WEB-ресурс научно-практических конференций

Понеділко О.В.

Академія муніципального управління

ІМПЛЕМЕНТАЦІ Я ЄВРОПЕЙСЬКОГО БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ

Банківська інтеграція на макрорівні включає в себе гармонізацію банківської справи, вирівнювання умов міжбанківської конкуренції. До її основних елементів можна віднести контроль за міжнародною діяльністю банків країн-членів ЄС в рамках ЄС компетентними органами країни походження та країни визнання, єдині норми капіталу банків, єдину ліцензію, створення спільного міждержавного органу для погодження політики регулювання та контролю за діяльністю банків.

Під регулюванням банківської діяльності ми розуміємо «створення системи норм, що регламентують і регулюють діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства» [ 2 , c.454]. Регулювання банківської діяльності проводиться з метою забезпечення «фінансової стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів, впливу на діяльність банківської системи з позицій і принципів законодавства, економічних інтересів країни та економічної політики держави» [ 2 , c.454].

Враховуючи те, що в процесі євроінтеграції виникне необхідність в імплементації норм європейського законодавства до українського з метою підвищення ефективності функціонування та розвитку вітчизняних банків, розглянемо основні нормативні документи, що регулюють банківське законодавство в ЄС.

У загальнюючим варіантом низки директив є Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення. Директивою визначено, що ліцензії, які видаються національними уповноваженими органами, мають своє застосування в межах всього ЄС, а не лише однієї країни. Таким чином, можна говорити про єдину банківську ліцензію в межах ЄС.

Під час досліджень основних положень Директиви 2000/12 встановлено, що вимоги для отримання ліцензій для започаткування діяльності кредитних установ такі:

- вимога достатності початкового капіталу (5 млн.євро);

- вимога достатності власних коштів (не можуть бути менше, ніж початковий капітал);

- вимога щодо кваліфікації керівників;

- вимога щодо місця розташування головного офісу (у тій самій країні, де її юридична адреса);

- вимога щодо розкриття інформації про особу власника (акцію учасника);

- інші вимоги (надання програми діяльності, організаційну структуру, тощо) і вцілому вони відповідають вимогам, встановленим в Україні.

Заслуговують на увагу питання, пов”язані з відкриттям та діяльністю структурних підрозділів кредитних установ, які регулюються Директивою 2000/12, оскільки можуть бути використані в українській практиці при розробці нормативних документів щодо діяльності філій іноземних банків. Зокрема, раніше, щоб відкрити структурний підрозділ в іншій країні-члені ЄС, необхідно було отримати ліцензію. Тепер для цього достатньо лише повідомити відповідні органи своєї держави про такі наміри. Уповноважені органи держави походження „home Member State” повідомляють відповідні компетентні органи приймаючої держави („host Member State”) про відкриття на території цієї держави структурного підрозділу іноземної кредитної установи. Відтак, структурний підрозділ може розпочати свою діяльність:

- або після отримання повідомлення від регулятивних органів приймаючої держави;

- або (у випадку неотримання відповіді) після закінчення двомісячного строку, відведеного на розгляд його документів відповідними органами приймаючої держави.

Директивою про кредитні установи 2000/12 визначено, з яких статей можуть складатися власні кошти кредитних установ, порядок відрахування та обмеження на деякі статті власних коштів, втім, кредитним установам дозволяється перевищувати обмеження при виняткових обставинах.

Встановлені директивою встановлюються різні коефіцієнти зваження, які застосовуються до різних категорій активів, відповідають значенням аналогічних коефіцієнтів, що діють в Україні.

Додатком 1 до Директиви про кредитні установи зазначено перелік основних видів банківської діяльності, які підлягають взаємному визнанню держав-членів ЄС [ 1 ]:

1. Прийом депозитів та інших коштів на зворотній основі.

2. Надання кредитів, включаючи споживчий, іпотечний кредити, факторинг з правом або без права регресу, фінансування комерційних операцій (форфейтинг).

3. Фінансовий лізинг.

4. Послуги по переказу грошей.

5. Випуск та обслуговування платіжних засобів (наприклад, кредитних карток, дорожніх та банківських чеків).

6. Надання гарантій та поручительств.

7. Торгівля за власний рахунок або за рахунок клієнтів (операції за дорученням клієнтів або від свого імені): а) інструментами грошового ринку (чеки, векселі, депозитні сертифікати, тощо); б) валютою; в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами; г) інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; д) цінними паперами.

8. Участь у випуску цінних паперів та надання послуг, пов’язаних з таким випуском.

9. Надання підприємствам консультацій щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов’язаних з цим питань, а також надання консультацій та послуг стосовно злиття та придбання підприємств.

10. Посередництво на міжбанківських ринках.

11. Управління портфелем цінних паперів та надання консультацій щодо такого управління.

12. Зберігання та управління цінними паперами.

13. Надання довідкової інформації (надання консультаційних та інформаційних послуг).

14. Послуги зі зберігання в сейфі.

На подібні види діяльності отримують дозволи і банківські установи України. Втім, українські банки не мають права проводити діяльність, визначену в пункті 9, оскільки дозволами Національного банку зазначений пункт діяльності не передбачено. Слід зазначити, що в Україні банки можуть отримати дозвіл на перевезення валютних цінностей та інкасацію грошових коштів, що не передбачено для установ ЄС,

Висновки. Таким чином, можна стверджувати про певну невідповідність видів банківської діяльності в ЄС та Ук р аїні.

Враховуючи, що Директивою про кредитні установи передбачено повноваження щодо здійснення пруденційного нагляду, обмін інформацією між компетентними органами держав, яка може сприяти моніторингу за кредитними установами, конфіденційність такої інформації, це призведе до підвищення ефективності пруденційного нагляду в межах ЄС, в т.ч. шляхом укладення угод про співробітництво.

Список літератури:

1. Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення.

2. Енциклопедія банківської справи України – К.: Молодь, 2001 . – 680c.