WEB-ресурс научно-практических конференций

Коваль Л.Є., Бережна В.Г.

Інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників університету менеджменту освіти (м. Донецьк)

ПІДВИЩЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА НА КУРСАХ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПО ЗАОЧНІЙ І ОЧНО-ДИСТАНЦІЙНІЙ ФОРМАХ НАВЧАННЯ

Сучасний розвиток освітньої ситуації в Україні полягає в пошуку ефективних засобів реалізації провідної ідеї реформування системи освіти – ідеї створення оптимальних умов для розвитку особистості, перетворення освіти на дійовий чинник розвитку людини. Ключова роль у задоволенні вказаних вимог належить педагогу як суб ’ єкту управління навчально-виховним процесом. Визнання цього положення ініціює посилення уваги до педагогічної компетентності викладача.

Розуміння післядипломної освіти педагогічних кадрів як сукупності елементів, спроектованих на досягнення певної мети, вимагає системного підходу до її вивчення, а також бачення того чи іншого процесу в його елементному складі і у взаємозв’язку цих елементів. Удосконаленню роботи системи підвищення кваліфікації велику увагу приділяли вчені О.В. Купцов , А.П. Даринський , І.П. Жерносік , В.І.Маслов, В.І. Бондарь , А.В. Худомінський , С.В. Крисюк , Н.Г.Протасова, В.В.Олійник, В.І. Пуцов та інші [1-3]. Аналіз досвіду підвищення кваліфікації педагогів як вітчизняний, так і на Заході дозволяє визначити основну тенденцію – орієнтацію не на інформативність навчання і схоластичність, що не задовольняє практиків, а вдосконалення професійної поведінки педагогів [6]. Використання активних методів навчання сприяє формуванню дидактичної компетентності педагогів. Переорієнтація на когнітивний підхід заставив викладачів системи підвищення кваліфікації по-іншому подивитись на викладача і його професійну діяльність. Викладання – активний процес, в якому об’єднуються концептуально-аналітичні, емоційно-чуттєві та інформативні засади навчання. Мета підвищення кваліфікації за цим підходом – розвиток професійної свідомості викладача-дослідника [4, 5]. Таким чином виникає необхідність комплексного вивчення   проблеми розробки і реалізації інтерактивних методів післядипломного навчання педагогів. Результатом і головною метою проектованих інтерактивних методів післядипломного навчання педагогів є формування викладачем власної стратегії поведінки як послідовного осмислення світу, у ході якого розвиваються творчі для самих педагогів структури креативного мислення, яке складається   з   трьох взаємопов’язаних складових: процедурні знання – знання того, як треба діяти; знання декларативні – сукупність минулого досвіду про події та дії; поведінкові образи – код-структура для представлення стереотипних ситуацій професійної діяльності.

Метою нашого дослідження було вивчити дидактичну компетентність педагогічних працівників з метою подальшого формування її через впровадження активних методів навчання.

На курсах підвищення кваліфікації по заочній і очно-дистанційній формах навчання було обстежено 159 слухачів з різних регіонів України: м. Рівно, м.Алчевськ Луганської обл., м. Донецьк, м. Александрія Кировоградської обл., м. Горлівка Донецької обл. З них: 108 майстрів виробничого навчання, викладачів – 51 осіб. Відносно поставлених задач зроблено дослідження теоретичної підготовки з дидактики навчання. Для дослідження основного питання проведено квазіексперимент . Виявлено порушення валідності   з наступних причин: 1) відсутність рандомізації груп, яку можна зняти кількість дослідження; 2) часова віддаленість вимірів.

Анкета виміру професійної компетентності складається з 15 питань: 13 питань тестового характеру, 1 питання на визначення понять (що таке діагностування, контроль, перевірка, оцінювання, оцінка), 1 питання на практичне застосування, яке містить визначення технологій, які використовуються на практиці. Показники цієї анкети дають змогу діагностувати рівень володіння теоретичними питаннями з дидактики викладачів ПТНЗ та майстрів виробничого навчання. Проводячи вимірювання до початку занять і на виході можна зробити висновки про вплив активних методів навчання на компетентність слухачів, в тому числі і практичну компетентність.

Статистична обробка анкет показала, що вірні відповіді складають в середньому 20-30%. Слухачі показали найгірше володіння питаннями стосовно функціонування педагогічного процесу, методів навчання та знання технологій і їх застосування на практиці. Існує достовірна різниця між викладачами та майстрами виробничого навчання з питань положень про сучасну філософію освіти, про фактори, які відіграють вирішальну роль у досягненні учнями високих результатів, у чому суть диференціації та індивідуалізації, щодо методів навчання та вибору її вибору для організації процесу навчання. Крім того, відмічається низький рівень володіння суттю понять діагностування, контроль, перевірка, оцінювання, оцінка; низький рівень володіння різними технологіями навчання. Слухачі назвали більшість традиційних технологій. Щодо порівняння відповідей викладачів та майстрів, то рівень правильних відповідей викладачів вище на 14-20 відсотків, що свідчить про більш високий рівень компетентності з питань дидактики.

Література

1. Киричук М,В. Общение в классном коллективе как объект педагогического управления : Автореф . Дис . Докт.пед . наук.- К., 1974.

2. Кларин М.В. Интерактивное обучение – инструмент освоения нового опыта.//Педагогика . -   2000. - №7. – с. 12-18.

3. Кларин М.В. Обучение в контексте организационных изменений // Педагогика . – 1998. - №2. – С. 17-23.

4. Практическая андрогогика . Методическое пособие . Книга 1. Современные адаптивные системы и технологии образования взрослых / Под ред. д.п.н ., проф. В.И. Победова , д.п.н ., проф. А.Е. Марона . – СПб.:ГНУ «ИОВ РАО»,2003. – 414 с.

5. Савельев А.Я. Технологии обучения и их роль в реформе высшего образования // Высшее образование в России . – 1994. – №2. – С. 18-24.

6. Eraut M. Developing professional knowledge and competence.-Washington.:D.C., 1994. – Р. 18-24.