WEB-ресурс научно-практических конференций

Шевченко Н.І.

Академія муніципального управління

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УМОВАХ РИНКУ

Сучасне управління інвестиційним процесом будується на неокласичних теоріях, які включають у поле наукового аналізу поведінку індивідуального інвестора у міжнародній інвестиційній діяльності, що не охоплена кейнсіанською та інституціональною теоріями. Вони виходять із того, головною засадою розвитку суспільної економіки є вільний обіг капіталів, товарів. Синтезуючи кейнсіанські та інституціоналістські інвестиційні теорії, неокласики обґрунтовують положення про те, що міжнародний рух капіталів і товарів є взаємозамінними і взаємодоповнюючими процесами. Ураховуючи теорію граничної корисності, вони (фактори виробництва) рухаються звідти, де їхня гранична продуктивність є низькою, туди, де вона є високою. Гранична продуктивність капіталу визначається рівнем відсоткової ставки, засобів виробництва – ціною факторів виробництва, робочої сили – рівнем заробітної плати. У результаті вирівнювання товарних цін вирівнюються ціни факторів виробництва (П. Самуельсон ) [1, с.89].

Таким чином, дослідження особливостей управління інвестиційним процесом в умовах ринку засвідчили, що механізм управління формувався разом із становленням та розвитком ринкової системи господарювання. Держава управляла інвестиційним процесом безпосередньо в часи становлення ринкової системи та у кризові періоди й опосередковано – через регулювання законодавчих та адміністративних механізмів. У часи стабілізації економічного розвитку інвестиційний процес у сфері інвестиційної діяльності мав саморегулюючі механізми ринку, які функціонували в умовах ліберальної економіки на конкурентних засадах. В останні десятиліття, за висновками світової економічної думки, інвестиційний процес зазнає впливів, які виходять за суто економічні межі. Тому суб'єкти господарювання приймають інвестиційні рішення вже не тільки на основі економічних параметрів, а й з урахуванням соціальних, політичних, національних, культурних тощо чинників.

На сучасному етапі глобалізації економіки управління інвестиційним процесом формується на глобальному рівні шляхом регулювання. Національні суб'єкти глобального інвестиційного процесу мають уміти управляти в часі і просторі комплексом економічних, організаційних, правових, екологічних та інших параметрів.

Суть управління інвестиційним процесом в умовах ринку, за характеристикою зарубіжних теоретиків, полягає в управлінні цінними паперами. Метою управління є досягнення максимальної дохідності при мінімальних ризиках. Суб'єктом управління є інвестор, об'єктом – цінні папери. Засіб управління – модель портфеля цінних паперів, за допомогою якого інвестор може обрати оптимальний із нескінченої кількості можливих варіантів.

У сучасних наукових джерелах наводяться основні принципи організації державного управління інвестиціями [2, с.39; 3, с.20]:

1. Принцип фінансового співвідношення термінів «золоте банківське правило», за яким отримання і використання коштів повинне відбуватися у встановлені терміни, а капітальні вкладення з тривалими термінами окупності доцільно фінансувати за рахунок довгострокових позичених коштів, якими є, наприклад, облігаційними позиками з тривалими термінами погашення і довгострокові банківські кредити.

2. Принцип збалансованості ризиків, який свідчить, що особливо ризикові операції рекомендується фінансувати за рахунок власних коштів, наприклад, чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

3. Правило граничного рівня рентабельності: доцільно вибирати такі капітальні вкладення, які забезпечують інвестору досягнення максимальної (граничної) прибутковості.

4. Питання про чистий прибуток від інвестиційного вкладення, який повинен перевищувати його величину від розміщення коштів на банківський депозит.

5. Рентабельність інвестицій, яка завжди повинна бути вищою ніж індекс інфляції.

6. Рентабельність конкретного інвестиційного проекту з урахуванням чинника часу (тимчасової вартості грошей), яка завжди повинна бути більше від прибутковості альтернативних проектів.

7. Рентабельність активів підприємства, що після реалізації проекту збільшується і у будь-якому разі перевищує середню ставку банківського відсотка по позичених коштах.

8. Розглянутий проект повинен відповідати головній стратегії поведінки на ринку товарів і послуг з погляду формування раціональної асортиментної структури виробництва, термінів окупності витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат виробництва і забезпечення стабільності надходження доходів від реалізації проекту.

Висновки. Таким чином, аналіз особливостей управління інвестиційним процесом в умовах ринку засвідчив, що за понад чотирьохсотлітню історію воно супроводжувалось теоріями, які формувались залежно від часу, змісту, місця перебування, етапу розвитку, конкретних ситуацій і т. ін. Але жодна інвестиційна теорія не виявилась вичерпною, не змогла описати характер економічних процесів з урахуванням всіх параметрів впливу в часі і просторі. Це означає, що кожна з цих теорій була обмеженою, діяла тільки певний період, після чого удосконалювалась і розвивалась. В умовах ринкової парадигми управління процес його удосконалення триває.

Список літератури:

1. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Прогресс, 1978. – 562 с.

2. Махмудов О. Інвестиційна політика виходу з депресії // Економіка України. – 1998. – №5. – С. 37–43.

3. РудченкоО.Ю., ОмельянчикН.І., Федоренко В.Г. Актуальні питання відтворення основних фондів та активізації інвестиційної діяльності в економіці України // Інвестиції: практика та досвід. – 2003. – №16. – С.20.