WEB-ресурс научно-практических конференций

Поліщук В.Г.

Луцький національний технічний університет

КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА СТИМУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ – ОСНОВА ЗБАЛАНСОВАНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

Регіони України є цілісними адміністративно-територіальними комплексами з великим соціально-економічним та екологічним потенціалом. Неоднорідність природних і соціально-економічних умов, різноманітність їх поєднань на територіях країни специфічно впливають на економічну діяльність господарюючих суб’єктів і визначають специфіку економічного простору України. Слід підкреслити, що протягом останніх років регіони зазнали значних змін у різних сферах життєдіяльності суспільства. І, як не прикро, не завжди позитивних. Тому на сучасному етапі розвитку суспільства великої актуальності набуває механізм стимулювання сталого розвитку регіонів з метою забезпечення виходу з існуючих кризових явищ та подолання перманентної відсталості окремих регіонів. Це передусім дасть змогу змінити ситуацію на краще на регіональному рівні, а також посприяє стабілізації національної економіки України в цілому.

Стимулювання сталого розвитку регіонів в Україні на теперішньому етапі розвитку є не досконалою, більше того – немає системності у проведенні такого комплексу заходів, та стратегії подальшого впровадження такої системи. А це в свою чергу не сприяє розвитку її регіонів, оскільки заходи стимулювання здійснюються не цілеспрямовано, з існуванням порушень та недоліків у застосуванні. Основними недоліками у теперішній системі стимулювання сталого розвитку регіонів є наступні: відсутність єдиної законодавчої бази стимулювання сталого розвитку регіонів; відсутність стратегічного підходу у заходах стимулюючого характеру; відсутність комплексної методики застосування механізмів задля досягнення сталого розвитку регіону; неефективність дій стимулюючого характеру, що здійснюються виконавчими органами влади різних рівнів; необґрунтоване, безсистемне надання переваги (пріоритету) одним регіонам над іншими в процесі стимулювання; відсутність внутрішньої мотивації регіону до саморозвитку та самоорганізації (очікування підтримки ззовні) тощо.

На сьогодні в Україні відсутня стратегія стимулювання сталого розвитку. Заходи для активізації внутрішнього потенціалу регіональних систем у довгостроковому періоді розроблялись лише для окремих складових сталого розвитку. На жаль, стратегія сталого розвитку не прийнята до сих пір. Але навіть розробленні напрацювання з цього приводу не є досконалими. Концептуальні засади стратегії сталого розвитку в цілому, на думку академіка Урсула А.Д., повинні визначатись економічною ефективністю, екологічною безпекою та соціальною справедливістю [1].

Відсутність стратегічного бачення розвитку регіонів через призму соціо-еколого-економічних процесів унеможливлює виробленню внутрішньої мотивації регіональних СЕЕ систем до саморозвитку та самоорганізації. Основними причинами цього є існуючі недоліки у системі стимулювання сталого розвитку регіонів (стосуються центральних органів влади), а також неможливість чи небажання самостійного виправлення важкого соціально-економічного та екологічного стану регіону (з боку регіональних органів влади).

У 2005 р. був прийнятий Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”, згідно з яким визначалися “правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій” [2]. Тобто ним вперше офіційно закріплено зміст стимулювання розвитку регіонів як терміну. Крім цього, документ визначає мету та засади стимулювання розвитку регіонів. На жаль, вони націлені тільки на збалансованість розвитку регіонів з позицій задоволення потреб населення. Разом з тим не враховується гармонійність розвитку між соціальною, економічною та екологічною сферами, не піднімається актуальність конкурентоспроможності регіону з точки зору інноваційних технологій, винаходів та розробок як пріоритетних стимулюючих напрямків регіонів. Законом не порушено питання забезпечення стабільності та безпеки сталого розвитку регіонів України.

