WEB-ресурс научно-практических конференций

Негода О.А.

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

ЮРИСДИКЦІЙНА ФОРМА ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ТА СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ

Визнання та закріплення за малолітніми та неповнолітніми особами особистих та майнових прав недостатньо, необхідним є наявність розвиненого інституту їх охорони та захисту. Саме тому будь-яка правова система окрім закріплення, передбачає й цілий комплекс заходів, направлених на охорону та захист прав та законних інтересів від порушення чи оспорювання з боку третіх осіб. Таким чином захист прав дитини слід розглядати як найважливішу гарантію їх реального здійснення, як мету діяльності суду та інших органів по розгляду та вирішення справ стосовно дітей.

Захист цивільних та сімейних прав здійснюється у кожному конкретному випадку у одній із передбачених законом формі.

При визначенні форми захисту суб ’ єктивних прав та їх диференціації Г.А. Свердлик та Є.Л. Страунинг вважають, що форма захисту, насамперед, повинна вказувати на те, хто здійснює право на захист, тобто який орган уповноважений на здійснення дій по захисту порушеного суб ’ єктивного права [1 , с.35 ].

Загальноприйнятою є класифікація форм захисту цивільних прав на юрисдикційну та неюрисдикційну. Під юрисдикційною формою А.П. Сергєєв розуміє захист у судовому порядку –загальний порядок) та в адміністративному порядку (спеціальний захист). Самостійні дії громадян по захисту цивільних прав та інтересів, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів є, на його думку, самозахистом цивільних прав (неюрисдикційною формою) [2 , с. 337-339].

Основною юрисдикційною формою захисту прав та інтересів дитини є судовий захист, який гарантується кожному громадянинові (ст. 22 Декларації прав та свобод людини та громадянина). Частиною 1 ст. 55 Конституції України також встановлюється, що права та свободи людини та громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 18 СК України, кожний учасник сімейних правовідносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Таким чином у судовому прядку може бути захищене будь-яке порушене (оспорювань) суб ’ єктивне право дитини.

У судовому порядку розглядається багато спорів, які суттєво стосуються прав та інтересів дитини: спори по визнанню батьківства та встановлення факту батьківства –ст. 128, 130 СК України); вирішення батьками спорів щодо виховання дитини –ст. 157 СК України); вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї –ст. 159 СК України); спори про відібрання дитини від інших осіб –ст. 163 СК України); спори про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України); спори про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав –ст. 170 СК України); спори про поновлення батьківських прав –ст. 169 СК України); спори щодо визначення розміру аліментів –ст. 182 СК України); спори про зміну, розірвання, визнання недійсним договору про сплату аліментів на дитину –ст. 189 СК України); усиновлення дитини –ст. 224 СК України); визнання усиновлення недійсним –ст. 236 СК України); скасування усиновлення –ст. 238 СК України); визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітнім за межами цивільної дієздатності –ст. 222 ЦК України); визнання дійсним правочину, вчиненого без згоди органів опіки та піклування –ст. 224 ЦК України); виселення громадян, позбавлених батьківських прав –ст. 167 СК України, ст. 114 ЖК України); визнання дитини такою, що втратила право користування жилою площею –ст. 107 ЖК України); спадкування майна дітьми.

Судовий захист цивільних та сімейних прав дитини може здійснюватися не тільки у порядку цивільного судочинства, а й адміністративного, зокрема у випадку оскарження рішень органів опіки та піклування зі спорів щодо участі, того із батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини –ст. 158 СК України).

Суд є не єдиним органом, що здійснює захист прав та інтересів дитини у рамках юрисдикційної форми. Позасудовий захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюють органи опіки та піклування. У сімейно-правовій літературі відмічають декілька видів взаємодії цих порядків захисту прав дитини: 1) для більшості сімейних прав встановлюється судовий та адміністративний порядок захисту; 2) справи про розлучення і визнання батьківства можуть розглядатися як у судовому так й в адміністративному порядку; 3) у справах про участь у вихованні дітей батьків, які проживають окремо, адміністративна форма вирішення спору виступає передумовою судового вирішення справи [3 , с. 74].

