WEB-ресурс научно-практических конференций

Теплова Н.А.

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

СОЦІАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО АДАПТАЦІЇ У СУСПІЛЬСТВІ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Україна, як більшість європейських країн, визнала для себе курс на соціально-орієновану ринкову економіку, а саме, поєднання принципу свободи ринку з принципом соціальної компенсації. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності. Сучасні соціально-економічні умови в державі характеризуються зниженням рівня соціальних гарантій для всіх громадян, поляризацією рівня та якості життя окремих категорій населення у суспільстві із складною стратифікаційною структурою. Останнім часом у досягненні матеріального добробуту провідне місце займає індивідуальна відповідальність та особиста активність громадян. За таких умов вирішення проблем людей з обмеженими фізичними можливостями, як найменш захищених категорій населення, стає одним із найважливіших завдань. Допомогти людям з інвалідністю адаптуватися в суспільстві як повноцінних його членів, створити їм умови для реалізації своїх можливостей може система комплексних дій, над розробкою якої працює ціла низка науковців.

Принципи та моделі професійної адаптації у світовій практиці досліджували І. Бессонова , Н. Гаузнер , Н. Дементьєва, К. Мічед та ін. Збільшення кількості інвалідів серед працездатного населення привернуло увагу науковців до вивчення економічних, правових, соціальних аспектів даної групи людей. Особливості використання трудових ресурсів людей з інвалідністю, їх адаптації, реабілітації знайшла відображення у працях С. Леонова, А. Нагорної, М. Позднякової , Н. Тарасової та ін.

При цьому залишаються недостатньо вивченими можливості включення у трудові стосунки людей з фізичними обмеженнями, статистичні показники, які відображають рівень освітніх послуг для людей з інвалідністю, стан їх працевлаштування.

Метою даного дослідження є аналіз європейського досвіду державної політики щодо працевлаштування людей з інвалідністю як однієї з форм соціальної адаптації, виявлення соціально-політичних особливостей адаптаційного процесу людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні, визначення напрямків подальшого розвитку.

Вдосконалення державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення взагалі й адаптації в суспільстві людей з обмеженими можливостями зокрема потребує врахування досвіду провідних держав загального добробуту. На сучасному етапі розвитку однією з таких держав є Німеччина, яка посідає чільне місце серед високорозвинених країн із соціально орієнтованим ринком праці.

Основною ідеєю, на якій побудовано соціальну політику Німеччини щодо адаптації в країні людей з обмеженими можливостями, є забезпечення їх реабілітації й працевлаштування, що економічно набагато вигідніше державі, ніж постійне утримання людей з інвалідністю [2].

Соціальна політика Німеччини стосовно осіб з обмеженими можливостями має на меті: по-перше, забезпечити максимальну участь людей з інвалідністю у соціальному, економічному житті суспільства; по-друге, стимулювати їх працевлаштування та участь у процесі праці; по-третє, гарантувати прибуток такого рівня, аби люди з фізичними обмеженнями мали змогу забезпечити рівень життя, не зважаючи на певні незручності. Створення консультативних служб, які супроводжують людей з обмеженими фізичними можливостями впродовж всього життя, розглядається як інтегративна складова програми адаптації у суспільстві людей з інвалідністю. Ефективна профконсультація забезпечується лише високим професіоналізмом консультанта, і основою цієї консультації залишається індивідуальна свобода професійного визначення індивідуума [1].

На жаль, серед людей з інвалідністю в Україні превалюють споживацькі тенденції, і система квотування у сучасному вигляді лише підтримує думку про те, що люди з обмеженими фізичними можливостями не є вигідною робочою силою, оскільки для них необхідно створювати особливі умови, шукати нові варіанти, спеціально виділяти відсоток квоти та платити стягнення, це викликає негативне сприйняття і роботодавців та суспільства. Багато країн вже трансформують думку про боротьбу із дискримінацією по інвалідності базуючись на тому, що люди з обмеженими фізичними можливостями можуть конкурувати на ринку праці на основі своїх ділових якостей та здібностей, й при умові відсутності дискримінації вони можуть у повному обсязі реалізувати свої здібності [3].

Виходячи з вищезазначеного, для подальшого вдосконалення державної політики щодо адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні доцільним було б спрямувати трансформацію соціальної політики на створення підґрунтя для розвитку структури професійного консультування осіб з фізичними обмеженнями протягом всього життя, відпрацювати систему вдосконалення форм та методів працевлаштування людей з інвалідністю з метою всебічного їх залучення до суспільного життя, створення умов для самореалізації осіб з обмеженими фізичними можливостями задля забезпечення їх самоутримання .

Використана література:

1. Ertelt , B .- J. Beraterausbildung im internationalen Vergleich . Mannheim , 1989. – 475 S.

2. http://www. DisabilityInfo.gov/

3. http://www.dcz.gov.ua