WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Яремко Л.А.

Львівська комерційна академія

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІЙ КРИЗІ

Сучасна фінансово-економічна криза стала серйозним випробуванням для національних економік, зокрема, країн з перехідною економікою. До притаманних цим країнам хронічного дефіциту фінансових ресурсів, сладкості банківських систем, низького рівня бізнесового менеджменту в Україні додається низька ефективність державного управління та корумпованість чиновництва, відсутність політичної злагоди керівництва державою, деструктивний вплив політичного циклу. Все це ускладнює процес випрацювання та реалізації національної антикризової програми. Щобільше, глобальний характер потрясіння істотно зменшує можливості протидії їм, позаяк різко обмежує шанси залучення зовнішніх ресурсів. Брак ліквідності набув світового масштабу. Стає очевидним, що основні зусилля влади, бізнесу та громади мають бути спрямовані на пошук внутрішніх резервів розвитку, їх ефективніше використання.

Одним із таких резервів є потенціал регіонального розвитку. Регіональна організація суспільно – економічного життя здатна залучити в економічний оборот ще незадіяні ресурси, істотно наростити соціальний капітал, використати територіальні ефекти масштабу. Є всі підстави стверджувати про існування „переваг регіонів”, тобто можливостей, які притаманні цій формі територіальної організації виробництва, а регіон визнати оптимальним форматом для розгортання соціально – господарських процесів [1]. Саме регіон та регіональні можливості і є додатковим ресурсом боротьбі з кризовими явищами.

В сучасних дискусіях навколо питань боротьби з фінансово-економічною кризою її регіональний аспект майже не обговорюється. Мета статті: дослідити і показати можливості регіональної влади, бізнесу і громади по протидії зовнішнім фінансово-економічним збуренням.

Криза – це час активного задіяння потенціалу регіонального розвитку. А він чималий і завдання полягає у тому, щоб його якомога повніше використати. Можна виділити два аспекти діяльності: 1) створення інституційного забезпечення антикризових дій; 2) заходи з протидії кризовим явищам і відродження економічної динаміки території. Ініціатором і провайдером цих дій має виступати регіональна влада, звичайно, за підтримки центральної.

Перша частина завдань, яка полягає у створенні інституційного забезпечення антикризової діяльності зводиться до наступної тріади: антикризова програма, антикризовий центр, антикризовий менеджмент.

Першочергово необхідно розробити антикризову програму дій, що дозволить виявити основні „больові точки” – місця докладання основних зусиль і концентрації інтелектуальних, фінансових та матеріальних ресурсів. Фактично йдеться про те, щоб виявити „точки зростання”, здатні запрацювати в умовах кризи. Кожен регіон має свої особливості, свою виробничу структуру. Однак, попри всі відмінності можна вказати на ряд спільних для українських країв рис: сільське господарство, внутрішній туризм, інфраструктурні проекти. Логіка такого розвитку описана теоріями ендогенного економічного зростання П.Ромера та точок зростання Ф.Перру.

Реалізація програми вимагає створення регіонального антикризового центру . В ньому мають бути представлені головні суб’єкти територіального господарського комплексу. Можна говорити про існування регіонального бізнесового „пятикутника”, який включає регіональну владу, союзи підприємців, науково-дослідні заклади, професійні спілки та торгово-промислові палати. Остання криза показала доцільність підключення до них ще й представників банківського бізнесу. Антикризовий центр повинен очолювати керівник регіональної влади.

Антикризовий менеджмент передбачає наявність відповідної власної організаційної структури на зразок секретаріату, в якому концентрується і обробляється вся поточна інформація про розвиток соціально-економічної ситуації в регіоні. Регулярно проводяться наради, на яких приймаються оперативні рішення. Дуже важливим є створення групи економічних радників, що представляють місцеву наукову еліту. Йдеться про те, щоб найповніше використати науковий потенціал відділень АН України, навчальних та дослідницьких закладів.

Ще одна важлива функція, яку може і повинен виконати цей антикризовий орган: забезпечити тісну взаємодію бізнесу і влади. Це те, що дуже важко і майже неможливо забезпечити на центральному рівні. І справді, серед побажань підприємництва чи не на першому місці стоїть забезпечення можливості знаходження контакту і порозуміння з місцевою владою. А боротьба з кризою якраз вимагає консолідації та узгодження дій влади, бізнесу та громади.

Далі коротко розглянемо заходи з протидії кризовим явищам і відродження економічної динаміки регіону . Ці заходи поділяються на дві групи: спрямовані на пошук та мобілізацію внутрішніх резервів розвитку і спрямовані на пошук таких же зовнішніх. У цій публікації розглянемо перші з них. Мова йде про такі основні заходи: розвиток внутрішнього ринку, стимулювання інвестування населення, заходи з імпортозаміщення.

