WEB-ресурс научно-практических конференций

К. держ. упр. Балдич Н.І.

Національна академія державного управління при Президентові України

Проблеми морального ризику та несприятливого вибору при державному гарантуванні банківських вкладів

Державне гарантування банківських вкладів широко розповсюджено в багатьох країнах і традиційно розглядається одним з ключових інструментів забезпечення стабільності банківської системи. Водночас, фінансово-економічна криза спричинила сплеск наукових та політичних дискусій щодо позитивних і негативних наслідків запровадження систем гарантування депозитів.

У науковій літературі називається декілька аргументів на користь встановлення державних гарантій за банківськими депозитами фізичних осіб: 1) забезпечення стабільності банківського сектора, підвищення довіри суспільства до банків та зменшення ризику панічного вилучення вкладів; 2) досягнення політичних цілей, таких як захист невеликих вкладників або створення рівних умов конкуренції між малими і великими банками [1, c. 6; 2, c. 8].

Негативні ефекти схем гарантування депозитів виникають внаслідок притаманної фінансовій системі асиметричності інформації і проявляються в проблемах морального ризику та несприятливого вибору. Моральний ризик зумовлюється: 1) зниженням стимулів для вкладників здійснювати моніторинг банку та перевіряти його платоспроможність; 2) більш ризикованою поведінкою банків; 3) проблемою банкрутства великих банків, що змушує уряд втручатись і запобігати такому банкрутству через загрозу „зараження” всієї економіки [1, c. 6; 2, c. 9-10].

Проблеми несприятливого вибору тісно пов’язані з проблемами морального ризику і проявляються в зменшенні частки на ринку платоспроможних банків внаслідок залучення менш стабільними банками більшого обсягу депозитів. Це може спричинити загальне зниження фінансової стабільності банківського сектора [2, c. 10-11].

Серед інших недоліків запровадження державних гарантій за банківськими вкладами називається також зниження процентних ставок за депозитами, оскільки таким чином банки компенсують свою участь в обов’язкових схемах гарантування вкладів [1, c. 6]. Через зниження рівня процентних ставок за депозитами банківська система загалом залучає менше вільних коштів населення у вклади, таким чином зменшується ресурсна база банків і знижуються обсяги кредитування економіки.

Сучасна фінансово-економічна криза актуалізує перегляд підвалин вітчизняної фінансової системи, включаючи схему гарантування вкладів. З огляду на це потребують детального вивчення ті негативні моменти у побудові схеми гарантування банківських вкладів в Україні, які знижують її ефективність та загрожують фінансовій стабільності банківської системи.

Згідно із Законом України „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ участь у цьому фонді є обов’язковою для всіх банків та філій іноземних банків, які включені до Державного реєстру банків і мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Однак згаданим законом та Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 29.09.2001 р. № 2740-ІІІ встановлені особливі гарантії для вкладників – фізичних осіб Державного ощадного банку України (далі – Ощадбанк), вклади в якому гарантуються державою. Це створює Ощадбанку конкурентні переваги на ринку банківських депозитів, оскільки він не несе додаткові витрати за участь у Фонді гарантування вкладів і відповідно має можливість встановлювати вищі ставки за депозитами.

Важливим питанням при побудові схем гарантування депозитів є встановлення максимальної суми, що підлягає відшкодуванню у разі втрати вкладів. Відповідно до прийнятих у світовій практиці принципів ця сума має бути такою, щоб відшкодувати втрати переважної частини власників депозитів. За рекомендаціями Міжнародного Валютного Фонду максимальна сума відшкодування повинна встановлюватись на рівні одно- або двократного розміру ВВП на душу населення [3, c. 15].

В Україні до підвищення у жовтні 2008 р. максимальної суми гарантування вкладів (50 тис. грн.) її відношення до ВВП на душу населення становило 2,4 разу, після підвищення (150 тис. грн.) це відношення зросло до 7,3 разу. За даними емпіричних досліджень, проведених у зарубіжній літературі, країни, в яких гарантована сума покриття депозитів більше ніж у 4 рази перевищує обсяг ВВП на душу населення, у 5 разів вразливіші до банківських криз порівняно з країнами, де гарантована сума повернення вкладів встановлена на рівні обсягу ВВП на душу населення [3, c. 16]. У зарубіжній науковій літературі також відзначається, що гарантована сума покриття вкладів суттєво вища у країнах, де вкладники слабо освічені [1, c. 6].

Якою б не була максимальна сума гарантованих державою вкладів, важливо, щоб вона була забезпечена коштами відповідної інституції. Її фінансовий стан є одним з важливих сигналів для вкладників стосовно можливості відшкодування втрачених вкладів. В Україні загальна сума коштів, акумульованих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб станом на 1 жовтня 2009 р., складала 4798 млн. грн., тоді як депозити фізичних осіб становили на цю ж дату 190181,0 млн. грн. (без депозитів, залучених Ощадбанком). Тобто кошти, що є в розпорядженні Фонду, складають лише 2,5 % загальної суми депозитів фізичних осіб. В умовах збільшення числа проблемних банків сума коштів Фонду є вочевидь недостатньою, щоб запевнити вкладників у гарантованому поверненні втрачених вкладів.

Проблеми з достатністю коштів Фонду для відшкодування втрачених вкладів можливо було б вирішити, запровадивши альтернативний механізм сплати регулярних зборів з банків-учасників на основі оцінки ризиковості їхньої діяльності. Такий механізм найбільш адекватно розподіляв би між учасниками Фонду можливе навантаження через здійснення окремими банками ризикованих операцій, що загрожують їхній фінансовій стійкості. Саме такий механізм запроваджений у деяких країнах-членах ЄС і зараз активно обговорюється як можлива рекомендація всім країнам-членам ЄС.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що державні системи гарантування вкладів мають як позитивні, так і негативні наслідки. Останні значним чином зумовлюються існуванням інформаційної асиметрії у відносинах вкладників та банків, що проявляється в проблемах морального ризику та несприятливого вибору. Для забезпечення ефективності схеми гарантування вкладів максимальна сума покриття вкладу повинна бути встановлена на такому рівні, щоб не стимулювати банки і вкладників до безвідповідальної поведінки, запобігати зростанню депозитів у фінансово нестабільних банках, бути достатньою для покриття втрат фінансово менш забезпечених і обізнаних вкладників, забезпечувати довіру вкладників до банківської системи та запобігати банківській паніці. Мають бути встановлені однакові для всіх банків вимоги щодо участі у Фонді гарантування вкладів та запроваджена ризик-орієнтована система справляння регулярних внесків банків-учасників до Фонду.

Список літератури:

1. Hardy D. C. Cross-Border Coordination of Prudential Supervision and Deposit Guarantees / Daniel C. Hardy, Mar?a J. Nieto. – International Monetary Fund, Working Paper No. 08/283, December 2008. – 26 p. – Режим доступу: http://www.imf.org/external/pubs/ft/wp/2008/wp08283.pdf .

2. Horn M. Discuss the role of a deposit insurance scheme within a system of bank regulation. What is the rationale for deposit insurance, and what are the problems of implementing it? / Michael Horn. – University of Essex , Department of Economics, October 2008. – 14 p. – Режим доступу: http://www.essex.ac.uk/economics/EESJ/AU08/horn248.pdf .

3. McCoy P. A. The Moral Hazard Implifications of Deposit Insurance: Theory and Evidence / Patricia A. McCoy // Seminar on Current Developments in Monetary and Financial Law, Washington , October 23-27, 2006 . – 25 p. – Режим доступу: http://www.imf.org/external/np/seminars/eng/2006/mfl/pam.pdf .