WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Кривень О.В.

М. Львів, Україна

ПРИРОДНИЙ КАПІТАЛ ЯК БАЗОВИЙ ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

В наш час пріоритетом економічної політики держав є економічне зростання. Впродовж останнього десятиліття його найвищі темпи демонструють, зокрема, країни Східної та Південної Азії. Так, найбільш суттєве зростання економіки зафіксоване в Китаї та Індії, які виробляють більше 70% їх регіонального випуску. Зростання економік країн цих регіонів, незважаючи на кризу, продовжувалося і в 2009 р., становлячи, відповідно 9 ,1 та 7, 7 % на рік [1]. Високі темпи економічного зростання впродовж останнього десятиліття спостерігаються і в деяких країнах пострадянського простору, зокрема у Росії, Вірменії, Азербайджані, Таджикистані і Туркменістані. І навіть в період кризи економіки цих країн, за винятком Росії та Вірменії, зростали досить високими темпами. Так, економічне зростання Азербайджану у 2009 р. склало 9,3%, Таджикистану – 3,4%, Туркменістану – 8,0% [ 1 ]. Впродовж 2000-2008 рр. спостерігалося зростання і вітчизняної економіки, хоча воно було досить нестабільним.

Однак виникають питання: який чинник забезпечує зростання економік цих країн? Які перспективи такого зростання? Відомо, що результати і темпи економічного зростання безпосередньо залежать від залучення компонентів природного капіталу. Це пояснюється тим, що майже у всіх галузях матеріального виробництва головну субстанцію продукції становить сировина, яка є матеріальною основою блага, яке виробляють, або слугує допоміжним матеріалом, забезпечує протікання виробничого процесу. Так, зростання економіки Китаю зумовлене динамічним розвитком промисловості, що відбувається завдяки збільшенню споживання металів, у тому числі сталі, міді, цинку, нікелю, алюмінію [2, c.221]. Зростання національних економік згаданих країн пострадянського простору пов’язано зі збільшенням експорту природного газу та нафтопродуктів. Економіка України значною мірою завдячує своїм зростанням національному природному капіталу, компоненти якого ліквідовуються і виснажуються швидкими темпами.

Упродовж останніх 100 років зростало також споживання світовою економікою таких компонентів невідновного природного капіталу, як цинк, хром, мідь, магній, молібден у 2-8 тис. разів. Для задоволення зростаючих потреб виробництва в сировині за цей же період розвідано 1100 млн т залізної руди, 10 млн т міді, 5,5 млн т цинку, 2,5 млн т свинцю, 1 млн т нікелю, більше 2500 т золота, 120 млн каратів алмазів тощо [3, c.24].

Отже, потужне економічне зростання в ХХ ст. та в першому десятилітті ХХІ ст. супроводжувалось залученням у виробництво дедалі більшої кількості природного капіталу, виснажуючи його. Справедливо зазначити, що зі вступом деяких країн останніми десятиліттями у постіндустріальну стадію розвитку їхні потреби в матеріалах і сировині скорочуються на користь збільшення в національному продукті частки галузей, що виробляють знання та інформаційні продукти. Але в масштабах світового господарства роль природного чинника залишається суттєвою. Частка витрат на сировину і матеріали ще перевищує половину світового ВВП, а в світовому промисловому виробництві їх питома вага сягає більш, ніж 70% [4, c.52].

У даному контексті, закцентуємо увагу на прямій залежності між мірою навантаження виду господарської діяльності на навколишнє природне середовище (НПС) та її внеском у ВВП. Як стверджують американські вчені Я.Тінберген та Р.Хьютинг, 30% видів діяльності збільшують обсяг виробництва приблизно на 70%, а отже, найбільше сприяють економічному зростанню [5; 6]. Це саме ті види діяльності (нафтова, нафтохімічна і металургійна промисловість, сільське господарство, будівництво доріг, транспорт і гірничодобувна промисловість), які шляхом використання або забруднення атмосферного повітря, земельних ділянок, ґрунтів та інших компонентів природного капіталу завдають найбільшої шкоди довкіллю, тобто є найбільш обтяжливими щодо нього. Водночас заміна 1% екологічно обтяжувальних видів діяльності на екологічно благополучні спричинить зниження національного доходу на 1,8% [7, c.129].

Зазначимо, що в Україні склалася одна з екологічно „найбрудніших”, природомістких економік – перенасичена металургійними, хімічними, гірничодобувними виробництвами із застарілими технологіями [8, с.102]. На галузі, що виробляють сировину, метали та енергетичні ресурси, припадає більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції [9, с.25]. Наслідком такої сировинної скерованості вітчизняного виробництва є, по-перше, скорочення національного природного капіталу, що руйнує фундамент для подальшого економічного зростання, а, по-друге, високе узалежнення промисловості і національної економіки в цілому від кон’юнктури зовнішніх ринків. Така залежність призвела до безпрецедентного скорочення реального ВВП України у 2009 р., яке було найбільшим у світі, за винятком Латвії (-18,0%), і становило 15,1% [ 1 ].

