WEB-ресурс научно-практических конференций

Красюк І.В.

м. Суми

ІНДИКАТОРИ УСПІШНОСТІ ВАРТІСНООРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ

Сьогодні акціонери та менеджери вітчизняних банків в якості індикатора успішності прийняття управлінських рішень використовують бухгалтерський прибуток або інші показники, що на ньому засновані. Нажаль, такий підхід не надає адекватної інформації для прийняття управлінських рішень щодо управління банком; не відображає повною мірою результативність роботи банку; не враховує рівень ризику здійснення операцій банком; не надає достатньої інформації для ефективного управління банком; не дозволяє врахувати можливість альтернативних вкладень, які потенційно спроможні принести акціонерам більшу вигоду; не враховує вплив вартості й обсягу ресурсів, які залучаються банком для отримання прибутку; підвладний маніпуляціям менеджерів, оцінка діяльності та оплата праці яких провадиться за допомогою цього показника. Таким чином, банки, які використовують показники прибутку в якості індикаторів ефективності своєї діяльності, фактично зорієнтовані на досягнення короткострокових цілей банківської діяльності та ігнорують перспективи зростання. Останнім часом більшість вітчизняних банків починають це розуміти, що викликало потребу зміні філософії управління комерційними банками у бік вартісноорієнтованого. В межах вартісноорієнтованого управління банком змінюються і індикатори успішності його функціонування.

Саме це обумовлює актуальність постановки та вирішення наукової проблеми обґрунтування найбільш релевантних індикаторів успішності вартісноорієнтованого управління вітчизняними комерційними банками.

В даному контексті найбільш часто використовують показники економічної доданої вартості (Economic Value Added – EVA) та показники акціонерної доданої вартості (Shareholder’s Value Added – SVA).

В економічній літературі наводяться різні варіанти розрахунку показника економічної доданої вартості, причому кожним з підходів можна користуватися в банківській практиці. У відповідності до першого підходу економічна додана вартість розраховується як добуток сумарних активів і різниці між прибутковістю активів та середньозваженою вартістю усіх залучених ресурсів. Цей варіант рекомендується використовувати для прийняття рішення щодо злиття та поглинання з іншими фінансово-кредитними інститутами. У відповідності до другого підходу економічна додана вартість – це добуток капіталу і різниці між прибутковістю капіталу та його вартістю. Даний варіант розрахунку доречніше використовувати в процесі управління банком.

За допомогою показника економічна додана вартість (EVA) можна проводити порівняння альтернативних інвестиційних проектів та ранжування портфелю інвестиційних проектів. Крім того, EVA використовується для оцінки результативності бізнес-підрозділів і інших калькуляційних одиниць, матеріального стимулювання менеджерів та прийняття рішень стосовно напрямів розподілу капіталу всередині банку, тобто в процесі вартісноорієнтованого управління банком. Також економічна додана вартість у ринковій економіці дозволяє здійснювати порівняння роботи банку з іншими банками. До переваг зазначеного показника слід віднести: простоту розрахунку та зручність оцінки ефективності поточної діяльності банку і його калькуляційних одиниць. Недоліками цього показника є малопридатність для стратегічного планування та недостовірність інформації стосовно економічної доданої вартості за відсутності чітко налагодженого бухгалтерського та управлінського обліку банку.

Іншим підходом до оцінки доданої вартості є підхід, заснований на оцінці акціонерної доданої вартості (SVA), яка розглядається як теперішня вартість господарюючого суб’єкта і визначається на основі дисконтування чистих майбутніх грошових потоків. У відповідності до цього підходу, лише за умови ефективної роботи банку і при наявності майбутніх перспектив в роботі банка, які забезпечать подальше зростання грошових потоків, власники банку отримають акціонерну додану вартість.

Розрахунок акціонерної доданої вартості ґрунтується на документах фінансової звітності, таких як плановий баланс та план по прибутках і збитках, план руху грошових потоків, а також на відомостях щодо процентні ставок за альтернативними вкладеннями акціонерного капіталу.

Розрахунок акціонерної доданої вартості пов’язаний з цілим рядом спірних питань. Так, зокрема, в літературі усталеного розуміння механізму розрахунку грошового потоку для акціонерів банку. Перша модель ґрунтується на розрахунку грошового потоку на основі прибутку, у відповідності до якої базою розрахунку є інформації щодо величини статей активів і пасивів, а також процентного, комісійного й торговельного доходів, операційних і загальнобанківських витрат, ставки податку з прибутку. Друга модель – це модель спреду (маржі), яка передбачає проведення калькуляційних розрахунків прибутку, що базуються на порівнянні процентних ставок за активними та пасивними операціями із альтернативно можливими на ринку на основі інформації, що міститься в процентному балансі, а розмір капіталу, що припадає на кожний напрямок діяльності банку вираховується у певному процентному відношенні до обсягу активів (пасивів), що залучені (розміщені) від (до) клієнтів. Немає в економічній літературі однозначності і в питанні вибору прогнозного періоду, протягом якого необхідно враховувати майбутні грошові потоки.

При існуванні спірних питань в розрахунках показник акціонерна додана вартість має суттєві позитивні моменти, пов’язані з його використанням. Так, зазначений показник дозволяє: оцінювати результативність роботи менеджерів залежно від ефективності управління ризиками (це дає основу для мотивації спеціалістів та сприяє підвищенню ефективності їх роботи), врахувати агентські відносини (тобто одночасно врахувати інтереси як акціонерів, так і менеджерів банку), раціоналізувати використання капіталу (тобто спрямовувати його насамперед туди, де існує найвища віддача при прийнятному рівні ризику), здійснювати раціональне управління балансом, яке передбачає взаємозв’язок темпів зростання валюти балансу і відповідного зростання прибутку банку. Крім того, зазначений показник є важливим цільовим індикатором у процесі стратегічного планування та моделювання діяльності банку. Також він слугує інформаційною базою для: ранжування стратегій розвитку банку; врахування адекватної премії за ризик при встановленні обґрунтованих цін на послуги банку; управління вартістю банку, оскільки зростання вартості напряму пов’язане зі збільшенням грошового потоку для акціонерів, який в свою чергу залежить від якості кредитного та інвестиційного портфелів.

Серед недоліків показника «акціонерна додана вартість» можна виділити той факт, що він не забезпечує точність визначення запланованого результату внаслідок імовірнісного характеру його досягнення, а сам розрахунок супроводжується трудомісткими розрахунками.

Порівнюючи показники економічної доданої вартості та акціонерної доданої вартості, можна відмітити наступне – кожний із показників доданої вартості має свої переваги й недоліки. В різних країнах банки можуть надавати перевагу кожному з них. Так європейські банки надають перевагу економічній доданій вартості, а американські – акціонерній, це обумовлено різними підходами до формування ресурсів у американських та європейських банках, а також різним рівнем розвитку фондового ринку та інструментів, пов’язаних з його функціонуванням: американські банки залучають кошти переважно шляхом випуску різних видів цінних паперів, що пояснюється високим рівнем розвитку фондового ринку, а європейські банки – завдяки мобілізації клієнтських коштів на депозити. Розвиток американського фондового ринку також обумовив визначення основного критерію ефективності діяльності банків – зростання вартості їх акціонерного капіталу.

На думку експертів, в умовах українського середовища доречним є використання в банках обох індикаторів оцінки доданої вартості, оскільки вони вирішують різні питання, так для оцінки поточної діяльності пропонується використовувати показник економічної доданої вартості, а для планування майбутньої діяльності – акціонерну додану вартість.