WEB-ресурс научно-практических конференций

Канд.техн.н. Оліфіренко Л.Д.

Чернігівський державний технологічний університет

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧИХ КОМПАНІЙ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Розвиток підприємств та ринку наукомісткої продукції галузей економіки країни, забезпечення фінансової стійкості суб’єктів господарювання, вступ України до СОТ підвищує вимоги до ефективності економічної системи держави в цілому та складових її структури управління. За цих умов розвиток підприємств як відкритих соціально-економічних систем у великій мірі залежить від розвиненості ринкового середовища та посилення впливу державного управління на стабільність і сталість економічного розвитку, що пояснюється значним ускладненням дії чинників соціально-економічного, організаційного та глобалізаційного характеру. Дія чинників зовнішнього середовища змушує підприємства шукати нові методи та нові механізми управління, які б забезпечували їм стійкий розвиток та конкурентні переваги на світовому ринку. Повною мірою це стосується й удосконалення механізмів стимулювання інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку компаній. Саме тому існує необхідність вироблення більш ефективних механізмів забезпечення та управління розвитком компаній, які дають можливість використати продуктивний потенціал вітчизняних підприємств в умовах загострення міжнародної конкуренції.

Мета дослідження полягає у визначенні й систематизації головних чинників щодо використання механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності промислових компаній в умовах інноваційних змін інституціональної структури національної економіки.

Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності слід раціонально застосовувати у поєднанні з окремими механізмами світової науки та практики, враховуючи об’єктивні умови господарювання вітчизняних компаній. Українські підприємства мають проблеми залучення довгострокових фінансових ресурсів, особливо – з міжнародних фінансових ринків. Хоча сучасна ринкова кон’юнктура ставить нові вимоги як перед компаніями, так і перед органами державного управління щодо вдосконалення інструментарію фінансового менеджменту у питаннях державного регулювання фондового ринку. Адже за рахунок використання продуктивного потенціалу, що сьогодні зникає, при інвестуванні засобів в основний капітал можна забезпечити зростання промислового виробництва. Даний механізм повинен компенсувати відсутність ефективного підходу на внутрішньому ринку.

В Україні вже сформувався реальний корпоративний сектор національної економіки. Однак на відміну від західних компаній, українські акціонерні підприємства характеризуються частковою, або повною відсутністю контролю над менеджментом з боку акціонерів і держави, результати їх діяльності залежать більше від суб’єктивних факторів менеджменту, ніж від об’єктивних факторів-регуляторів ринку. Тому подолання дискреційного типу управління, з одного боку, й пошук шляхів залучення тимчасово вільних коштів – з іншого, ставлять перед урядом країни завдання розвитку виробничих компаній та їх ринкової інфраструктури, що вимагаює зміни стратегічної поведінки компаній. За природою походження корпорація характеризується публічністю корпоративної політики, транспарентністю інформації для суспільства і держави, правовим забезпеченням системи регулювання балансу інтересів всіх потенційних учасників корпоративних відносин.

Реалізація такої політики пов’язана із здійсненням інституціональних трансформацій як на корпоративному, так і на державному рівнях, і має меті максимізацію управлінської вигоди щодо легалізації джерел прибутку. Від держави вимагається створення відповідного інституціонального середовища, що забезпечує детінізацію економіки. Цілеспрямованість такої стратегії стимулювання інвестиційної діяльності компаній має містити завдання:

– створення інститутів довгострокового кредитування, зниження відсоткових ставок за рахунок реструктуризації та капіталізації банків, збільшення присутності іноземного капіталу на вітчизняному ринку;

– збільшення міжгалузевого переливу капіталу за рахунок інтегрованості компаній та розвитку фондового ринку;

– реформування оподаткування підприємств щодо заохочення їх до інноваційно-інвестиційного спрямування;

– формування транспарентних податкових стимулів, що забезпечують рівні умови доступності належних преференцій;

– поліпшення поінформованості бізнесу про інноваційно-інвестиційні можливості компаній, регіонів і галузей щодо перспектив їх діяльності

Поява корпорацій як форми організації бізнесу, а разом з ними ефективного власника, пов’язана, в першу чергу, з необхідністю залучення інвестицій, для цього використовується фінансовий інструмент – акція. Одним із сучасних популярних фінансових інструментів залучення інвестицій виступає первинне публічне розміщення – IPO-акції. Обмеження та складності при реалізації IPO-технології ставлять завдання щодо належної прозорості процесів, вибору та оцінки майнових комплексів за встановленими критеріями, державних гарантій, оподаткування, які мають на меті оптимізацію структури власності, пошук ефективного власника, покращення економіка компанії.

Висновки. Розвиток можливостей міжнародного фінансового ринку і фінансового ринку України є стратегічним напрямом підвищення функціонування вітчизняного фінансового механізму та підвищення обсягів наявних ресурсів до використання їх продуктивного потенціалу на потреби економічного розвитку. Розвиненість економічних відносин у тріаді «держава – банківська інфраструктура – виробнича компанія» уможливлює активізацію інноваційно-інвестиційної діяльності корпорацій, наближаючи її до стандартів розвинених країн.