WEB-ресурс научно-практических конференций

Хорт О.А.

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”

ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА

Початковою стадією побудови постіндустріального суспільства, основу економіки якого складає здобуття і використання нових знань, є формування державних (національних) інноваційних систем (НІС). Концепція національної інноваційної системи розглядає національні особливості організації інноваційного процесу в різних країнах, функції окремо взятих суспільних та приватних інститутів, форми взаємодії цих інститутів на різних стадіях здійснення технологічних інновацій. Такий підхід зумовлює істотні відмінності між собою НІС різних країн, відсутність єдиного визначення поняття НІС та єдиної методології її формування. Проте цим проблемам присвячена досить значна кількість досліджень та робіт, що дає підґрунтя для систематизації та структурування отриманих результатів. Відповідно, набуває актуальності аналіз та виявлення основних підходів до визначення поняття НІС.

При дослідженні вітчизняних та зарубіжних джерел було виявлено наступні варіанти трактування поняття НІС.

М. Шарко визначає НІС як економічний механізм, що ґрунтується на розробці та експлуатації нових знань, підприємницькому підході, інтеграції в зовнішні ринки й прискореному розвитку конкурентоспроможності країни та її регіонів [1].

Л. Федулова та М. Пашута надають наступне формулювання НІС: національна інноваційна система – це сукупність взаємозв’язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерціалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів, малих та великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів як комплексу інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають потужне національне коріння, традиції, політичні та культурні особливості [2].

О. Кузьменко обґрунтовує НІС як історично, культурно, економічно, науково-технічно й інформаційно обумовлену сукупність відносин між суб’єктами інноваційної діяльності з приводу створення, розповсюдження та використання інновацій, яка має місце в межах певної країни [3].

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 680р «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи» національна інноваційна система — це сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу [4]. Разом з тим цей документ декларує концепцію НІС як шлях реалізації системної та послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та оновлення національної економіки.

Аналіз окремих вищезазначених тверджень щодо визначення поняття НІС, дозволяє визначити основні концептуальні підходи її трактування.

Перший полягає в розгляді НІС як сукупності інститутів, діяльність яких направлена на генерування і дифузію інновацій. Цей підхід до визначення НІС відображає, що інноваційні процеси виявляються безпосередньо в господарській практиці. Основними постулатами даної концепції є комерціалізація, практична віддача від науки, оскільки поява нового продукту пов'язана із спільною роботою безлічі господарюючих суб'єктів.

Друга концепція інтерпретує НІС як комплекс зв'язаних економічних механізмів і видів діяльності, що забезпечують інноваційні процеси. Дане визначення більш функціональне, оскільки воно підкреслює динамізм взаємодій суб'єктів НІС, перехід до нелінійної моделі інноваційного циклу, залишаючи в тіні рушійні сили інноваційних процесів.

Третя точка зору пов'язана з глибшою суттю економічних відносин. НІС трактується як частина національної економічної системи, яка забезпечує органічне вбудовування інноваційних процесів в поступальний розвиток економіки і суспільства. Ця концепція вважає, що створення формальних інноваційних структур само по собі не гарантує успіху нововведень. Необхідно формування адекватної економічної атмосфери сприятливого для інновацій соціального клімату.

Висновки. Таким чином, можна зробити висновок, що намагання розглядати поняття НІС лише як теоретично обґрунтовану економічну категорію звужує та не повністю розкриває суті інноваційної системи на національному рівні. Тому поняття НІС скоріше потрібно виділяти як окрему концепцію, яка може розглядатися і з точки зору системи поглядів на процеси і явища інноваційного розвитку суспільства, і з точки зору конкретного задуму певної країни, що визначає стратегію дій при здійсненні реформ, проектів, планів, програм в контексті сталого розвитку суспільства.

Список літератури:

1. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №8. - С. 25-30.

2. Федулова Л., Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №4.- С. 35-47.

3. Кузьменко О. Особливості національної інноваційної системи України [Електронний ресурс] / О.Кузьменко. – Режим доступу: http://www.ukrlife.org/main/cxid/8inn_ua.doc

4. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. N 680-р «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.in.gov.ua/index.php?get=55&law_id=290