WEB-ресурс научно-практических конференций

Суха О.А., Затрубчик Н.В.

Вінницький національний технічний університет

ПРІОРИТЕТИ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Для кожної країни залишається актуальною необхідність формування власної моделі розвитку, яка повинна враховувати національну специфіку та здобутки сучасних напрямків економічної науки. Зміни, що відбуваються призводять до нових соціальних загроз, а також змін рамкових умов соціальної політики. Щоб бути життєздатною в майбутньому соціальна політика повинна реагувати на подібні зміни, тобто розвивати далі свій зміст та інструменти. Це стосується як національної, так і загальноєвропейської соціальної політики [1] .

Велика кількість науковців, т акі як Боб Дікон , Мішель Халс , Пол Стабс та інші, досліджували проблеми глобалізації соціальної політики та соціалізації глобальної політики. Вони зазначають, що традиційна соціальна політика завжди була об’єктом тих державних та недержавних видів діяльності в масштабах країни, котрі спрямовувалися на втручання в діяльність вільного ринку у зв’язку з потребами соціального захисту й суспільного добробуту. Центральне місце в соціальній політиці посідали механізми перерозподілу доходу, через які працюючі особи утримували людей, нездатних працювати за віком, за інвалідністю, через родинні обставини та неспроможності ринку [2].

Соціальна політика в сучасних умовах втрачає статус вторинної, залишкової, необов’язкової. Вона стає невід’ємною, навіть домінуючою ланкою системи «економічна політика», виконуючи таким чином свою позитивну регулюючу та стимулюючу роль у забезпеченні динамічного розвитку національного господарства держави, його ефективності і, таким чином, створюючи можливості для ефективного функціонування системи соціального захисту.

Український дослідник П. Шевчук визначає соціальну політику як один із видів регулювання держави, «яка називається державою загального добробуту та взяла на себе обов’язки забезпечувати певний добробут населення» [1], відзначаючи водночас, що найбільш цілісним і лаконічним визначенням цього поняття слід вважати те, яке є ширшим, ніж держава загального добробуту, і включає програми, служби та заходи, що переслідують соціальні цілі, охоплюючи різноманітні сфери життєдіяльності членів суспільства (виробничу, духовну, побутову), регулюючи стосунки між суспільством, колективом, особою не тільки у кожній із цих сфер, але й і в зонах їхньої взаємодії.

Кожна соціальна політика повинна мати свої цінності. Під цінностями розуміється солідарність і соціальна згуртованість, свобода пересування, рівність шансів та відсутність дискримінації, загальний доступ до освіти та медичного обслуговування, а також сталий соціальний та екологічний розвиток. Очевидно, що в різних країнах є різні традиції, вони по-різному реалізовуються, проте цінності, як такі, поділяють усі держави. Також важливим фактором є створення обов’язкових мінімальних стандартів, які стосуються власне умов праці, свободи пересування найманих робітників, однакового ставлення до жінок та чоловіків, охорони здоров’я та безпеки на робочому місці, а також подолання дискримінації. Наступним чинником є солідарність з іншими країнами та регіонами, які характеризуються певною відсталістю в розвитку і потребують підтримки. Цю солідарність втілюють у собі структурні фонди [2] . Так, наприклад, Європейський соціальний фонд уже 50 років сприяє покращенню кваліфікації працівників, підвищенню конкурентної спроможності Суттєвим фактором є соціальний діалог. Наприклад, діалог між роботодавцями та працівниками, діалог між діловими партнерами, міжгалузевий соціальний діалог. Іншим важливим пунктом є координація національних політик у таких сферах, де не діє законодавство. Цей пункт дехто ще називає “м’яким законом”.

Реформи в соціальній сфері вже почали втілюватися у життя. Так наприклад, держави-члени ЄС поширили так званий Метод відкритої координації на наступні сфери: боротьбу з бідністю, пенсійну політику, а також охорону здоров’я та догляд за людьми похилого віку. Метод відкритої координації насправді служить тому, щоб держави-члени ЄС спільно ставили собі певні цілі у відповідній сфері політики і проводили оцінювання країни, у рамках якого порівнювали б свої поступи і тим самим стимулювати себе до подальших дій та вчилися одна в одної. Ця концепція вимагає напрацювання порівняльних і взаємообумовлених індикаторів, щоб стежити за прогресом, здійснювати оцінювання, або ж – як у випадку з політикою зайнятості – напрацювання основних рекомендацій для дій. Єврокомісія відіграє в цих процесах активну роль.

Отже, в сучасному світі необхідною є розробка єдиної і цілісної соціальної стратегії, зрозумілої населенню, розрахованої на його підтримку, здатної відновити довіру до влади. Соціальна політика за своєю суттю мусить бути довгостроковою, орієнтованою на тривалу перспективу. Тому початковим пунктом її розробки має стати вибір перспективної моделі соціально-економічного устрою суспільства. Соціальна політика повинна містити стратегічні настанови, спрямовані на досягнення масштабних цілей.

Реалізація нової та ефективної соціальної політики тільки тоді увінчається успіхом, якщо знайде необхідну суспільну підтримку. Необхідно досягти суспільного консенсусу, суспільного розуміння необхідності змін, для того, щоб впровадити усі заплановані соціальні проекти та програми.

Список літератури:

1. Шевчук П.І. Соціальна політика / П.І. Шевчук. — Львів: Світ, 2005. — 400 с .

2. Лук’янко Д.Г. Монографія: Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / за ред. Д.Г. Лук’янко. – К.: КНЕУ, 200 9 . – 538 с. (Зайцев Ю.К. «Соціальна політика у сучасному ринковому господарстві»).