WEB-ресурс научно-практических конференций

К. е. н. Євсєєва О.О.

Українська державна академія залізничного транспорту

СОЦІАЛЬНА СФЕРА ЯК ПРІОРИТЕТ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ XXI СТОліттЯ

Розвиток соціальної сфери є пріоритетом у формуванні нової інноваційної економіки XXI століття. Застосування поняття «Людський капітал» дозволяє зрозуміти роль соціальних інститутів, виявити не лише соціальні параметри, але й провести економічний аналіз впливу соціального чинника на інноваційну економіку. З цієї точки зору людський капітал можна розглядати як форму вираження продуктивних сил людини на постіндустріальній стадії розвитку суспільства з соціально-орієнтованою економікою інноваційного типу. У XXI столітті в світовій економіці відбуваються серйозні зміни. Змінюється структура відтворювального багатства, збільшуються темпи накопичення високоінтелектуального людського капіталу, з'являються нові форми відтворення основного капіталу на основі прискорення інноваційного процесу. Головним інструментом цих змін стає нова інвестиційна політика, відмінною рисою якої стала концентрація людських, фінансових і матеріальних ресурсів на пріоритетних напрямах відтворення капіталу з метою накопичення національного багатства та задоволення потреб суспільства. Утворюється нова соціально-інвестиційна інфраструктура, що базується на інвестуванні в людський капітал, прискоренні інновацій, формуванні нової структури відтворного багатства.

Останнім часом різко загострилась необхідність перегляду всієї концепції соціального розвитку з урахуванням потреб розвитку нової економіки та її інноваційного вектора. Нині, в умовах формування нової економіки, економіки знань, необхідно приймати до уваги перш за все три ключові фактори конкурентоспроможності економіки: швидкий розвиток ринку знань; широке використання інновацій; активний розвиток соціальної сфери. Поряд з якісними змінами в розвитку соціальної сфери існує багато нерозв'язаних проблем, серед яких: недостатнє опрацювання цілей розвитку соціальної сфери, обумовлене пріоритетністю оперативного управління по відношенню до стратегічного; слабкість комунікаційних зв'язків; наявність серйозних дефектів баз даних щодо розвитку соціальної сфери; слабка методологічна і методична база управління як усією сферою, так її складовими; низька ефективність реалізації окремих етапів процесу управління розвитком соціальної сфери; незадовільна динаміка розвитку інноваційних процесів у соціальній сфері тощо.

Нині здійснюється активний перехід на принципово новий соціально-інноваційний шлях накопичення відтворного багатства при пріоритетній меті накопичення людського капіталу. Передусім, маються на увазі інвестиції в поліпшення якості місця існування людини – соціального та екологічного. У цій ситуації зростає роль так званого інституціонального капіталу, який представлений інститутами, сприяючими ефективному формуванню, накопиченню, відтворенню та використанню усіх видів людського капіталу.

У економічній теорії під інститутами розуміють сформовані суспільством правила та їх структури, що визначають надбудову роботи господарського механізму, порядок дій економічних агентів і організацій. Іноді до інститутів відносять також економічні знання, на основі яких здійснюється ухвалення рішень на різних рівнях управління економікою. Соціальна сфера в інноваційній економіці також є специфічним інститутом, оскільки рівень її розвитку визначає якісні характеристики людського капіталу.

Значення соціальної сфери недостатньо досліджене у вітчизняній економічній науці. Потрібний глибокий аналіз й усебічне об'єктивне обґрунтування зростаючої ролі соціальної сфери у функціонуванні інноваційної економіки та формуванні національного людського капіталу. Розвиток соціальної сфери та її швидкий ріст є необхідними умовами прогресу в усіх сферах людської діяльності. Найбільш високі темпи розвитку соціальної сфери спостерігалися в другій половині XX століття та були обумовлені науково-технічною революцією. Остання пред'явила високі вимоги до якісних характеристик людського капіталу. Країни, що зуміли ефективно використовувати світові досягнення НТР, повинні були збільшити «вкладення в людину». Ці вкладення здійснювалися не лише через збільшення бюджетного фінансування у галузі соціальної сфери, але й за рахунок росту прибутків усього населення розвинених країн. Інвестиції в соціальну сферу в цих країнах повністю окупилися високими темпами економічного зростання та збільшенням ефективності виробництва.