Враховуючи зміни до сімейного законодавства, потрібно зазначити, що на теперішній час для захисту прав дитини притаманний саме перший спосіб взаємодії порядків захисту сімейних прав дитини. Зокрема визначення походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, можливе за їх заявою, що подається до органів реєстрації актів цивільного стану –ч. 1 ст. 126 СК України), за відсутності відповідної заяви батьківство визнається за рішенням суду –ст. 128 СК України). Спір між батьками про визначення прізвища неповнолітньої дитини – ст. 145 СК України) або імені дитини –ст.146 СК України) вирішується органами опіки та піклування або судом.

Відповідно до ст. 19 СК України звернення за захистом до органів опіки та піклування перестало бути обов ‘ язковою досудовою процедурою, яка передбачалася КпШС. Так, зокрема відповідно до ст. 65 КпШС за відсутності згоди того із батьків, з ким проживає дитина, на побачення з нею другого з батьків, спір вирішувався органами опіки та піклування за участю батьків. І лише у випадках невиконання рішення органів опіки та піклування другий із батьків мав право звернутися за вирішенням спору до суду.

Адміністративний порядок захисту прав дитини застосовується до обмеженого кола прав дитини. Зокрема він застосовується до справ, що виникають із сімейних правовідносин, що стосуються особистих немайнових прав дитини , таких як право на ім ’ я , прізвище, по батькові. Захист майнових прав дитини відбувається виключно у судовому порядку. Зокрема при вчиненні одним із батьків право чинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє зі згоди другого з подружжя. Другий із батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей право чин виходить за межі дрібного побутового –ч. 2 ст. 177 СК України).

Незважаючи на певну обмежену компетенцію органів опіки та піклування по розгляду спорів щодо дітей, законодавство не містить жодних обмежень для можливості безпосереднього звернення дитини до органів опіки та піклування за захистом будь-яких своїх прав. До адміністративного порядку захисту свої прав та інтересів, на відміну від судового, дитина може звернутися незалежно від досягнення нею певного віку. Зокрема відповідно до ст. 10 ЗУ «Про охорону дитинства» дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім ’ ї, молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Отже, адміністративний порядок захисту, на відміну від судового, є більш доступним для дитини, не обтяжений будь-якою процесуальною формою – оформлення позовної заяви, її подача тощо), допомагає оперативно запобігти несприятливим наслідкам для прав та інтересів дитини.

Рішення, прийняті уповноваженими органами у зв ’ язку із захистом сімейних прав, можуть бути оскаржені в суд, який уповноважений винести відповідне остаточне рішення. З цього приводу вбачається справедливим є твердження Г.А. Свердлика та Є. Л. Страунінга, щодо того, що « будь-яке рішення чи діяльність, а також бездіяльність державних органів чи посадових осіб, які порушують права та законні інтереси громадян, можуть бути оскаржені у суді. Це вводить судовий захист у ранг гарантії законності та обґрунтованості дій по захисту порушеного права, які застосовувалися в адміністративній формі» [4 , с. 90] .

Таким чином наявність у законодавстві узгоджених організаційних заходів по захисту суб ’ єктивних прав дитини є гарантією їх належної реалізації.

Література:

1. Сверд лык Г.А., Страунинг Э.Л. Защита и самозащита гражданских прав: Учеб . пособие. – М.: Лекс-Книга, 2002. - 208с.

2. Сергеев А.П. Гражданское право/ Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. Т.1 . - М.: Проспект, 200 3 . - С. 596 .

3. Кострова Н.М. Теория и практика взаимодействия гражданского процессуального и семейного права/Отв. ред. Е.И. Филиппов. - Ростов: Изд-во Ростов. ун-та, 1988. - С . 143.

4. Сверд лык Г.А., Страунинг Э.Л. Цит. Праця.