WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ю.н. Кульбач С.О.

Київський університет сучасних знань

КАТЕГОРІЯ “ПРАВОВА АКТИВНІСТЬ” В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

В юридичній літературі майже відсутні спеціальні дослідження, присвячені проблемі правової активності, лише деякі питання висвячувалися в процесі дослідження правового статусу особи, прав та свобод людини і громадянина, але це не тотожні категорії.

Так, за часів існування СРСР, а також вже за часів незалежності питання правової активності особи не раз ставало одним з найдискусійніших. Такий стан речей пояснюється тим, що дане питання, не зважаючи на бурхливий розвиток науки теорії держави і права, залишалося не дослідженим принаймні до середини 70-рр. минулого століття. Саме в цей час увага теоретичних юридичних наук поступово повертається до особистості, її правового статусу, зв’язкам з державними та громадськими організаціями. Але, дослідження проблеми правової активності, в той час, мало надто поверхневий характер, що пояснюється першочерговою увагою до таких складових правового статусу особи, як то правова культура, правова поведінка, правова свідомість. За таких умов правова активність розглядалася виключно у її зв’язках з вказаними категоріями. Вбачалося, що правова активність існує лише як проміжна категорія між правовою культурою та правовою поведінкою.

Звичайно, визначення таких пріоритетів у дослідженні правового статусу особи, не сприяло ґрунтовному вивченню проблематики правової активності, якби не сміливі спроби окремих науковців, які наважилися виступити проти пануючої точки зору. Але прагнення певної когорти авторів дослідити у всій багатоаспектності проблему правової активності все ж таки не змогли утворити повноцінну наукову систему дослідження.

Вже за часів незалежності України питання правової активності чи професійної правової активності не втратило свою актуальність. Такий стан речей виглядає цілком логічно, адже правова активність є суміжною категорією між поняттями правова культура, правова поведінка, правова свідомість тому, досліджуючи дані поняття, не менша увага приділялася з’ясуванню суміжних категорій.

Але серед науковців, цілком логічно, не існує якоїсь монотеорії з цього приводу. Так, в юриспруденції існують дві течії щодо дослідження проблеми правової активності.

До представників першої відносяться С.С. Алексєєв, І.Я. Дюрягін, В.М. Шафіров, В.А. Сапун тощо. Дані автори схиляються до невизнання професійної правової активності. З основних положень, що відстоюються даною групою, слід зробити два висновки :

по-перше , правова активність ототожнюється з поняттям “правова діяльність”;

по-друге , категорія правової активності вводиться для позначення діяльності громадян, громадських формувань (об’єднань) у сфері правового регулювання на відміну від діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Чимало інших робіт свідчать про те, що правова активність досліджується винятково в контексті категорій громадян. Це пояснюється саме тим, що логіка наукового дослідження проблеми правової активності особистості визначила передусім розробку питань, які відносяться до одного з її різновидів – правової активності громадян. Тому навіть в тих роботах, в яких йдеться про питання професійно-правового в структурі свідомості посадових осіб та сам хід міркувань їх авторів, які вимагають визнання в якості компонента структури свідомості правову активність не вирішується до кінця позитивно.

Проблема дослідження явища правової активності з часом тільки стає більш актуальною та потребує подальших наукових розробок в даній сфері.