WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Шаповал С.С., Каташинська М.О.

Одеський національний політехнічний університет, інститут бізнесу

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЩОДО СТАНУ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

Добре відомо, що зрілою є держава, яка вміє піклуватися про здоров’я та добробут свого населення. Кожна людина хоч раз в житті зверталась за медичною допомогою, тому важливим моментом в житті держави є створення умов для отримання якісної медичної допомоги. Але на сьогодні сфера охорони здоров’я в Україні знаходиться в стані агонії – система, яка існувала в радянські часи вже не адекватна, а нової системи ще не існує.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розглядає здоров’я як основний ресурс суспільства та держави, саме тому за умовами ВООЗ людина має право на медичну допомогу, незалежно від можливостей оплачувати за медикаменти та послуги лікарів. Тому можна говорити про те, що головною метою функціонування системи охорони здоров'я є підтримання високого рівня якості життя в країні за рахунок формування фізично та психічно здорового суспільства [ 1 ] .

В світі існують дві умовно-основні форми надання медичної допомоги населенню: державна та приватна, але на сьогодні в чистому вигляді в промислово розвинених і багатих державах вони майже не зустрічаються. Здебільшого в сфері охорони здоров’я формується змішана державно-приватна система фінансування галузі. Тож зрозуміло, що медична галузь в Україні потребує впровадження комплексних інновацій, тому що систему медичної допомоги яка існує сьогодні, неможна віднести до жодної існуючої в світі.

Хоча економіка України вже давно вважається ринковою, але галузь охорони здоров’я все ще заходиться в радянському плановому режимі, відбувається затримання проникнення ринкових механізмів в систему. Конституційно, громадяни України мають право на безкоштовну медичну допомогу, але бюджетних коштів вистачає менш ніж на покриття 30% витрат [ 2 ] , доказом того є данні ВООЗ зазначені в табл.1 [ 4 ] .

Таблиця 1. Структура грошових коштів в сфері охорони здоров'я

Як показав час , навіть зміни обсягів фінансування не несуть позитивних радикальних змін. Причина в тому, що розподіл видатків розписується по окремих статтях, які з року в рік практично не змінюються: коливання становить 2–3% , це зображено на рисунку 1 . [ 4 ]

Рис.1. Структура видатків бюджету галузі охорони здоров’я за 2001–2008 рр.

Більша частка, поглинається заробітною платнею медичних працівників та оплатою комунальних послуг (понад 70% всіх видатків спрямовується на фінансування діяльності лікувально-профілактичних закладів). Бюджетні видатки на охорону здоров’я розподіляються відповідно до елементів затрат, головними з яких є лікарняні ліжка. Витрати на оплату праці та комунальні платежі становлять дві третини видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я в той час як на закупівлю товарів, матеріалів та послуг витрачається лише одна п’ята, а на капітальні видатки одна десята сукупних видатків. Тому покриття певної частини видатків за надання медичних послуг лягає на клієнтів (пацієнтів).

Така ситуація триває вже досить довгий період і потребує радикального рішення. Населення, як споживач медичних послуг, очікує якісного і водночас доступного медичного обслуговування. Медичний персонал очікує адекватної оплати праці, яка повинна відповідно залежати від об’єму та якості наданих медичних послуг.

Але впровадження нової медичної системи потребує комплексного підходу, і в першу чергу, необхідно провести ряд змін пов’язаних з системою оплати труда медичних працівників.

В розвинених державах медик поважна та досить багата людина. В Україні же, студенти-медики навчаються біля 7 років, потім практикуються набираючись досвіду ще порядку десяти років, захищають дисертації, займаються науковою діяльністю - і це все для того, щоб отримувати заробітну платню нижче, ніж у працівників промисловості, про це свідчать статистичні данні таблиці 2 . [ 3 ]

Така ситуація провокує нагнітання соціального конфлікту в державі: формування викривлених етичних норм, зниження рівня престижу медичної професії, стабільне зростання рівня корупції та тіньових розрахунків за послуги, відсутність мотивації та стимулів у медичних працівників для отримання додаткових знань тощо.

Таблиця 2. Динаміка середньомісячної номінальної заробітної плати за видами економічної діяльності у 1995-2008рр. (грн.)

