WEB-ресурс научно-практических конференций

К.держ.упр. Темиргалієв Р.І.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління КПУ

СТРУКТУРУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Найвищім рівнем регіональної політики може вважатися регіональна політика світу, яка відображає просторові аспекти його розвитку, та стосується усіх народів та усіх держав. Регіональна політика усього світу складається з регіональних політик, що формуються та активно здійснюються наднаціональними організаціями і спільнотами, а також з державних політик усіх країн світу. До речі, регіональні політики кожної з впливових наднаціональних організацій докладно досліджуються державними інституціями та політичними силами усіх країн з метою використання виявлених тенденцій при розроблені власних стратегій.

Регіональним політикам найбільших наднаціональних організацій також присвячені наукові дослідження, зокрема у монографії В.І. Пили, О.С. Чмир , О.А. Гарасюк та Т.В. Терещенко політиці Європейського Союзу у сфері регіонального розвитку присвячений цілий розділ [4 , с. 38-87 ], регіональній політиці Євросоюзу приділяє увагу також Л.Л. Тарангул [5 , c. 23-24 ], яка докладно розглядає принципи цієї політики.

Сукупність усіх регіональних політик наднаціональних організацій та спільнот через взаємну інтеграцію та збалансування інтересів їх суб’єктів поступово перетворилася на світову регіональну політику (що, у свою чергу, є складовою геополітики). Головним суб’єктом світової регіональної політики на сьогодні є Організація Об’єднаних Націй, що налічує 192 держави-члена та представляє, таким чином, спільні інтереси переважної більшості країн світу. Крім цієї глобальної організації світову регіональну політику формують усі міжнародні організації й спільноти, зокрема Європейський Союз, Організація Північноатлантичного договору, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Шанхайська організація співробітництва, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та інші міжнародні об’єднання, що територіально охоплюють кілька країн світу і запроваджують власну політику, в тому числі регіональну.

До складу державних політик усіх країн світу входять відповідні державні регіональні політики, які разом із політиками субнаціональних регіонів кожної країни визначають загальну регіональну політику держави. До цього слід додати, що політики сформованих у законодавчому порядку та наділених політичним самоврядуванням субнаціональних регіонів мають власну регіональну складову, яка відображає просторовий аспект їх розвитку за всіма напрямками, перелік яких буде сформовано у процесі подальшого дослідження структури регіональної політики.

Докладне дослідження компонентів регіональної політики держави та їх зв’язку із державною політикою виявило існування кількох підходів до виділення тих напрямків політики, що входять до їх складу. У словнику-довіднику з державного управління під редакцією В.М. Князєва та В.Д. Бакуменка у докладній трактовці терміну “державна політика”, зазначається таке: “При складанні планів соціально-економічного розвитку держави розробляються заходи у наступних напрямах: фінансова, грошова і цінова політика; структурна політика; аграрна політика; соціальна політика; регіональна економічна політика; зовнішньоекономічна політика”, а також додається: “Економічна політика, у свою чергу, ділиться на промислову, податкову, тарифну, грошово-кредитну, цінову, митну, інвестиційну і т.д.” [2, с. 51].

Аналізуючи такий підхід до виділення складових політики за напрямками її здійснення, варто звернути увагу на те, що, по-перше, у ньому присутня певна невідповідність: фінансова, грошова та цінова політика зазначається і як складова державної політики, і входить окремими складовими до економічної політики. По-друге, у складі державної політики виділяються не регіональна та зовнішня політика, а лише їх економічні складові, які, дійсно, є вкрай важливими, але все-таки слід враховувати також і соціальну, науково-технічну, гуманітарну та природоохоронну сфери життя суспільства. По-третє, за такого підходу до структурування державної політики промислова політика розглядається як складова економічної політики, а аграрна політика виведена поза її межі. Аналог щодо відокремлення від економічної політики аграрної складової знаходимо у філософському словнику під редакцією І.Т.Фролова, де зазначається, що відповідно до різних сфер суспільного життя політика ділиться на економічну, соціальну, національну, аграрну, культурну тощо [6, с. 370]. Втім, зважаючи на те, що економіки різних галузей господарства (промисловості, сільського господарства, транспорту та ін.) [1, с. 740] є складовими цілісної економіки будь-якої країни, аграрна політика мала б розглядатися у складі економічної політики держави.