Крім вищезазначеного закону, в Україні діють інші нормативно-правові документи, що мають відношення до сталого розвитку регіонів. До них ми можемо віднести ратифіковану Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, ратифіковану Конвенцію про охорону біологічного різноманіття від 1992 р., Водний кодекс України, Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Закон України “Про Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів”, Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Концепція зменшення обсягів викидів важких металів в атмосферне повітря, Постанову КМУ “Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003–2015 роки”, Програма по скороченню викидів легких органічних сполук тощо. На жаль, дані документи не регулюють стимулювання сталого розвитку у якості комплексної системи заходів, а більшість пропозицій, що мають відношення до стимулювання соціо-еколого-економічного розвитку регіонів України зводиться до наступних тез: стимулювання відтворення лісового, водного та земельного середовища; активізація збереження біологічного різноманіття; сприяння попередженню негативного впливу на навколишнє середовище; стимулювання задоволення соціальних, економічних та екологічних потреб населення регіонів України. Проблемним моментом законодавства у галузі стимулювання сталого розвитку регіонів України, є ще й те, що нормативні акти, що були адаптовані в Україні (ратифіковані конвенції з питань сталого розвитку), не набули подальшої імплементації на регіональному рівні.

Крім того, що комплексна система практично позбавлена стратегічного підходу та відповідного нормативного забезпечення, вона не узгоджена на рівні державних та регіональних органів влади. Зокрема, вагомим недоліком у питанні стимулювання сталого розвитку виконавчими органами влади є те, що міністерства, що мають пряме відношення до стимулювання сталого розвитку регіонів, не націлені у своїй діяльності на створення мотивації всередині регіональних соціо–еколого-економічних систем щодо досягнення сталого розвитку. А діяльність регіональних органів виконавчої влади щодо стимулювання сталого розвитку своїх регіонів залежить в основному від коштів Державного бюджету. Це пояснюється тим, що більшість програм розвитку регіонів мають централізоване фінансування, натомість власних коштів не вистачає. Тому ефективність таких стимулюючих заходів є вкрай низькою, хоч і перспективною. Адже регіональні органи влади є більш компетентними у конкретних напрямках стимулювання сталого розвитку регіонів України, ніж центральні органи влади.

Разом з існуючими проблемами, варто підкреслити вагому роль Міністерства економіки України, Міністерства фінансів та Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Самі ці органи влади з поміж інших найефективніше проводять стимулювання регіонів України попри відсутність налаштованої адміністративної системи стимулювання сталого розвитку регіонів [3].

Проблеми, пов’язані із комплексним підходом до застосування стимулюючих заходів задля досягнення сталого розвитку регіонів, не сприяють збалансованому економічному простору. Ситуація кількох останніх років погіршилася за рахунок впливу світової фінансово-економічної кризи, а відтак потребує дієвих дій по стимулюванню розвитку регіонів України у коротко- , середньо- та довгостроковому періоді.

Отже, у підсумку можна стверджувати, що на сьогоднішній час в Україні попри певні спроби налагодити єдину систему стимулювання сталого розвитку регіонів, немає виваженої комплексної системи стимулювання сталого розвитку регіонів. Це стосується як законодавчої бази по даному питанню, так і виконавчої діяльності на рівні центральних та регіональних органів влади. Нагальною проблемою, що потребує вирішення є надання пріоритету одним регіонам над іншими в процесі реалізації заходів стимулюючого спливу на регіони України. Негативним наслідком таких недоліків у стимулюванні сталого розвитку регіонів України є втрата регіонами України мотивації до саморозвитку. Такий стан справ гальмує подальший поступ українського суспільства та особливо регіонів до сталого розвитку.

Тому у найближчій перспективі варто: прийняти ряд важливих нормативно-правових актів, що передбачали б застосування стимулюючих заходів на території різних регіонів України; узгодити діяльність виконавчих органів різних рівнів щодо стимулювання сталого розвитку регіонів; застосовувати поруч із традиційними, принципово нові перспективні форми стимулювання сталого розвитку регіонів України. Узгодженість у застосуванні таких заходів – запорука не тільки повноцінного розвитку соціальної, економічної та екологічної сфери регіонів України, але стабільна основа збалансованого економічного розвитку України.

Список літератури:

1. Урсул А. Д. Стратегия устойчивого развития цивилизации III тысячелетия / Урсул А. Д. // Глобальные проблемы биосферы . Чтения памяти академіка А.Л. Яншина . – М.: Наука, 2003. – Вып . 1. – С.175–194.

2. Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005 р. № 2850-IV [Електронний ресурс] / Режим доступу: http: //zakon1.rada.gov.ua

3. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua