WEB-ресурс научно-практических конференций

Курець В.С.

Львівський національний університет ім. І.Франка

МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗАКЛАДІВ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В ПЕРІОД ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Особливість суспільного розвитку ХХІ сторіччя полягає в тому, що шкільна освіта перетворюється на стратегічну сферу демократичної держави та має бути в центрі уваги усіх державних і громадських кіл суспільства. Тому інтереси подальшого соціального і економічного розвитку України, яка обрала шлях до європейської та світової інтеграції, зумовлює необхідністю удосконалення наукового рівня фінансування витрат закладів шкільної освіти, оскільки державний бюджет невзмозі забезпечити належного фінансування закладів освіти. Фінансування поточних витрат закладів шкільної освіти обмежується виділенням коштів, згідно Бюджетного кодексу, на захищені статі видатків - заробітна плата працівників, комунальні послуги та енергоносії, а також компенсація витрат на продукти харчування, що не дає змоги в мінімально необхідних обсягах оновити матеріально - технічну базу закладів.

Серед основних напрямків реформування освітянської сфери - вдосконалення її фінансового стану, тобто від домінуючої протягом тривалого часу безальтернативної класичної моделі фінансування, яка себе вижила, до альтернативної.

Дискусії , з приводу того, якою має бути система фінансування закладів шкільної освіти , її джерела та механізм їх залучення в сучасних умовах, ведуться науковцями та практиками.

Так, О.І.Красій вказує, що оздоровлення освіти можливе лише за докорінної перебудови системи бюджетного фінансування, та широкого залучення додаткових позабюджетних асигнувань, де чітке місце посядуть спонсорські внески [6]. Для цього доцільно обгрунтувати систему податкових пільг, завдяки яким економічно вигідним для підприємців буде вкладення частини отриманого прибутку у розвиток освіти. Нормальне функціонування закладів освіти науковець бачить в адресності податкових платежів при акумуляції основної частини коштів на регіональних рівнях управління, що дасть змогу кожному платникові податків відчути себе причетним до справи розвитку освіти в конкретному районі чи місті .

Затуренська В.О. стверджує, що економічна реформа в освіті діятиме та школа матиме фінансово - економічну самостійність в нових умовах господарювання за умов: роздержавлення закладів освіти і перехід їх до самоуправління,надання школі прав юридичної особи, згідно з яким школа виступатиме суб’єктом цивільного права,чітко визначеного юридичного регулювання відносин між школою й іншими суб’єктами економічних відносин,юридичного регулювання між школою і органами державного управління [5].

Для вирішення питань щодо фінансування науковці висловлюють свою думку про те, що поруч з державним фінансуванням витрат закладів шкільної освіти потрібно вишукати резерви і альтернативні шляхи фінансування.

Більш детально про додаткові джерела фінансування і новий економічний механізм в освітянській сфері в своїх роботах розкриває Єрошин В.І., вказуючи на те, що новий господарський (або економічний) механізм пред’являє поруч з бюджетним фінансуванням широке залучення додаткових позабюджетних коштів [4]. А саме :

- поступлення коштів за виконані роботи, послуги;

- проведення міроприємств за договорами з державними, кооперативними і громадськими підприємствами, організаціями і закладами;

- створення госпрозрахункових підрозділів на базі власного майна закладів.

На думку Єрошина В.І., з переходом на нові умови господарювання, кошти, які поступають з різних джерел разом з бюджетним асигнуванням, створюють єдиний фонд фінансових ресурсів закладів середньої освіти, при цьому позабюджетні (додаткові) кошти не повинні враховуватись при визначенні сум асигнувань з державного бюджету за стабільними нормативами.

Слушними щодо фінансування витрат на утримання закладів освіти є пропозиції науковців Власової Л.М., Дарманського М.М. та Василика О.Д. Вони вважають, що фінансування даних закладів повинно бути перенесено на рівень місцевих рад.