Зважаючи на те, що державна регіональна політика має такі саме напрямки як і державна політика (крім регіонального), у деяких джерелах зустрічається підхід, згідно якому з економічної політики виокремлюється не тільки аграрна, але й промислова складова. Так, у монографії під редакцією М.І. Долішнього пропонується розглядати державну регіональну економічну політику “як конгломерат бюджетної, податкової, кредитної, цінової, структурної, інвестиційної та інституційної політики” [3, с. 19], та, виходячи з універсальності економічної політики, не включати її у поділ державної регіональної політики за сферами суспільного життя. Таким чином, групою авторів державна регіональна політика за напрямами поділяється “на соціальну, промислову, аграрну, екологічну, гуманітарну, науково-технічну” [3, с. 20]. При цьому наступний рівень деталізації структури державної регіональної політики передбачає виділення у складі соціальної політики таких складових як політика соціального захисту, житлова, демографічна, урбаністична, рекреаційна та політика зайнятості, а у складі гуманітарної політики – етнічної, культурної, міжконфесійної та освітньої політики [3, с. 20-21], з чим можна повністю погодитись, за виключенням застосування терміну “ демографічна політика”, що вимагає окремого розгляду.

Висновки. Таким чином, поділяючи в-основному позицію відносно наведеного вище підходу до структурування державної регіональної політики, який дозволяє досить детально розглянути її складові та дослідити взаємозв’язок між ними, слід все ж уважити, що пропозиція М.І. Долішнього , В.С. Кравціва та В.К.Симоненка щодо структурування економічної політики та виокремлення її із загального поділу державної регіональної політики за напрямками потребує на певне корегування. По-перше, виходячи з того, що ті складові, які у монографії під редакцією М.І. Долішнього поєднані в економічну політику, а М.Г. Чумаченком зазначені у складі економічної політики поряд з політиками розвитку окремих виробничих комплексів, стосуються “всіх сфер суспільного життя” [3, с. 20], то їх доцільно поєднати у інфраструктурну політику, призначенням якої є забезпечення функціонування економіки країни, соціальної та гуманітарної сфери, збереження екосистеми, розвитку науки та техніки. По-друге, зважаючи на те, що економічна політика – це політика у галузі виробничих відносин щодо обміну, розподілу та споживання матеріальних благ або щодо сукупності виробничих відносин (виходячи з визначення терміну “економіка” [6, с. 557; 1, с. 740]) вважаємо за необхідне обов’язкове віднесення до її складу промислової та аграрної політик, які можуть бути додатково деталізовані за окремими видами виробництв.

Список літератури:

1. Большой словарь иностранных слов .–М.: ЮНВЕС, 1998.–784 с.

2. Державне управління: Слов.-довід ./[За заг . ред . В.М.Князєва, В.Д. Бакуменка ].–К.: Вид-во УАДУ, 2002.–228 с.

3. Регіональна політика: методологія, методи, практика / Відп . ред . акад. НАН України М.І.Долішній; НАН України. Ін-т регіон. досліджень.–Львів, 2001.–700с.

4. Сучасна регіональна політика і транскордонне співробітництво / В.І. Пила, О.С. Чмир , О.А. Гарасюк , Т.В. Терещенко. – Хмельницький: ХУУП, 2006. – 411 c.

5. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і практика): [Монографія] / Л.Л. Тарангул ; Держ . податк . адмін . України, Акад. держ . податк . служби України. – Ірпінь : Акад. ДПС України, 2003. – 285 c.

6. Философский словарь / [ под ред . И.Т.Фролова].–5-е изд .–М.: Политиздат , 1987.–590с.