WEB-ресурс научно-практических конференций

Протасенко В.Л.

Харківський обліково-економічний технікум-інтернат ім.Ф.Г . Ананченка

АДАПТИВНА СИСТЕМА ЯК ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ- ПЕРШОКУРСНИКІВ ВНЗ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ

Якість рішення задач, що стоять перед вищою школою, багато в чому залежить від уміння правильно організувати роботу з першокурсниками. Не випадково проблема адаптації студентів до умов навчання у вищій школі є однією з важливих загальнотеоретичних проблем, досліджуваних в даний час на психофізіологічному [3], індівідуально-психологічному [5],соціально-психологічному [1,4] рівнях, і до теперішнього часу є традиційним предметом дискусій. Актуальність проблеми визначається завданнями оптимізації процесу адаптації студентів до учбової діяльності в умовах перебудови системи вищої освіти[1,2,4, 7,].

Складності процесу адаптації студентів-початківців у вузах визначається відмінністю в методах навчання та в його організації в середній і вищій школах, що породжує своєрідний негативний ефект, названий в педагогіці дидактичним бар'єром між викладачем і студентом. Нова дидактична обстановка багато в чому знецінює придбані в школі способи засвоєння матеріалу. Першокурсникам бракує різних навичок та уміннь , які необхідні у вузі для успішного оволодіння програмою. Спроби компенсувати це посидючістю не завжди приводять до успіху. Проходить немало часу, перш ніж студент пристосується до вимог навчання у вузі. Багатьма це досягається дуже великою ціною. Звідси часто виникають істотні відмінності в діяльності, особливо в її результатах, при навчанні однієї і тієї ж людини в школі і вузі. Звідси і низька успішність на 1-му курсі і великий "відсів" за наслідками сесій. Крім того, слабка спадкоємність між середньою і вищою школою, своєрідність методики і організації учбового процесу у вузі, великий обсяг інформації, відсутність навичок самостійної роботи викликають у студентів велику емоційну напругу [5], що приводить до розчарування у виборі майбутньої професії. Оскільки всі ці труднощі викликаються "дидактичним бар'єром", можна встановити , що однією з причин низьких темпів адаптації студентів є неузгодженість в педагогічній взаємодії між викладачем і студентом. Проте в умовах традиційної педагогічної системи, де наявність об'єктивної опозиції у відносинах між викладачами і студентами, домінування особи педагога і придушення індивідуальності студента, прагнення добитися більшої академічної активності кожного окремо і досягти усереднення загального рівня підготовленості групи в цілому, не зупиняючись при цьому на вірогідності психологічного травмування студента і утиску його відчуття власної гідності, практично дуже важко добитися оптимальної педагогічної взаємодії [6], що особливо важливе на початковому етапі навчання.Отже , необхідно оптимізувати учбовий процес на основі особистістно-орієнтованої , суб'ект-суб'ектной моделі педагогічної взаємодії. Одним з можливих варіантів реалізації даної ідеї може з'явитися впровадження в практику адаптивної педагогіки ( АСН ) [6], суміщеної з технологією модульного навчання і рейтинговою системою оцінки знань студентів [8].Експериментальні дослідження показують, що можливості АСН розширюються у зв'язку з тим, що дана модель навчання дає можливість використовувати модульне навчання, методику співпраці, проектну методику і інші особистістно орієнтовані освітні технології.Хороша індивідуальна програма повинна забезпечувати студентові можливість в першому блоці вивчити те, що він може вивчити, дозволяючи кожному студентові просуватися вперед із швидкістю своїх здібностей, а це вимагає проводити вхідний контроль, що дозволяє визначати структуру і рівень знань студентів-початківців. Дидактична мета полягає в максимально можливому перенесенні функцій, що виконуються викладачем, на студента. Виклад матеріалу, його відбір, систематизація і трансформація іноді виконується викладачем, іноді студентами, залежно від ступеня складності і, мабуть, важливості, значущості матеріалу, що вивчається, але тенденція та ж - максимум функцій студенту. АСН підкреслює необхідність переходу від зовнішнього контролю до внутрішнього самоконтролю. В ній присутня тенденція відходу від контролю і оцінки, але існує необхідність проведення самостійних і контрольних робіт, заліків. Інша справа, що оцінювання і контроль проводяться не тільки викладачем, але і самим студентом, а також іншими студентами.

Література

1. Андреева Д.А. О понятии адаптация . Исследование адаптации студентов к условиям учебы в вузе // Человек и общество : Уч . записки XIII. - Л.: ЛГУ , 1973, с. 62-69

2. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-познавательного процесса : Метод. основы . - М.: Просвещение , 1982. - 192 с.

3. Белоус В.В. Психологические симптомокомплексы и инварианты темперамента : Автореф. докт . дис. М., 1982, - 41 с.

4. Бодалев А.А. Акмеология как научная дисциплина . - М.: Российская академия управления , 1993. - 47 с.

5. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе : контекстный подход : Метод. пос . - М.: Высшая школа, 1991, с.103-126

6. Границкая А.С. Научить думать и действовать / Адаптивная система обучения в школе . - М.: Просвещение , 1991, - 175 с.

7. Киюта Г.А. Рейтинговая система оценки знаний студентов на уроках спецдисциплин // Применение современных технологий обучения студентов в средних специальных учебных заведениях . М.,1997, с.141-148

8. Третьяков П.И., Сенновский И.Б. Технология модульного обучения : Практико-ориентированная монография / Под ред. П.И.Третьякова. - М.: Новая школа, 1997. - 352 с.