WEB-ресурс научно-практических конференций

Антонюк Н.А.

Сумський державний університет

АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЮ СКЛАДОВОЮ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Інноваційний процес в структурі життєвого циклу продукції включає етапи, які пов’язані з розробкою, освоєнням та розповсюдженням інновації. Науково-технічна складова інноваційного процесу представлена науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами ( НДДКР ) та охоплює дії, спрямовані на прийняття науково-технічних, технологічних, еколого-економічних та інших рішень, які загалом і визначатимуть ефективність інноваційно-інвестиційного проекту.

Причиною гальмування інтенсивного розгортання інноваційних процесів на вітчизняних підприємствах є відсутність тісного взаємозв’язку між науково-технічною та комерційно-виробничою сферами. Так, лише близько 6% виконавців наукових та науково-технічних робіт зосереджені у заводській науці [1]. Тому однією із головних проблем на сьогодні є недооцінка значення науково-технічної сфери в інноваційно-інвестиційній стратегії економічного розвитку вітчизняних підприємств. Зважаючи на сказане, в роботі поставлені наступні задачі: систематизувати та розкрити основні підходи щодо управління НДДКР ; з’ясувати особливості розвитку науково-технічної сфери та обґрунтувати необхідність диференційованого підходу до врахування витрат на НДДКР в оцінці економічної ефективності інноваційно-інвестиційних проектів.

У сучасній науковій літературі з теорії та практиці управління нововведеннями традиційно виділяють наступні підходи до управління НДДКР .

1. Інформаційний підхід, згідно якому науку розуміють як складну динамічну інформаційну систему, створену людиною для збору, аналізу й переробки інформації з метою одержання нових істин і нових практичних можливостей її використання.

2. Системний підхід, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем. Його поява була обумовлена збільшенням складності зв'язків у різних сферах діяльності суспільства.

3. Програмно-цільовий підхід, заснований на принципах системного підходу. Процес управління й прийняття рішення ґрунтується на комплексних програмах одноцільового або багатоцільового характеру.

4. Стратегічний підхід. Вимагає узгодження вибору напрямків досліджень і розробок зі стратегічними цілями підприємства.

Формування системи у правління інноваційними процесами повинно враховувати існуючі світові тенденції розвитку науково-технічної сфери, які полягають у посиленні зв’язку між фундаментальними та прикладними науковими дослідженнями; скороченні циклів розвитку наукової ідеї; посиленні тенденції до « фундаменталізації » прикладних досліджень; прискоренні процесу формування нових наукових напрямків; вдосконаленні технології наукових досліджень [2].

Процес НДДКР на підприємстві представлений сукупністю цілеспрямованих узгоджених дій з проведення наукових досліджень та дослідно-конструкторських робот, результат яких представлений науково-технічним продуктом у вигляді документації на новий виріб.

Управлінське рішення про ведення НДР та ДКР на вітчизняних підприємствах приймається, як правило, у наступних випадках: 1) основні конкуренти розробили й випустили на ринок інноваційну продукцію; 2) вимоги замовників зобов'язують використовувати новітні досягнення в науково-технічній сфері; 3) ДКР як пропозиції до вдосконалення продукції підприємства для поточних замовників. Слід зазначити, що такий підхід до організації НДДКР не забезпечує реалізацію безперервної інноваційної діяльності як основного фактору росту вартості підприємства і його розвитку в умовах становлення інноваційної економіки. Формування системи управління НДДКР як основної ланки системи управління інноваційним процесом повинне виходити з умов безперервної динаміки середовища функціонування підприємств.

Серед основних завдань планування й організації НДДКР на підприємстві при підготовці до освоєння принципово нового виробу є визначення оптимального співвідношення робіт з розробки нового й запозичення вже існуючого зразка у виробника-конкурента. Можливі наступні варіанти рішення.

? Конструкторська й технологічна документація придбається на ліцензійній основі в компанії, що вже провела відповідні НДДКР . У такому випадку власні наукові й конструкторські підрозділи використовуються тільки для супроводу виробництва або для впровадження незначних поліпшень .

? Задача вибору «власне - запозичене – придбане» вирішується на етапах циклу розробки продукції. В кінцевому результаті підприємство одержує власне новий виріб, але із застосуванням запозичених рішень і ноу-хау, що вимагають часткового технологічного переоснащення виробництва. Слід зазначити, що такий варіант переважає в тих галузях, де мова йде про виробництво складних виробів.