Серед зазначених заходів на першому місці знаходиться розвиток внутрішнього ринку . Відома формула нагадує: попит породжує пропозицію, платоспроможний попит відроджує виробництво, відновлює економічну динаміку. В умовах світової кризи вихід на зовнішні ринки є проблематичним, зокрема із вітчизняними споживчими товарами, якість яких у більшості випадків за параметрами якості та новизни є неконкурентоспроможними. Тому основні зусилля мають бути спрямовані на збільшення ємності внутрішнього ринку. Заходи теж відомі: це забезпечення доходів населення, доступність цін на товари і послуги, подолання торговельного монополізму.

В пострадянських економіках звичною стала практика перекладання підприємцями кризових труднощів на працівників. Поширеними стали затримка з виплатою заробітної плати, скорочення її розмірів, не кажучи вже про звільнення. Все це вимагає прискіпливого контролю і оперативного реагування з боку регіональної влади. Організація громадських робіт сприятиме скороченню безробіття і зростанню споживчого попиту.

Іншим кроком має стати контроль за цінами, протидія не обґрунтованому підвищенню цін. В умовах скорочення доходів і падіння попиту ціни зазвичай знижуються. Протидіяти цій тенденції можуть: подорожчання ресурсів, зокрема імпортованих енергоносіїв; падіння курсу національної валюти щодо інших; явища стагфляції; замірені спекулятивні акції продавців, спрямовані на підвищення цін. Особливо небезпечним є торговельний монополізм, за допомогою якого штучно утримується високий рівень цін на окремі групи товарів. Так, лише за ліки громадяни з початку 2009 року переплатили аптекарській мережі 2 млн. дол. Тому в кризовий період особливо активно і безкомпромісно повинні працювати регіональні комісії по контролю за цінами та відділення Антимонопольного комітету, присікаючи будь-які спроби розбагатіти на збіднілому населенні.

Іншу групу складають заходи по стимулюванню інвестування коштів населення . Відомо, що в умовах нестабільності банківської системи чималі кошти, забрані у фінансових установ знаходяться „на руках” у громадян. За різними оцінками, на початок 2009 року населення закумулювало 158 млрд. грн. і близько 7 млд. дол., значна частина яких могла бути про інвестованою [2]. До цього спонукає і висока інфляція, що „з’їдає” заощадження. Їх вкладання у надійні бізнесові проекти могли б зарадити цьому. Громадяни могли б довірити свої кошти компаніям, що діють на засадах державно-приватного партнерства [3]. В таких змішаних компаніях наглядова рада могла б включати інвесторів – громадян, які контролювали б хід будівництва і витрачання коштів, і без їх згоди не приймались жодні стратегічні, а то й оперативні рішення.

Ще одним напрямком антикризових заходів є імпортозаміщення . Можна по різному відноситися до нього, посилаючись на ефекти міжнародного поділу праці, спеціалізації регіонів. І це справедливо стосовно машино- та приладобудування, авіа- та суднобудування тощо. Але ж харчова, легка, частково фармацевтична промисловість, виробництво побутової техніки мали б розміщатися в регіонах. І владі до цього слід докласти зусиль. Сучасна криза максимально сприяє таким намірам, в умовах подорожчання імпорту і збільшення обсягів неякісної контрабанди. Можна стверджувати, що сучасна криза – це найбільш слушний час для проектів з імпортозаміщення, заміни некритичного імпорту українським товарами.

Наведене засвідчує, що в розпорядженні регіональної влади є значні ресурси і можливості впливу на перебіг кризових явищ. Проблема полягає у тому, щоб організувати пошук внутрішніх ресурсів розвитку і максимально задіяти їх. Для цього необхідно створити відповідну інституційну структуру, яка охоплювала б та мобілізувала зусилля усіх агентів соціально-економічного процесу регіону. Потрібна максимальна консолідація діяльності крайової влади, бізнесу, робітництва та громади.

Виконання антикризової програми матиме далекосяжні наслідки. Вона не тільки сприятиме подоланню кризових явищ, а й створить підвалити для подальшого розвитку економіки. Йдеться про структурне оздоровлення і розбудову підвалин нової економіки.

В статті зроблений акцент на пошук та ефективне використання внутрішніх можливостей розвитку. Проте, окрім них існують ще і зовнішні. Вони стануть об’єктом подальшого дослідження.

Список літератури.

1. Яремко Л.А. Глобалізований регіон та зовнішньоекономічна безпека України: теоретико-методологічний аспект. Монографія /Л.А.Яремко.- Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2007.- С. 32-37.

2. Мельничук В. Тенденції економіки з початку кризи /В.Мельничук//Урядовий кур'єр. - 2009. -3 квітня. - С. 6.

3. Журавльов Є. Симбіоз держави і приватних кіл / Євген Журавльов, ОльгаАпатенко // Урядовий кур'єр. - 2009. -14 квітня. - С. 8.

4. Синельников О. Ввозити чи виробляти? (Інтерв’ю з член-кореспондентом національної академії наук України В.Сіденко) /Олег Синельников // Урядовий кур'єр. - 2008. -11 грудня. - С. 8.