WEB-ресурс научно-практических конференций

К. е. н. Небава М.І.

Вінницький національний технічний університет

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ФАКТОР СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО ЗОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ

Проблеми низького рівня життя, суттєве збільшення безробіття в Україні стають сьогодні найголовнішими чинниками формування у більшості населення уявлення щодо ефективності соціальної політики в державі, визначають ставлення народу до влади і процесу економічних реформ.

Панівною концепцією і досі залишається побудова соціальної політики за принципом соціального забезпечення – намагання у міру можливостей виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за рахунок консолідації фінансових ресурсів з усіх можливих джерел. Зворотним боком такої політики стає посилення фіскального тиску, що в стратегічній перспективі перешкоджає належному зростанню доходів економічно активної частини населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій.

Разом з тим, назріла необхідність дослідження нових тенденцій і особливостей соціалізації економіки та становлення якісно нової домінанти соціально-економічних відносин з урахуванням позитивного досвіду соціальних реформ у розвинутих країнах з метою вдосконалення механізму соціального регулювання перехідної інтегрованої економіки України.

Соціальна політика держави повинна насамперед передбачати створення належних умов для довгострокового збільшення доходів населення та підприємств як вихідних джерел забезпечення достатнього рівня життя та соціального забезпечення громадян. Видається очевидним, що з цією метою соціальна політика має бути інтегрованою у систему стратегії економічних реформ та відбуватися узгоджено із заходами грошово-кредитної, фіскальної політики, заходами стимулювання економічного зростання тощо.

На нашу думку , саме активна дер­жавна соц іально- економічна політика буде мати вплив . Адже п ід тиском наслідків світової кризи навіть такі принципові захисники неоліберальної економічної теорії , як колишній голова Фе­деральної резервної системи США А. Гр інспен , змушені визнати , що самі тільки ринкові сили не можуть забезпечити нормального функціонування економіки та виправлення диспропорцій , які виникають як на внутрішніх ринках так і в глобальній економіці загалом [ 1 ] .

Отже , єдиною альтернативою, з якою погодилися керівники « Великої двадцятки », є політика « л іберального патерналізму ». Саме така активна , побудована на ринкових реаліях конкурентна економічна політика матиме своє майбутнє в Україні.

Практика економічного піднесення ФРН після другої світової війни засвідчує, що воно став можливим завдяки становленню в країні соціального ринкового господарства як основи підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку.

Основоположники соціальної ринкової економіки на своєму досвіді переконалися, що ринкова економіка – це не «природним чином» виникаюча система «заданої гармонії», а, навпроти, конструкція вищого ступеня тендітна, якщо її розглядати в історичному контексті. Головна сила, що протистоїть ринковій економіці, – влада як економічна, так і політична, що породжує безправ'я в суспільстві і несправедливість в економіці. Тому захист ринкової економіки від негативних проявів владних повноважень – найважливіша мета її соціально політичної складової [2].

Саме в цьому полягає основна ідея соціальної ринкової економіки. Соціальна несправедливість і соціальні лиха породжуються через обмеження ринкової конкуренції внаслідок «зрощування бізнесу з владою». Як справедливо зазначає А. Гальчинський в Україні п родовжує зростати доведена до краю диференціація доходів населення . Поглиблюється залежність бізнесу ві д чиновництва , зрощування влади та власності . Нова хвиля перерозподілу власності створює сприятливе підгрунтя для розширеного відтворення олігархізації суспільства [3].

Отже сьогодні в Україні необхідно робити акцент на активному підході до соціальної політики, розглядаючи її як важіль стимулювання економічного зростання та соціально-економічного розвитку, на потребах сприяння збільшенню реальних доходів населення, зайнятості, розвитку самозайнятості . Мова йде про перехід від соціального захисту чи соціального забезпечення до формування системної комплексної державної соціальної політики [4].

Теорія соціальної ринкової економіки відрізняється від пануючої сьогодні теорії ринкової економіки тим, що на передній план у ній виступає не ідея ефективності, а ціль створення суспільства, по можливості вільного від влади. Соціальна ринкова економіка має розглядатися не як ринкова економіка плюс соціальна політика. Соціальну політику потрібно, скоріше, розглядати з погляду того, як вона сприяє більш рівномірному розподілу влади в суспільстві. Справжня сутність соціальної політики полягає не в безпосередній допомозі населенню, а в наданні кожному визначеної економічної незалежності і свободи, чим формується базовий простір волі в сфері економіки. Тому існує необхідність, щоб на зміну «непрозорій» і закритій інтервенціоністській соціальній політиці прийшла державна політика мінімальної підтримки всіх громадян.

Отже, відповідно до нової домінанти соціально-економічних відносин відбувається соціалізація економічного організму, зростає його соціальна спрямованість, стає тіснішим взаємозв’язок соціальних завдань з матеріальними параметрами економічної системи, а зміст соціально-ринкової економіки передбачає розширення конкурентних засад через реалізацію заходів активної соціальної політики.

Література

1. Данилишин Б. Економіка України: життя після кризи? // Дзеркало тижня. – № 1 (729) 17-23 січня 2009 р.

2. Херрманн-Пимат К. Социальная рыночная экономика как форма цивилизации // Вопросы экономики. – 1999. – № 12. – С.48-53.

3. Гальчинський А. На перехресті інтересів // Дзеркало тижня. – № 25 (400) 6 - 12 липня 2002 р.

4. Від соціального забезпечення до соціальної політики : Зб . с т атей // за ред. Я. А. Жаліла . К.: Сатсанга , 2001. – 100 с.