WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Комірна В.В.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Формування та реалізація регіональної соціальної політики вимагає належного інституційного забезпечення.

Інституційну структуру регіональної соціальної політики утворюють такі регіональні органи, як [1, c. 83]:

– ради народних депутатів;

– ради соціального партнерства;

– політичні ради регіонів, наукові ради академічних установ і наукових центрів, ради громадсько-політичних об’єднань;

– регіональні засоби масової інформації.

Ради народних депутатів регіонального рівня здійснюють прямий вплив на затвердження дохідних і витратних статей відповідних бюджетів.

Щодо регіональних рад соціального партнерства, то вони є тристороннім органом, що утворюється з представників профспілок та їх об’єднань, організацій роботодавців та їх об’єднань і відповідного органу виконавської влади. Метою їх діяльності є забезпечення соціальної злагоди в регіоні шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктів і розв’язання суперечностей для створення умов поступального економічного розвитку регіону та підвищення життєвого рівня мешканців територіальних суспільних систем (ТСС). Основними завданнями роботи ради є налагодження механізмів постійної системної взаємодії між сторонами соціального партнерства, організація дво- та багатосторонніх консультацій для узгодження рішень щодо розвитку соціально-трудової сфери, вироблення пропозицій стосовно стратегії розвитку регіону з урахуванням інтересів найманих працівників, роботодавців, держави, підготовка рекомендацій держадміністрації з вироблення та реалізації соціальної політики, застосування міжнародних норм відповідно до ратифікованих Конвенцій МОП та розгляд можливостей застосування нових ще не ратифікованих норм МОП, розробка пропозицій з укладання та виконання регіональної угоди, колективних договорів у разі звернення сторін до неї, сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів), вироблення рекомендацій органам виконавчої влади щодо оптимізації соціально-трудових відносин у регіоні. Рада має право отримувати від місцевих органів виконавчої влади чи виконавчих органів місцевого самоврядування, об’єднань роботодавців, об’єднань найманих працівників необхідну інформацію для виконання завдань, звертатися до місцевих органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування, роботодавців або вповноважених ними органів, об’єднань найманих працівників із пропозиціями щодо регулювання відносин у соціально-трудовій сфері регіону, вимагати відповіді на свої звернення, делегувати своїх представників для участі в обговоренні соціально-економічних та соціально-трудових питань в облдержадміністрації, об’єднаннях роботодавців і найманих працівників, попередньо узгодивши питання з цими органами, самостійно визначати пріоритет своєї роботи та проблеми, що мають розглядатися та вирішувати в процесі її діяльності, створювати робочі групи як з числа членів ради, так і з залученням експертів, консультантів.

Робота політичних рад, а також рад громадсько-політичних об’єднань регіонів характеризується значною періодичністю в інтенсивності, пов’язаною з виявом соціальних інтересів населення. Це пояснюється чергуванням фаз піднесення й падіння соціальної активності населення в різні періоди функціонування інституту влади, хоча в цілому має неабияке значення у відстоюванні соціальних інтересів пересічних громадян.

Аналіз нормативної бази регіонального соціального розвитку ТСС свідчить, що вона наразі не забезпечує належний правовий супровід регіональної соціальної політики. Це підтверджує експертиза нормативних та методичних документів (планово-економічних, містобудівельних і відомчих) на предмет відповідності їх норм і положень завданням сучасного етапу соціальних реформ у державі (у світлі Законів України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, „Про прожитковий мінімум”, „Про межу малозабезпеченості”, „Про пенсійне забезпечення”, пакет законів про загальнообов’язкове соціальне страхування”, а також „Про місцеве самоврядування”, „Про Генеральну схему планування території України”, Указ Президента про Концепцію державної регіональної політики України тощо). Положення нормативних та методичних документів базуються на вузьковідомчих інтересах. Очевидно, назріла гостра потреба створення на найвищому рівні виконавчої влади - Кабінету Міністрів України – підрозділу, який би здійснював моніторинг проблем регіональної соціальної політики, розробляв необхідну законодавчу і нормативну базу реформування соціальної сфери в регіонах, забезпечував оперативне керівництво соціальними процесами, що відбуваються на місцях. З метою методичного забезпечення його роботи пропонується проект концепції.

Висновки . Концепція побудови в Україні соціальної держави – це високі соціальні гарантії населенню. Нова система забезпечення цих гарантій опирається на ідеологію добробуту, трактовану як систему безпеки із заохоченням до праці. Формування такої системи – це копітка робота всіх гілок влади.

Список літератури:

1. Макарова О.В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки: Монографія. – К.: Ліра-К, 2004. – 328 с.