WEB-ресурс научно-практических конференций

Гаман Н.О.

Академія муніципального управління

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Ринкове регулювання трудової сфери базується на інших методологічних засадах і орієнтується на розгортання товарно-грошових відносин, які охоплюють і процеси формування та використання робочої сили. Починають діяти закони попиту і пропозиції, робоча сила набуває ознак товару, а її рух супроводжується процесами резервування. На особливу увагу серед можливих форм резерву робочої сили заслуговує безробіття як соціально небезпечна форма.

Підвищення рівня зайнятості і високої ефективності використання трудових ресурсів можна досягти лише за умови, що держава візьме на себе певні регулятивні функції з підготовки, розподілу й використання працездатного населення країни. Ринок самотужки вирішити цю проблему в сучасних умовах не спроможний. Тому необхідне досягнення певного оптимуму між державним і ринковим регулюванням, за умов якого буде забезпечена висока ефективність праці та максимальна зайнятість населення. Як відзначають фахівці [3, с. 169], в системі регуляторів ринку праці обов’язково повинні бути присутні як ринкові регулятори: конкуренція підприємств, вільні ціни, мотивація до праці; так і державні: мінімальна заробітна плата, податки, соціальні гарантії та інші.

Формування і функціонування організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості не залишалося поза увагою вчених. Вагомий внесок у дослідження зазначених проблем зробили: Ачкасов А.Є., Богиня Д.П., Бондар І.К., Васильченко В.С., Долішній М.І., Заяць Т.А., Лич В.М, ЛіановаЄ.М., Федоренко В.Г. та ін.

Так, Д. Богиня визначає організаційно-економічний механізм регулювання ринку праці як складну систему взаємодії елементів і методів впливу на оптимізацію політики зайнятості шляхом використання економічних, соціально-психологічних та адміністративних засобів управління населенням країни [4, с. 26]. Цей механізм повинен включати два основних блоки, перший з яких пов’язаний з визначенням довгострокових завдань, які передбачають стабілізацію загального попиту на працю, рівнів безробіття і його можливим зниженням при ефективному використанні зайнятих. Другий блок зумовлений вирішенням тактичних і оперативних завдань і передбачає розробку заходів економічного і соціального характеру щодо попередження зростання безробіття.

Т. Заяць механізм регулювання розглядає через функціонування окремих підсистем: фінансово-вартісної, структурно-інвестиційної, соціально-економічної та організаційно-управлінської [1, с. 21-23].

Слід зауважити, що саме поняття «організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості населення» в економічні літературі зустрічається не часто. Натомість, автори розглядають окремі його складові, такі як «політика зайнятості», «політика на ринку праці», «регулювання ринку праці».

Вартим уваги, на наш погляд, є розмежування деякими науковцями механізмів регулювання зайнятості і регулювання ринку праці. На цьому, зокрема, наголошують В. Іванова і Т. Безнадьожних , розглядаючи процес регулювання зайнятості (діяльності населення) у тісному взаємозв’язку з ринком праці, надаючи при цьому більшого значення ринку праці як системі (інструменту), яка забезпечує ефективну зайнятість населення [2, с. 14]. Кінцева мета регулювання ринку праці розглядається як досягнення певного кількісного і якісного рівня зайнятості.

Не зважаючи на те, що в умовах формування ринкової економіки вплив ринкового регулювання трудової сфери досить помітний, переважна більшість авторів в своїх дослідженнях механізму регулювання зайнятості робить акцент на державному регулюванні, часто визначаючи його як «політика зайнятості» [6, с. 147]. В різних країнах світу сформувалися різні підходи до механізму державного регулювання зайнятості. В чистому вигляді «нульовий варіант» економічного втручання держави в сферу зайнятості в сучасних умовах майже не зустрічається і можливий, в основному, в умовах громадянських війн та інших соціальних катастроф.

Тим не менш, мінімальна державна підтримка безробітних характерна для багатьох країн, що розвиваються з високою часткою сільського населення і надлишковою зайнятістю в аграрному секторі. Важливу роль на ринку праці таких країн відіграє неформальний сектор економіки, який забезпечує населення низькими, але достатніми для виживання доходами.

Концепція пом’якшення наслідків безробіття в її низьковитратному варіанті набула найбільшого поширення в країнах СНД.

Економічно розвинені країни, як правило, балансують між концепцією пом’якшення наслідків безробіття (в її високовитратному варіанті) і концепцією створення робочих місць, що тісно пов’язане з циклами економічної і політичної кон’юнктури. В умовах відносно низького рівня безробіття і високої інфляції центральне місце в економічній політиці цих країн займають проблеми грошово-кредитного і податкового регулювання. Високий рівень економічного розвитку дозволяє надавати безробітним відносно низьку допомогу і проводити високовитратні програми їх соціальної реабілітації. Однак, через деякий час рівень безробіття підвищується, а надмірна «соціалізація» державного регулювання ринку праці стає надто обтяжливою.

Держава переходить до концепції створення робочих місць – порядок надання допомоги з безробіття стає жорсткішим, ситуація в сфері зайнятості знаходиться в центрі загальної уваги, підвищення рівня зайнятості стає одним з найважливіших пріоритетів економічної політики держави. Для виконання цієї задачі розробляються комплексні державні програми, які включають як безпосередній вплив на сферу зайнятості (наприклад, зміну трудового законодавства), так і відповідні заходи в сфері податкового й грошово-кредитного регулювання. Характерний приклад Фінляндії, де впровадження жорсткішої системи виплати допомоги з безробіття в поєднанні з активною політикою зайнятості дозволило знизити рівень безробіття в два рази [5, с. 33].

Висновки

Таким чином, спираючись на наведені вище положення, ми пропонуємо визначення організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості населення як сукупності взаємопов’язаних організаційних, адміністративно-правових, економічних та соціальних методів впливу на ринок праці з метою забезпечення ефективнішого відтворення і особливо використання робочої сили, стимулювання попиту на послуги робочої сили, забезпечення соціального захисту населення.

Список літератури:

1. Заяць Т. А. Економічне регулювання сфери відтворення робочої сили / Т. А. Заяць . – К.: Ленвіт , 1997. – 152 с.

2. Иванова В. Н. Управление занятостью населения на местном уровне : учеб . пособие / В. Н. Иванова , Т. И. Безнадежных . – М.: Финансы и статистика, 2002. – 123 с.

3. Колот А. М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання / А. М. Колот . – К.: КНЕУ, 2003. – 230 с.

4. Соціальні пріоритети ринку праці: методологія, практика, шляхи забезпечення / [С. І. Бандур, Т. А. Заяць , В. В. Онікієнко та ін.]. – К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 2001. – 260 с.

5. Чернейко Д. С. Рынку груда необходим действительно регулирующий механизм / Д. С. Чернейко // Человек и труд. – 2001 . – №6. – С. 31–34.

6. Швидка Г. Ю. Регіональні аспекти розвитку ринку праці в Україні / Г. Ю. Швидка // Вісник Технологічного ун–ту Поділля. – 2003. – №4. – С. 146–149.