WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н. Івченко Є.І.

Полтавський університет споживчої кооперації України

ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Підприємства споживчої кооперації України, які звикли до стабільної прибутковості, виявились нездатними до роботи в умовах стагнації. Сучасна криза суттєво вдарила по економічній системі держави, у тому числі по системі споживчої кооперації України.

Слід відзначити, що такі чинники, як випереджаючи темпи зросту прибутків населення України у порівнянні з темпами зросту продуктивності праці, негативне торгове сальдо та дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, зростання заборгованості підприємств й, одночасно, споживацького кредитування за умов надзвичайно високого рівня енергоємності української економіки, наближали економічну кризу в країні протягом декількох останніх років. Проблеми, в основному, вирішувались за рахунок позичок. Як тільки джерела фінансування були перекриті, економічна криза з потенціальної стала реальною.

На думку автора, для підвищення ефективності функціонування підприємств споживчої кооперації України в умовах сучасної економічної кризи, немає альтернативи вдосконаленню систем управління підприємств на основі сучасних досягнень науки управлінняі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Проблема забезпечення науково обґрунтованого управління для будь-якого підприємства досить складна. Вона залежить від взаємного зв’язку величезної кількості вхідних даних у єдиній інформаційній системі.

Вдосконалення діючих систем управління підприємств можна вирішити за умови побудови взаємозв’язків елементів системи, які дозволять узгодити виробничі можливості підприємств, наявні матеріальні, інформаційні, трудові, людські й фінансові ресурси в єдиній соціально-економічний механізм підприємства.

На підприємствах, особливо споживчої кооперації, повинен функціонувати соціально-економічний механізм, що дозволяє виконувати роботи з обґрунтування випуску конкурентоздатної продукції, що відповідає запитам споживачів, що може відповідним чином оцінити зовнішнє середовище на предмет збуту продукції, прогнозувати динаміку її споживання, не знижуючи її конкурентоздатності ; прийняття на основі цих даних оптимальних рішень економічної доцільності того або іншого виробництва [1].

З точки зору сучасних німецьких економістів, «сукупність культурних, соціальних, політичних і економічних відносин у суспільстві називають соціальною системою» і, далі, «… завдання економічної системи як важливої складової частини системи соціальної полягає в тому, щоб організувати використання людських ресурсів і машин, а також розподіл благ у такий спосіб, щоб по можливості зменшити недостатність у забезпеченні цими благами» [2].

Такі твердження відокремлюють соціальну та економічну підсистеми у системі, яка є системою суспільною, найвищого ступеня складності. Соціально-економічний механізм відбиває діяльність соціальної й економічної підсистем, які між собою тісно взаємозалежні. Можна виділити наступні основні фактори взаємозв’язку: культурне середовище, соціальна складова, психологічні аспекти, політичні умови, ідеологічна сфера, економічна компонента, матеріальні фактори, сучасні технології (у тому числі інноваційні), продуктивні сили, зовнішні зв’язки, енергетичні ресурси, екологія людини.

Взаємозв’язок вказаних факторів є інтегративним , тобто вони є частиною цілого і не існують поза системою. Соціально-економічний механізм являє собою рушійну силу всієї діяльності підприємства та є системою управління розвитком, виробництвом, персоналом через наступні основні підсистеми:інформаційного забезпечення, управління матеріальними ресурсами (запасами), фінансового менеджменту, управління технологіями (у тому числі й інноваційними), автоматизованої підтримки прийняття рішень керівництвом підприємства, управління персоналом.

Для вдосконалення (перевірки відповідності, налагодження й впровадження) або створення й подальшого ефективного функціонування сучасної системи управління підприємством потрібні, на погляд автора:

- методології аналізу й синтезу такої системи;

- експертні чинники та методика оцінки, за якими буде проводитись перевірка відповідності системи управління для даного підприємства;

- технології тактичного й стратегічного управління підприємствами;

- методики впровадження інноваційних проектів на тактичному рівні (сьогодні та у найближчий час) і прогнозуючого передбачення на далеку (стратегічну) перспективу;

- використання сучасних досягнень теорії управління, методів інформаційної економіки й ІКТ, засобів імітаційного моделювання на ПЕОМ.

Дієвість систем управління підприємствами можна оцінювати за наступними основними якісними й кількісними критеріями стабільного функціонування соціально-економічного механізму: глобальна конкурентоздатність , випереджаюча інноваційна політика, довгострокові інвестиційні проекти, якість продукту і менеджменту, фінансові показники, соціальне забезпечення, якість інформаційного середовища [3].

Таким чином, наявність сучасної системи управління забезпечить конкурентоздатність підприємства та його динамічний сталий розвиток.

Література:

1. Рогоза, М.Є. Управління промисловими підприємствами: соціально-економічні чинники та особливості організації [Текст]: монографія/ М.Є. Рогоза.-Полтава:РВЦ ПУСКУ, 2005.-281с.

2. Зайдель , Х. Основы учения об экономике [Текст]/ Х. Зайдель , Р. Теммен.- М., 1994.-363с.

3. Івченко, Є.І. Економічні проблеми стабілізації діяльності підприємств споживчої кооперації України і шляхи їх вирішення [Текст]/ Є.І. Івченко//Торгівля і ринок України: темат . зб. наук. пр . Вип.26,т.1/ Голов . ред. О.О. Шубін. - Донецьк: ДонНУЕТ , 2008.-с.49-54.