? Проведення необхідних НДДКР власними силами науково-конструкторських підрозділів підприємства. Такий варіант, як правило, використовується там, де кінцевий виріб не є складним і сфера його застосування має вузьку спеціалізацію.

З одного боку, у літературі зустрічається думка про практичну неможливість прогнозування й економічної оцінки НДДКР , з іншого - ряд авторів пропонують використовувати методи фінансового аналізу інноваційних проектів, аналогічні до оцінок традиційних інвестиційних проектів, що, вочевидь, суперечить першому. Принциповим у виборі методу оцінки економічної ефективності є розмежування напрямків інвестування в сферу НДДКР за наступними рівнями:

- I -й рівень – світовий, представлений науково-дослідними роботами, що відповідають основним тенденціям розвитку світового науково-технічного простору (наприклад, нанотехнології , біопаливо);

- II -й рівень – національний, на якому проводяться НДР , що характерні даній країні згідно обраним напрямкам науково-технічного та інноваційного розвитку держави;

- III -й рівень - рівень господарюючого суб’єкта (підприємства).

Серед існуючих методів оцінки інвестицій у НДДКР можна виділити наступні. Для ухвалення рішення про доцільність проведення НДДКР використовується метод реальних опціонів, що ґрунтується на проведенні аналогії між покупкою опціонів і здійсненням НДДКР , тобто реалізація проекту НДДКР розглядається як придбання колл-опціону , а саме права на купівлю в майбутньому, а в даному випадку - права на комерціалізацію нового продукту. Близьким до нього за змістом є метод управління інноваційними проектами FastGate . Відповідно до методу FastGate інноваційний проект може бути переданий на наступний етап розробки за умови, що це не перевищить установлену припустиму норму часу розробки [3]. Наведені вище методи дозволяють поетапно визначати, зважуючи на ступень ризику, можливі варіанти доходностей, «критичний шлях» реалізації того чи іншого проекту НДДКР , а також дозволяють оцінити вартість інноваційної можливості окремих проектів. Але вони ігнорують існування багатьох факторів, що виникають у суміжних сферах реалізації досягнень наукових досліджень та розробок таких, як виробнича, технологічна, маркетингова, комерційна, тому, на наш погляд, можуть використовуватися як допоміжні у системі економічної оцінки інвестиційної можливості вкладень в НДДКР .

Друга група методів для оцінки інноваційно-інвестиційних проектів передбачає використання методів чистої теперішньої вартості ( NPV ), індексу рентабельності ( РІ ), внутрішньої норми доходності ( IRR ) та визначення періоду окупності ( PP ) [4; 5].

Вище сказане дозволяє зробити висновок, що управління інноваційним процесом на підприємстві не може бути повноцінно реалізоване без ефективної системи управління НДДКР як основного елементу системи створення та реалізації нововведення. Еволюційне виокремлення підходів до управління сферою НДДКР свідчить про її специфіку, яка повинна бути врахована у фінансово-економічній оцінці інноваційно-інвестиційних проектів. НДДКР на рівні підприємства носять, як правило, прикладний характер, тобто зорієнтовані на отримання прибутку у коротко- та середньостроковій перспективі, а тому їх результати можуть бути кількісно оцінені, як і економічна ефективність інноваційно-інвестиційного проекту в цілому.

Література:

1. Виконання наукових та науково-технічних робіт за 9 місяців 2007 року : експрес-випуск [ Електронний ресурс ] / Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/content/wsite/niistat/express/expr2007/1107/291.doc

2. Научно-технический потенциал : структура, динамика, эффективность / [Добров Г. М., Тонкаль В. Е., Савельев А. А. и др.]. – К. : Наукова думка, 1987. – 347 с.

3. Майкл Л. Стремительные инновации / Майкл Л., Воркс Джеймс, Вотсон-Хемфилл К.; пер. с англ. – К.: Companion Group , 2006. – 350 с .

4. Стадник В. В. Інноваційний менеджмент: навч . посіб . / В. В. Стадник, М. А. Йохна – К. : Академвидав , 2006. – 464 с.

5. Стеченко Д. М. Інноваційні форми регіонального розвитку : н авч . посіб . / Д. М. Стеченко – К. : Вища шк., - 254 с.