Таке положення речей, на нашу думку, непрямо, але впливає на якість медичних послуг (у медичних працівників формується низький рівень мотивації щодо виконання своїх прямих обов’язків). Якщо терміново не вирішити це питання, то цілком можливо, що статистика та прогнози ООН виправдаються: 51 млн. 432 тис. населення в 1995 році, 45млн. 688тис. – в 2025 році, а до 2050 року населення в Україні досягне критичної позначки в 39 млн. 302 тис., при тому що кількість молодих людей (до 16 років) скоротиться майже вдвоє. За даними Державного комітету статистики в період з 1 грудня 2008 року по 1 січня 2009 року чисельність населення України зменшилась на 20 тис. чоловік – до 46,14 млн. чоловік. Тобто починається процес виродження нації, збільшується рівень смертності, падає народжуваність, зростає кількість непрацездатних.

Аргументами, які також підтверджують актуальність даного питання є низькі показники якості здоров’я населення згідно з розрахунками всесвітньої організації охорони здоров’я.

Загрозливого рівня досягли значення таких показників, як очікувана тривалість життя (динаміка змін показника зображена на рис.2), очікувана тривалість здорового життя населення (Healthy life expectancy), та показник який характеризує втрачені роки здорового життя (індекс DALЕ) тощо [ 4 ] .

Рис.2. Очікувана тривалість життя при народженні, обидві статі

Якщо у 1990 р. очікувана тривалість життя становила в Україні 70,5 років, то в 1995 р. вона зменшилася до 66,8 років, у 2003 р. дещо збільшилася - до 67,8 років. Зазначимо, що аналогічний показник для розвинених європейських держав (Ісландія, Італія, Швейцарія, Швеція та ін.) перевищує 80 років.

Очікувана тривалість здорового життя в Україні (тобто величина середньої очікуваної тривалості життя, зменшена на число років, прожитих у стані хвороб та/або інвалідності та втрачених внаслідок передчасної смерті)складає 54,9 року, тобто близько до рівня Туркменістану (51,6 року), Таджикистану (53,1 року). У більшості країн Європи цей показник перевищує 70 років. Ці данні зображені на рис.3 [ 4 ] .

Ці показники характеризують загальний стан рівня якості життя в країні, рівень добробуту та соціальної захищеності населення. Чим вищій рівень економічного та соціального розвитку держави, тим показники очікуваної тривалості життя та очікуваної тривалості здорового життя вищі.

Рис.3. Очікувана тривалість здорового життя (Healthy life expectancy) 2002р.

Зазначимо, що на зниження показника очікуваної тривалості життя в Україні впливає показник передчасної смерті, який складає 11 років, що більш ніж в 2 рази перевищує показник Європейського Союзу. До того ж останні 20 років характеризується ростом рівня коефіцієнту смертності в Україні (рис.4) В 2007 і 2008 — в середньому 16,4 випадку на 1000 населення. При цьому ряд областей має набагато вищі коефіцієнти смертності: Чернігівська — 21,1%, Сумська і Кіровоградська — 18,6, Донецька — 18,1, Луганська — 17,9% [ 4 ] . Негативний природний приріст в 2008 спостерігався в усіх областях України, окрім Закарпатської і Рівненської областей та Києва.

Зазначимо, що цей показник значно залежить від вікового складу населення країни, і здебільшого його використовують для внутрішнього аналізу. Але з рисунка 4 видно,що коефіцієнт смертності в Україні значно перевищує поріг рівня показника в державах Європейського регіону.

Такі коливання показника спостерігаються майже у всіх країнах, які входили до складу Радянського Союзу. Причиною цього може бути економічна та соціальна нестабільність в державі, політичний режим, викривлені статистичні данні тощо. Тобто цей показник відносний і допомагає виявити негативну демографічну тенденцію в країні.

Рис.4. Динаміка коефіцієнту рівня смертності на 1000 населення

Потрібно розуміти, що використання європейських або американських стандартів для вирішення проблеми реформування охорони здоров'я в Україні може привести до поглиблення кризи медичної галузі та негативно відбитися на якості життя «середнього» українця, що призведе до економічного, соціального та політичного конфлікту. Тому впровадження інноваційних процесів в цю сферу повинно відбуватися поступово і адаптовано спеціально під українську дійсність та менталітет.

І, на нашу думку, в умовах економічної нестабільності введення в Україні страхової медицини призведе до погіршення медичного обслуговування мешканців, передовсім пенсіонерів, інвалідів, бідних. Найбільш перспективною видається в майбутньому організація державно-приватної медицини з врахуванням соціально-економічного становища українців у наданні медичних послуг.

Розрізняють такі види фінансування систем охорони здоров’я:

- системи охорони здоров’я, фінансування яких здебільшого засновано на загальному податку. Воно використовується в скандинавських державах, Ірландії, Великобританії та країнах Південної Європи (Греція, Іспанія, Італія, Португалія), де головна роль державного сектору, як основного джерела фінансування, що дає змогу забезпечити доступ всіх слоїв населення до служб медичної охорони. Інтереси споживачів медичних послуг представляють органи охорони суспільного здоров’я;

- системи охорони здоров’я, головним джерелом фінансування котрих є соціальне страхування. В цих країнах (Австрія, Бельгія, Німеччина, Люксембург, Франція, Швейцарія), держава регулює та пильно контролює систему охорони здоров’я з метою стримання видатків (наприклад, шляхом встановлення максимальних страхових внесків), або забезпечення більшого ступеня рівності та солідарності. Роль споживача медичних послуг виконують страхові компанії;

- система охорони здоров’я, основана на соціальному страхуванні, головним джерелом фінансування якої є податок, який стягують з заробітної платні (більшість країн Центральної та Південної Європи, СНД).

Проблема Української медицини в тому, що перехідний період затягнувся, і на сьогодні не зрозуміло хто повинен оплачувати медичні послуги: формально держава, по факту – пацієнт. І як наслідок, настає соціальний колапс – етичні норми конфліктують з економічними принципами, і тому лікарі повинні відстоювати своє «право на життя»: хабарі, нелегальні платежі та таке інше.

На нашу думку потрібно оцінити всі плюси та негативні моменти існуючих систем охорони здоров’я, щоб створити для України адаптований та діючий варіант.

За результатами аналізу національних систем медичного обслуговування, яке проводила ВООЗ, найбільш успішною є система охорони здоров’я Франції.

Обов’язковим медичним страхуванням у Франції охоплено приблизно 80% населення. Французи частину своєї заробітної платні відраховують на медичне страхування (конкретніше, лише третя частина внеску покривається за рахунок громадян, дві третини – за рахунок роботодавців).

Медичне страхування існує не само по собі, а як частина соціального страхування - Securite Sociale. Всі, хто працюють, отримують соціальну страховку з обов’язковим її атрибутом – страховою карткою, яка забезпечує застрахованому та членам його сім’ї доступ до медичного сервісу без додаткових виплат.

У Франції, в системі медичного страхування враховані деякі психологічні аспекти: участь самого застрахованого в процесі відшкодування грошових коштів не визиває надмірного бажання лікуватися. Французи не зацікавлені лишній раз платити зі свого гаманця. Своя доля в оплаті – це утримуючий фактор для пацієнта.

З системи охорони здоров’я, яка існує в Італії, можна відзначити такий момент, як децентралізація. Тобто, міністерство охорони здоров’я оплачує вартість медичних послуг, а локальні структури здійснюють контроль та управління. Без контролю державні витрати на охорону здоров’я можуть бути невиправдано великими.

І ще один момент, який є актуальним і для нашої держави – це ціни на ліки, та розмір максимальних торгівельних надбавок. В Італії їх контролем займається Міжнародний комітет цін. Це положення має не ринковий характер, але має колосальний соціальний пріоритет – доступність ліків для всіх верств населення.

Реформування сфери охорони здоров’я та формування системи соціального страхування відображає ідеологічні зміни в державі, перехід від адміністративно-командної системи до ринкових відносин. Але, вважаємо, що ринок послуг такої специфічної галузі як медицина повинен бути частково керованим державою, і тоді впровадження інновацій буде не таким болісним для українського народу.

На нашу думку, якщо всі ці моменти впровадити в Україні, то буде створено підґрунтя для формування інноваційної конкурентоздатної системи охорони здоров'я з використанням ринкових механізмів регулювання. Лікарі будуть отримувати гідну цієї нелегкої праці заробітну платню та будуть орієнтовані на реальний результат та якість медичних послуг. А населення нашої держави буде відчувати себе захищено. Система охорони здоров'я буде спроможна забезпечити якісними та доступними медичними послугами громадян України.

Список літератури:

1. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров’я. Уроки для України / Під заг. ред. В.Г.Черненка та В.М.Рудого. - К., 2002.

2. Григорьев И.Ю., Григорьев Ю.И., Суворов Е.Г. Управление в сфере охраны здоровья населения // Вестн. нов.мед.технологий. - 2002. - Т.IX, №2. - С.90.

3. Інтернет-ресурс Державного комітету статистики. - www.ukrstat.gov.ua

4.Інтернет-ресурс Всесвітньої організації охорони здоров'я (Європейське регіональне бюро). - www.euro.who.int