WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Сиротюк Г.В.

Львівський національний аграрний університет

СУТНІСТЬ РИЗИКУ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Для управління діяльністю будь-якого підприємства необхідно використовувати великий обсяг інформації, яка повинна бути достовірною і корисною. Одержана інформація може викликати сумніви щодо її правдивості. Це породжує виникнення підприємницького та інформаційного ризиків, які тісно пов’язані з аудиторським.

Підприємницький ризик впливає на ефективність результатів господарської діяльності підприємства і не має прямого впливу на аудиторський ризик. Адамс Роджер зазначає, що підприємницький ризик полягає в небезпеці висування претензій клієнтами та іншими сторонами, зацікавленими в результатах аудиту, і виникнення фінансових втрат від заняття аудиторською діяльністю [2, с. 117].

Інформаційний ризик певною мірою впливає на аудиторів – це ймовірність того, що у фінансових звітах, які публікуються підприємством, містяться неправдиві відомості [3, с. 169].

При здійсненні аудиторської перевірки аудитори постійно стикаються з ризиками, які можна поділити на дві групи [5, с. 6]: 1) професійні ризики аудитора – це ризики пов’язані з виконанням професійних обов’язків; 2) ризики бізнесу аудитора, тобто ризик аудиторської фірми. Через низьку якість проведення аудиторських перевірок аудиторська фірма ризикує втратити репутацію, престиж у ділових колах, що може привести до втрати клієнтів, припинення діяльності чи позбавлення свідоцтва.

Повністю уникнути аудиторського ризику неможливо, оскільки часто при проведенні перевірки аудитори використовують методи вибірки, та й при суцільній перевірці не можна повністю застрахуватися від помилок. Аудитор повинен сформувати судження про рівень того чи іншого ризику і прагнути до достатньо низького аудиторського ризику. Тому він визначає прийнятний (допустимий) аудиторський ризик, тобто такий рівень ризику, який готовий взяти на себе аудитор і суть якого полягає в тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки уже після завершення аудиту і подання позитивного аудиторського висновку.

Згідно з дослідженнями Дж. Робертсона методика визначення допустимого аудиторського ризику полягає у врахуванні таких моментів [4, с. 169]: аудитор не може повністю довіряти системі обліку і внутрішнього контролю підприємства; аудитор не може дозволити собі встановити високий рівень ризику виявлення при високих ризиках системи обліку і внутрішнього контролю, оскільки буде високим і аудиторський ризик, що негативно впливає на перевірку; аудиторську перевірку вважають проведеною на високому рівні, якщо аудитор встановить низький рівень невиявлення за умови повної недовіри до систем обліку і внутрішнього контролю.

При виборі рівня аудиторського ризику аудитор повинен порівняти вартість збору доказів і прийнятний для аудитора рівень ризику. Важливу роль також відіграють компетентність і професіоналізм аудиторів.

Аудиторський ризик складається з трьох складових [1, с. 258]: властивий ризик; ризик контролю; ризик невиявлення.

Властивий ризик – це ймовірність суттєвих перекручень залишку за певним бухгалтерським рахунком, або певній категорії операцій, або здатність до перекручень за цими показниками у комплексі з перекрученнями по інших рахунках чи операціях, з припущенням, що до них не застосовувалися заходи внутрішнього контролю підприємства.

На стадії планування аудитор повинен дати оцінку властивого ризику. Він повинен оцінити властивий ризик на рівні фінансової звітності у цілому та стосовно найсуттєвіших залишків за бухгалтерськими рахунками та певних категорій операцій. Оцінюючи властивий ризик на рівні фінансової звітності, аудитор повинен врахувати кілька важливих чинників: характер бізнесу клієнта; чесність адміністрації; результат попереднього аудиту; первинний і повторний аудит; професіоналізм облікових працівників; вірогідність привласнення коштів; достовірність сальдо на рахунках обліку.

Ризик контролю являє собою оцінку ефективності системи внутрішнього контролю клієнта з точки зору її здатності попереджати і виявляти помилки. Оцінка ризику неефективності внутрішнього контролю базується на вивченні його структури, складових елементів: середовища контролю, облікової системи і контрольних моментів.

Ризик невиявлення визначає кількість доказів, які аудитор планує зібрати. Згідно міжнародного стандарту 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль» ризик невиявлення – це ризик того, що аудиторські процедури по суті не виявляють залишку на рахунку, які можуть бути суттєвими, окремо або разом з викривленнями залишків на інших рахунках. Він оцінюється як ймовірність того, що аудитори не зможуть виявити суттєвих помилок у системі обліку клієнта, які не були виявлені і виправлені за допомогою системи внутрішнього контролю.

Аудитор повинен виявити, розпізнати, оцінити аудиторський ризик і вибрати такий метод управління, який зведе до мінімуму негативні наслідки від розпізнавання ризикованих подій.

Таким чином, правильно визначений рівень аудиторського ризику дозволить належним чином спланувати і якісно провести аудиторську перевірку. Дотримання аудитором принципу репрезентативності відбору даних для перевірки дозволить знизити рівень ризику.

Література:

1. 2001 МФБ. Стандарти аудиту та етики. – К.: ТОВ «Парітет-інформ», 2003. - 712 с.

2. Адамс Роджер. Основы аудита: Пер. с англ. Ю.А.Ариненко и др. – М.: Аудит: Изд. Об-ние «ЮНИТИ», 1995. –398 с.

3. Дорош Н.І. Аудит: м етодологія і організація. –К.: Т-во « Знання » , КОО, 2001. – 402 с.

4. Робертсон Дж. Аудит / Пер. с англ. – М.: КРМ G : Аудиторская фирма «Контакт», 1993. - 496 с.

5. Управління ризиками аудиторської діяльності: Навч. посібник. – Львів: Видавництво Національного у - ту «Львівська політехніка», 2008. - 128 с.