WEB-ресурс научно-практических конференций

Володіна А.А.

Державний університет інформатики і штучного інтелекту

СУЧАСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ВКЛЮЧЕННЯ У МІЖНАРОДНУ СПІВПРАЦЮ

Сучасний інноваційний потенціал України формувався упродовж другої половини ХХ ст. в період розгортання у світі науково-технічної революції та характеризується відносно високими якісними показниками. Україна досягла значних успіхів у розвитку таких сфер фундаментальної і прикладної науки, як математика, фізика твердого тіла, фізико-хімічні основи металургії, фізіологія, клітинна інженерія тощо.

Проте вже з кінця 1980-х рр. потреба у науковій продукції різко впала. Упродовж 1990-х рр. науково-технічний потенціал України через глибоку економічну кризу продовжував підриватися: вдвічі скоротилася кількість проектних і дослідницьких організацій, майже на 50% зменшилася чисельність наукових працівників, а питома вага асигнувань на розвиток НДДКР з 3% досягла катастрофічної, з погляду інтенсивного відтворення суспільного продукту, величини 0,3% ВВП країни.

Водночас, незважаючи на значні втрати, Україні все таки вдалося зберегти ядро вітчизняного науково-технічного. Фахівці вважають, що значні досягнення української науково-технічної сфери можуть забезпечити державі значиму частину наукомісткого ринку в 10-12 макротехнологіях : транспортному та енергетичному машинобудуванні, космічній техніці, спецметалургії , технологічному промисловому устаткуванні й верстатобудуванні, мікро- і радіоелектроніці, інформаційних технологіях, надміцних матеріалах, комунікаціях, біотехнології тощо.

Системний підхід до формування законодавчої бази інноваційної діяльності в Україні був закладений в 1999 р. із прийняттям Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України, що визначає концептуальні основи інноваційного розвитку, а також із прийняттям в 2002 р. базового закону “Про інноваційну діяльність” .

Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики, а також правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності.

Прийняття у 2006 р. закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” дає змогу більш ефективно використати науково-технічний та інтелектуальний потенціал України, зупинити несанкціоноване використання об’єктів інтелектуальної власності, неконтрольоване передавання за межі України вітчизняних результатів науково-технічної діяльності, запобігти проникненню в Україну морально застарілих технологій та неліквідної продукції, а також розширити міжнародне науково-технічне співробітництво у цій сфері.

Сучасний стан технологічної конкурентоспроможності економіки України й досі визначає низка властивостей, що негативно впливають на можливості її зміцнення в майбутньому. А саме:

1. Збереження високого рівня ресурсо- та енерговитратності економіки. Якщо цей показник в Україні складає 1,8 дол. США, то в Болгарії – 2,9, Румунії – 3,8, а в Чехії – 3,7 дол., Польщі – 4,4 дол.

2. Несформованість внутрішнього ринку, який не став активним споживачем інноваційної продукції національних виробників, фактично не сприяючи поширенню зовнішніх ефектів та розвитку потенційних внутрішніх чинників підвищення конкурентоспроможності економіки.

3. Закріплення існуючої технологічної структури економіки України за рахунок надходження іноземного капіталу. Іноземні інвестори недостатньо активні щодо модернізації економічного комплексу країни. Так, станом на початок 2008 р. найбільші обсяги іноземних інвестицій було зосереджено в металургії та обробленні металу (11,1% загального надходження в Україну), харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів (10,5%). Водночас на машинобудування припадає лише 6,3%. Це вказує на неактивне внесення іноземними інвесторами технологічних інновацій на підприємства-реципієнти.

4. Рівень присутності українських виробників на високо динамічних технологічних ринках, що визначають перспективи світової економіки, є незначним. За даними ПРООН, частка високих технологій у структурі експорту промислових товарів складає лише 5%.

Значно впливає на розвиток системи трансферу технологій, в тому числі й комерційного, міжнародне технологічне співробітництво. Останніми роками в Україні істотно поліпшилася договірно-правова база міжнародної наукової співпраці. Підписано понад тридцять угод на міжурядовому рівні про співпрацю в сфері науки і технологій.

Попри помітні успіхи у розбудові міжнародної науково-технічної співпраці, їй бракує певної системності і стратегії. До недоліків сучасного стану міжнародної співпраці слід віднести:

1) безсистемний характер участі українських вчених у заходах міжнародних організацій, що зумовлено відсутністю фінансового забезпечення міжнародної науково-технічної співпраці з боку України;

2) відсутність налагодженої системи інформування про профільні міжнародні організації, терміни проведення міжнародних науково-технічних заходів та інше;

3) систематичне невиконання Україною зобов’язань за міжнародними програмами науково-технічної співпраці через припинення фінансування проектів зі свого боку.

До сприятливих чинників, що дозволяють очікувати поліпшення міжнародного трансферу технологій, відносяться: ще досить високий рівень науково-технологічних розробок, зростання питомої ваги продукції, виробництво якої освоєно вперше, збільшення обсягу поставок нової продукції на експорт.