Досягнення економічного зростання без врахування «інтересів» природи спонукало до появи і загострення в часі та просторі проблеми забезпечення виробництва необхідними компонентами природного капіталу. В результаті сучасна економіка набула специфічної ознаки: її зростання обмежене не традиційним, а вцілілим природним капіталом. Однак, незважаючи на внесок природного капіталу у забезпечення економічного зростання, природні втрати не знаходять свого відображення у традиційних макроекономічних показниках обсягу виробництва, які визначаються передусім як кількісні параметри економічного добробуту в країні. Адже в них враховуються лише витрати і доходи, пов’язані з господарською діяльністю соціуму. Недоліками цих показників, на нашу думку, зокрема, є:

- ігнорування явної і неявної вартості природного капіталу в процесах економічного зростання чи підвищення добробуту людей;

- відсутність відображення збільшення темпів виснаження національного природного капіталу, а також зростаючої деградації НПС;

- розгляд більшої частини видатків для запобігання забруднення НПС як кінцевих видатків, які сприяють збільшенню доходу, замість того, щоб розглядати їх як необхідні проміжкові витрати, які потрібно вираховувати з кінцевих продуктів;

- відсутність відображення динаміки витрат на підтримання природного капіталу (нездатність вести облік витрат у випадку ліквідації наслідків природних катастроф, які виникають час від часу);

- розгляд компонентів природного капіталу, зокрема тих, які знаходяться в державному секторі, як безкоштовних дарів природи;

- врахування лише прямих витрат, пов’язаних з освоєнням родовищ та видобутком мінеральних компонентів природного капіталу, а також будь-яких відхилень цін від цих витрат, спричинених нерівноважним і неоднорідним ринком;

- відсутність чіткого розмежування між вартістю, доданою факторами виробництва, і вартістю реалізації таких компонентів природного капіталу, як, наприклад, деревина чи нафта.

Унаслідок використання традиційних показників обсягу виробництва на макрорівні, закладених в СНР, багато країн, активно виснажуючи свій природний капітал, отримують набагато вищі значення показників, ніж це є насправді, а їхні темпи зростання спотворюють реальне економічне середовище цих країн. Окрім того, ця система не враховує того факту, що досягнуті рівні економічного зростання цих країн не зможуть підтримуватися достатньо довго, оскільки фундамент такого зростання неухильно руйнується. Така система обліку, що спотворює реальність, стала результатом змішування на рахунках руху товарно-матеріальних запасів компонентів природного капіталу і поточних доходів, облік яких доцільно вести окремо [ 10 ]. У країнах, в яких застосовують цю систему обчислення доходу, приховують недоліки економіки, які потребують невідкладної уваги, а отже, проводиться неправильна економічна політика. За такої економічної політики будь-яка країна може виснажувати мінеральні ресурси, нищити ліси, підривати продуктивність ґрунту, забруднювати акваторії, знищувати фауну, однак ці дії не впливають на характеристику створення національного продукту.

Безумовно, від традиційних макроекономічних показників відмовитись не можна, оскільки вони належним чином характеризують зростання, інфляцію, рівень безробіття тощо. Але їх потрібно виправити так, щоб вони враховували стан НПС і його вплив на економіку, зв’язок між господарсько-економічною діяльністю та виснаженням природного капіталу, а також виключали витрати на його підтримання. Головним чинником, який визначає термінову необхідність в такій корекції, є вцілілий природний капітал, який треба зберегти для майбутніх поколінь. Скореговані таким чином традиційні макроекономічні показники відображатимуть не ілюзорне, а реальне економічне зростання, формуватимуть адекватну оцінку національного багатства і добробуту, визначатимуть дійсний стан національної економіки і перспективи її розвитку.

І насамкінець, економічне зростання досягнуте за рахунок виснаження та деградації природного капіталу є спотвореним, незбалансованим та не може підтримуватися впродовж тривалого часу. Лише інвестуючи у людський та вцілілий природний капітали можна досягнути стрімкого та збалансованого зростання національного господарства, підвищити економічний добробут населення.

Література

1. http://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.KD.ZG

2. Кулиш Е.А., Михайлов В.А. Урановые руды мира. Геология, ресурсы, экономика. – К., 2004. – 277с.

3. Борисенюк В., Соколов Б., Старостин В., Якубчук А. Минеральные багатства России и глобализация// Энергия: экономика, техника, экология. – 2003. - №2. – С.21-24.

4. Клавдиенко В.П. Энергетические проблемы в контексте концепции устойчивого развития// Общество и экономика. – 2002. - №5. – С.51-62.

5. Hueting, R.1989. Correcting national income for environment losses: towards a practical solution (32-39) in Ahmad, Y., El Serafy, S. and Luts, E. (Eds.) Environment Accounting for Sustainable Development. Washington D.C. , World Bank – 100p.

6. Tinbergen, J. 1990. How to leave enough natural resources for future generations ?: Published in Dutch in: NRC Handelsbland, 22 June. – P.8.

7. Рюмина Е.В. Концепция экологически устойчивого развития применительно к макроэкономическому уровню// Экономика и математические методы. – 1995. – Т. 31, вып.3. – С.125-135.

8. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь/ За заг. ред. В.М.Гейця. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687с.

9. Оценка положения в Белоруси, Болгарии, Венгрии, Украине/Сумы: „Окружающая среда и экономика”. - №1. – Нью-Йорк и Женева, 1994. – 126с.

10. Serafy, S. El, “The Environment as Capital” in Costanza (ed.), Ecological Economics: The Science and Management of Sustainability, Columbia Press, New York , 1991.