WEB-ресурс научно-практических конференций

Янишівський В.М.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК РЕСУРС СТРАТЕГІЧ­НОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

В умовах переходу суспільства до інформаційної економіки вирішальним фактором розвитку виступають уже не природні, матеріально-речові ресурси, а людський капітал, який є основною складовою інтелектуального капіталу. В інформаційній економіці виробництво і використання знань стає провідним чинником економічного розвитку та якості життя населення, а всі сектори економіки стають наукоємними. Без поширення інтелектуального капіталу у всі сфери діяльності неможливе становлення інформаційної, знаннєвої економіки та інноваційний розвиток економіки регіонів.

Р егіональні аспекти формування та використання інтелектуального капіталу, напрямки і механізми його впливу на соціально-економічний розвиток та якість життя населення регіонів досліджені недостатньо. Виникає необхідність розробки методологічних підходів щодо дослідження цього впливу, а також шляхів використання інтелектуального капіталу як ресурсу стратегіч­ного розвитку регіонів.

Мета – обґрунтування функціональної структури інтелектуального капіталу з позицій впливу на соціально-економічний розвиток та якість життя населення регіонів і використання як ресурсу стратегіч­ного розвитку регіонів.

Сутність інтелектуального капіталу дуже складна, оскільки для нього характерна значна кількість аспектів функціонування, що і обумовлює наявність різних поглядів. На нашу думку, визначення інтелектуального капіталу повинно максимально конкретизувати його природу і охоплювати всі аспекти цього поняття. Враховуючи це і узагальнивши погляди дослідників інтелектуального капіталу, можна дати таке визначення: інтелектуальний капітал – це запас корисних для людини, підприємства, регіону, країни знань та інформації, які використовуються в економічній діяльності, забезпечують ефективний розвиток економіки і досягнення прогресивних соціальних стандартів.

Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід визначити його складові елементи. Єдиного підходу до структури інтелектуального капіталу не існує. Зокрема, О.Б. Бутнік-Сіверський виділяє такі складові [2, с. 21-23]: 1) людський капітал, куди входить і соціальний капітал; 2) структурний капітал (технології, методи і процеси, які роблять можливою роботу підприємства); 3) клієнтський (ринковий) капітал. А. Чухно поділяє інтелектуальний капітал на дві великі складові частини: людський та структурний капітал [3, с.275-276]. М. Армстронг виділяє 3 складові інтелектуального капіталу : людський, соціальний та організаційний капітали [1, с. 246-250]. На нашу думку, саме остання схема є найбільш оптимальною як щодо з'ясування суті інтелектуального капіталу, так і щодо його вивчення як ресурсу стратегіч­ного розвитку регіонів.

При визначенні характеру впливу складових інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток регіону необхідно враховувати їх синергетичний ефект, оскільки кожна складова певною мірою впливає на всі аспекти соціально-економічного розвитку і якості життя населення.

Знання і здібності людини є основною складовою людського капіталу, як і загалом інтелектуального капіталу. Оскільки від знань, здібностей і навичок людини найбільш суттєво залежить соціально-економічний розвиток, то вони й визначають доходи, а отже – і якість життя населення, насамперед –матеріальний добробут. Хоча не завжди діє ця закономірність, оскільки умови для реалізації знань, здібностей і навичок людини створюються не на всіх об’єктах економічної діяльності.

Соціальний капітал забезпечує єдність людей у регіоні чи державі, усвідомлення себе однією нацією із спільними проблемами і завданнями. Соціальний капітал формується на рівні комунікації між окремими людьми і здійснює вплив на формування умов життєдіяльності суспільства. Ці умови є середовищем, в якому відбуваються соціально-економічні процеси. Соціальний капітал держави як основа соціальної безпеки є важливим фактором національної безпеки.

Організаційний капітал акумулює в собі людський і соціальний капітали, є результатом узагальнення попереднього досвіду і науково-дослідної роботи. Саме організаційний капітал визначає клієнтські зв'язки підприємства чи держави, науковий потенціал. Тому організаційний капітал найбільше впливає на зовнішньоекономічні зв'язки країни і регіонів, їхню конкурентоспроможність в умовах глобалізації.

Висновки. І нтелектуальний капітал можна розглядати як основу продуктивних сил сучасного суспільства і як головний ресурс стратегіч­ного розвитку регіонів в умовах інформаційної економіки.

Всебічне дослідження інтелектуального капіталу створює можливості для вдосконалення управління процесами його формування та використання через важелі впливу, пов'язані із його структурою. Визначення напрямків впливу інтелектуального капіталу і його складових на соціально-економічний розвиток дозволяє спрямувати цей вплив на підвищення рівня і ефективності соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення якості життя населення.

Список використаних джерел :

1. Армстронг М. Стратегическое управление человеческими ресурсами / Н.В. Гринберг (пер.с англ.). – М.: ИНФРА-М, 2002. – 327с.

2. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 16-27.

3. Чухно А.А. Інформаційна постіндустріальна економіка : теорія і практика. – К: Логос, 2003. – 631 с.