за їх діяльністю, оскільки на сьогодні в Україні суспільні послуги «безкоштовні» для споживачів і немає можливості виміряти їхню економічну ефективність ;

– вжити заходів щодо об'єднання невеликих адміністративно-територіальних одиниць, оскільки, як свідчить зарубіжний досвід, наповненість бюджетів та якість управління фінансовими ресурсами у таких укрупнених одиницях місцевого самоврядування значно покращуються.

Висновки. Система міжбюджетних відносин є найдієвішим інструментом регулювання економічного розвитку регіонів та досягнення соціальної стабільності в країні. Реалізація зазначених напрямів реформування міжбюджетних відносин та зміцнення фінансової автономії регіонів залишається об'єктивною передумовою формування ефективної бюджетної системи в Україні.

Список літератури:

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542—ІІІ. – http://www.rada.gov.ua .

2. Петкова Л.О., Задувайло Л.М.Удосконалення системи міжбюджетних відносин у контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні// Фінанси України. – 2006. – №9. – С. 47-55.

3. Слухай С.В., Здерка Н.Я. Формування доходів місцевих бюджетів у контексті трансформації податкової системи//Фінанси України. – 2006. – №5. – С. 12-20.

4. Юшко С.В.Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми та перспективи//Фінанси України.– 2009. – №1. – С. 86-96.

5. Офіційний сайт міністерства фінансів України. - http://www.mіnfіn.gov.ua.

6. Офіційний сайт Рахункової палати України. – http://www.ac-rada.gov.ua.