WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Стройко Т.В.

Миколаївський державний аграрний університет, Україна

ІНФРАСТРУКТУРА АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИ З ПОГЛЯДУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Світовий економічний розвиток характеризується істотним загостренням проблем забезпечення сталого, збалансованого та взаємообумовленого функціонування усіх сфер життєдіяльності національних систем. Саме тому подальші трансформаційні процеси в агропродовольчій сфері повинні відповідати принципам сталого розвитку та екологічної безпеки. Не викликає сумніву той факт, що прискорений розвиток виробництва завжди вимагає відповідного ступеня розвитку інфраструктурних галузей. Зважаючи на це, питання трансформації інфраструктури агропродовольчої сфери на засадах сталого розвитку набувають особливої актуальності

Різнобічні аспекти сталого розвитку соціально-економічних систем (в тому числі агропродовольчої) досліджувались багатьма вченими, серед яких: В.Андрійчук, П.Борщевський, О.Бугуцький, О.Веклич, В.Геєць, Б.Данилишин, С.Дорогунцов, А.Лисецький, І.Лукінов, О.Онищенко, Б.Пасхавер, П.Саблук, В.Трегобчук, М. Хвесик, Є.Хлобистов, Л.Худолій, Л.Шепотько, О.Шубравська, В.Юрчишин та ін. Але до цього часу чітко не визначено основні принципи розвитку інфраструктури агропродовольчої сфери в контексті сталого розвитку.

Метою дослідження є обґрунтування основних принципів трансформації інфраструктури агропродовольчої сфери з урахуванням сучасних поглядів на концепцію сталого розвитку та екологічної безпеки.

Агропродовольча сфера України об’єднує у собі аграрне виробництво, харчову промисловість та продовольчий ринок, і є, при цьому, найбільш важливою складовою національної економічної системи. Незважаючи на складні кризові явища галузь має всі передумови для поступального системного переходу до конкурентоспроможної інвестиційно-інноваційної моделі розвитку.

Справедливою є думка, що глобальний економічний розвиток супроводжується незбалансованою експлуатацією природних ресурсів. Наслідки такої економічної діяльності негативно впливають на навколишнє середовище, що призводить до виснаження ресурсного потенціалу, погіршення якості довкілля та зростання витрат на відтворення природної рівноваги. Для країн, зорієнтованих на стале економічне зростання, збереження навколишнього середовища є головним аспектом стратегії їхнього прогресу, оскільки досягнення стану екологозбалансованого самопідримувального розвитку, по суті, тотожне зростанню якості життя й добробуту при зменшенні екологічного навантаження [1, с.12].В світлі цього твердження, подальші процеси реформування в національній економіці в цілому, та в агропродовольчій сфері, зокрема, об’єктивно потребують розробки моделей та механізмів, що базуються на принципах сталого розвитку та екологічної безпеки.

Ми повністю підтримуємо позицію В.Оскольського, який зазначає, що стратегія економічної політики в Україні після виходу з кризи та переходу на шлях сталого розвитку визначає цілісну систему поглядів на збалансованість гуманістичного, соціального, економічного та екологічного розвитку України. При цьому, основна мета запропонованих економічних реформ – забезпечити стабільне економічне зростання, що є єдиним засобом підвищення рівня життя населення. У свою чергу, засобом досягнення сталого економічного зростання для України може бути підвищення загальної продуктивності економіки [2 , c .4] .

Як і будь-яка галузь економіки, агропродовольча сфера має свої специфічні проблеми та особливості розвитку. Під сталим розвитком агропродовольчої системи на думку О.В.Шубравської слід розуміти:

- дотримання у процесі її функціонування узгодженості, зокрема, між обсягами виробництва тваринницької і рослинницької продукції, між ними та переробними потужностями, усіма ними разом – та масштабами існуючих і потенціальних потреб вітчизняного і світового ринків;

- досягнення порівнянності рівня доходів і розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості з середніми показниками по країні;

- забезпечення належної ефективності використання ресурсів довкілля і достатнього рівня їх відновлення та науково обґрунтованих пропорцій при застосуванні в агропродовольчій діяльності мінеральних добрив, засобів захисту рослин, генетично модифікованих організмів [3].

Крім того, на нашу думку, для забезпечення основних принципів сталого розвитку та екологічної безпеки першочергову увагу слід звернути на проблеми раціонального використання сільськогосподарських земель. Адже, саме аграрне виробництво є сировинним базисом агропродовольчої сфери країни. На сьогодні необхідно переходити до інтенсивно-екологічного типу ведення сільськогосподарського виробництва, що передбачає оптимальний рівень розораності земель, розширене відтворення родючості ґрунтів, підтримання бездефіцитного балансу гумусу та інші заходи. Для аграрного виробництва пріоритетним завданням сьогодення є удосконалення системи землеробства з обов’язковим урахуванням еколого-економічної ефективності. З огляду на це необхідно створення та функціонування відповідної інфраструктури, що забезпечуватиме раціональне та екологобезпечне використання земельних ресурсів.

Академік І.І.Лукінов стверджував, що без економічно міцних високотоварних господарств інтенсивного типу із сучасними технологіями, без системи новітніх переробних підприємств з глибокою переробкою сировини в різноманітні кінцеві продукти харчування тут не обійтись. Агропромислові перетворення мають виходити з об’єктивної необхідності формування конкуренто здатних виробничих систем для насичення власними продуктами харчування внутрішнього продовольчого ринку та збільшення їх експорту. Саме завдяки таким технологічно і організаційно досконалим господарським структурам кардинально вирішується проблема продовольчої безпеки, повного задоволення ринкового попиту й експорту в усіх економічно розвинутих країнах світу. І це вирішується послідовною творчою політикою держави, прогресивним еволюційним розвитком, включаючи періодичні руйнівні реформації або суспільні катаклізми [4, с.10].

Все вищезазначене, на нашу думку, переконливо доводить, що основною метою інфраструктурного забезпечення агропродовольчої сфери є створення необхідних загальних умов для економічного зростання, безперервності і збалансованості відтворювального процесу. Адже в загальному розумінні інфраструктура виступає інтегральним елементом системи і здійснює значний вплив на розвиток основного виробництва. Розвиток інфраструктури забезпечує підвищення мобільності ресурсів комплексу і є обов’язковою умовою поглиблення поділу праці з метою ефективного використання обмежених ресурсів і потенційних резервів. Необхідно для цього пропорційно розвивати всі складові підсистеми агропродовольчої сфери – аграрне виробництво, переробну промисловість, продовольчий ринок. Особлива роль при цьому належатиме підрозділам виробничої та ринкової інфраструктури, покликаних забезпечувати виробничий процес та систему просування продукції від виробника до споживача. Важливим елементом функціонування агропродовольчої сфери повинно стати і формування відповідної соціальної інфраструктури, без якої поступальний сталий розвиток неможливий.

Cписок література

1. Данилишин Б., Веклич О. Ефект декаплінгу як фактор взаємозв’язку між економічним зростанням і тиском на довкілля / Б.Данилишин, О. Веклич // Вісник Національної академії наук України.—2008.— №5.— с.12-18

2. Оскольський В. Про економічну політику сталого розвитку в Україні / В.Оскольський // Економіка України.—2010.— №6.— с.4-13

3. Шубравська О. Інтеграція трьох принципів сталого розвитку. [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.btsau.kiev.ua/files/page/international/operating/files/.../Shubravska.ppt

4. Лукінов І.І. Ефективно реформувати агропродовольчу сферу / І.І.Лукінов // Економіка АПК.—1995.— №4.— С.3-14