Так, Власова Л.М. вносить пропозицію про те, що нові форми господарювання (тобто самофінансування та самоокупність) для сфери середньої освіти потрібно розглядати на рівні закладів загальної освіти, оскільки на рівні території, яка знаходиться у відомстві місцевої ради, тобто госпрозрахунок буде територіальним, а місцеві ради виступатимуть як централізатори коштів на території, які їм підпорядковується. На її думку, з якою можна погодитись, що “сильні“ місцеві бюджети здатні забезпечити і міцну матеріально - фінансову базу закладів шкільної освіти, що дозволить виключити з господарської практики закладів загальної освіти такі елементи самофінансування, як платні послуги, здача в оренду навчальних, спортивних, підсобних площадок і т.д., а також налагодження господарської діяльності в цих закладах тільки в рамках навчально - виховного процесу.[2]

Дарманський М.М. вважає, що потрібно на регіональному рівні створювати спеціальні фонди фінансування освіти. Для цього органам управління освітою в регіоні доцільно виступити з ініціативою та підготувати проект вимог територіальних громад до всіх суб’єктів підприємницької діяльності, які функціонують на їх території, щодо внеску у фонди фінансування загальноосвітніх шкіл. Розмір таких внесків може бути пропорційним до кількості працівників освітнього закладу та їхньому освітньому рівні. Дані вимоги від імені територіальних громад можуть затверджувати сесії відповідних рад - представницьких органів місцевого самоврядування. Керуватимуть фондами виборні органи, а самі фонди мають бути вибудовані як окремі організаційні структури, що діють за своїми статутами. На думку Дарманського М.М. можуть бути і такі окремі фонди, як фонд інновацій, підтримки, поточного фінансування, тощо.[3]

Василик О.Д, погоджуючись з пропозицією Дарманського М.М. про створення місцевих відповідних фондів, вказує на те, що в умовах незалежності України, розширюються самостійність територіально - адміністративних одиниць, відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансування освітянської сфері. Для цього доцільно при місцевих радах створення загальноміських та районних освітянських фондів. Основна мета цієї реорганізації - дати місцевим радам, а в їхній особі постійним комісіям, реальні важелі влади і можливість на основі концентрації всіх фінансових ресурсів здійснювати гнучку політику, спрямовану на розвиток освітянської галузі.

Система фінансування, як вважає Василик О.Д., має грунтуватись на збалансованому поєднанні бюджетних і позабюджетних джерел при значній децентралізації на користь самоврядних структур. [1]

Дослідивши пропозиції та бачення науковців та практиків щодо джерел фінансування можна сказати, що через обмежене державне фінансування витрат на утримання закладів шкільної освіти необхідним є залучення додаткових джерел фінансування, а саме:

- розвиток доброчинства і спонсорства,

- доходи від власної діяльності - це створення при школа госпрозрахункових підрозділів, транспортні послуги, оренда шкільних приміщень, освітянські послуги населенню, реалізація вирощеної сільгосподарської продукції на пришкільних ділянках.

Якщо об’єднати пропозиції науковців і практичне дослідження, можна розробити методику фінансування видатків загальноосвітніх шкіл для конкретно взятого регіону, адже в навчально - виховних закладах освіти створюється особистість людини, її властивості як продуктивної сили, здатність створювати матеріальні та духовні багатства.

Література:

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. // Навчальний посібник.-К.:Вища школа. 2000. – с. 383.

2. Власова Л.М. Перспективы новых форм хозяйствования в общем образовании. // Актуальные вопросы экономики общеобразовательной школы. Сборник научных трудов. – М. 1990. – с. 17 – 21 .

3. Дарманський М.М. Соціально - педагогічні основи управління освітою в регіоні. - Хмельницький. Поділля. 1997. – с. 260.

4. Єрошин В.И. Новый экономический механизм общего образования. // Актуальные вопросы экономики общеобразовательной школы. Сборник научных трудов. – М. 1990. – с. 4 – 17.

5. ЗатуренськаВ.О.Деякі проблеми реалізації економічної реформи загальноосвітньої школи. // Педагогіка. Науково–методичний збірник.-К : Освіта. 1995. - Вип. 32. – с. 70 – 73.

6. Красій О.Д. Проблеми фінансування загальноосвітніх закладів. // Фінанси України. 1998. № 1 - с. 56 – 58.