Соціальна сфера активно впливає на темпи та ефективність економічного розвитку, впливаючи на якість життя людини (освіта, здоров'я, фізичний розвиток). Зростання результативності матеріального виробництва на основі підвищення якісних характеристик людського капіталу сприяє збільшенню прибутків населення та державного бюджету, як джерел фінансування соціальної сфери. Руйнування вітчизняного виробництва та імпорт споживчих товарів в Україні створюють видимість непотрібності вкладень в соціальну сферу. Проте при такому підході країна позбавляє себе можливості ефективного розвитку в майбутньому. Так, оцінки адаптаційного потенціалу населення, що включає освітній, професійно-кваліфікаційний, інформаційно-культурний, соціальний капітал показали, що сильний ресурсний потенціал мають лише 17 % населення, а слабким – майже чверть. Ті ж дослідження підтверджують, що вірогідність ефективного використання кожного з накопичених ресурсів не досягає 50 %. Тому проблема визначення економічної сутності соціальної сфери, умов її розвитку, характеру взаємодії з реальним сектором економіки вимагає поглибленого аналізу.

Вторинний характер прибутків в галузях соціальної сфери найяскравіше проявляється у будь-якій країні при спаді виробництва, економічних кризах і війнах. В Україні працівники освіти, охорони здоров'я, мистецтва, науки на собі випробовують тяготи недофінансування, оскільки спад в галузях матеріального виробництва та мізерні податкові надходження не дозволяють забезпечити достатній рівень бюджетних витрат на соціальну сферу. Нині прибутки в галузях цієї сфери економіки безпосередньо залежать від темпів економічного зростання, росту прибутку та заробітної плати підприємств, що створюють матеріальні споживні вартості.

Століттями праця з виховання дітей, охорони здоров'я та в освіті вважалася непродуктивною та практично не була об'єктом економічного аналізу. Виникають парадоксальні ситуації. Ветеринар вважається продуктивним працівником і добре може заробити за свої послуги. А лікар, що лікує людей, визнається працівником невиробничої сфери та знаходиться на утриманні держави з мізерною зарплатою. Така ж ситуація спостерігається з учителями, вихователями, працівниками культури. Досі панує думка, що школи, дитячі сади, лікарні, спортклуби, будинки відпочинку та санаторії, музеї та бібліотеки, театри та будинки культури, інші підприємства соціальної сфери є некомерційними, непродуктивними, лягають непосильним навантаженням на бюджет будь-якого рівня.

Подібному утилітарному погляду можна протиставити положення про те, що сфера соціальних послуг є основою відтворення головного багатства суспільства та кожної особи – людського капіталу.

Необхідно відмітити, що людський розвиток має дві сторони, які якнайповніше реалізуються саме в соціальній сфері. По-перше, це формування людських здібностей, що відбувається саме в галузях соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура). По-друге, використання отриманого досвіду, що відбувається у сфері зайнятості, яка повинна надавати можливості для реалізації накопиченого людського капіталу, його удосконалення. Саме у сфері соціальних послуг проявляється активність найбільш освічених груп населення, що мають високий людський потенціал. В процесі людського розвитку ці два аспекти повинні урівноважуватися, тобто інтенсивність використання людських здібностей повинна урівноважуватися інтенсивністю формування знань, підтримкою здоров'я та соціальної інтеграції. Відсутність такої збалансованості приведе до зниження людського потенціалу.

Людський капітал представлений у вигляді запасу здоров'я, трудових та інтелектуальних здібностей, комерційних секретів і «ноу-хау». Продуктивне використання людського капіталу приносить дохід і прибуток як особисто працівникові, так і підприємству.

У сучасній економіці потреби у формуванні людського капіталу задовольняються в процесі користування послугами відповідних підприємств соціальної сфери.

При оцінці результатів діяльності підприємств соціальної сфери слід розрізняти безпосередній результат, економічний дохід і соціальний ефект. Економічний дохід від діяльності подібних підприємств проявляється в економії витрат на відтворення капіталу здоров'я, освіти та виховання, підготовки робітників і фахівців, культурно-морального капіталу. Безпосередній результат діяльності соціальної сфери відбивається в обороті та прибутках від реалізації інтелектуальних продуктів, від «індустрії» відпочинку, економії витрат на організацію бізнесу та підтримку заповзятливості населення.

Соціальний ефект в охороні здоров'я проявляється в зниженні захворюваності населення, зниженні втрат робочого часу за причиною хвороб, зміцненні потенціалу здоров'я нації. У сфері загальної освіти – в готовності до соціалізації, освоєнні базових знань, профілактиці поведінки, що відхиляється. Соціальна значущість сфери професійної освіти полягає у формуванні професійних здібностей до фізичної та розумової праці й засвоєння інформації, підтримки кваліфікації. Сфера культури, мистецтва та дозвілля сприяє росту культурного рівня населення, накопиченню інтелектуального багатства та творчого потенціалу суспільства, відновленню життєздатності та оптимістичного життєвого настрою людей. Інфраструктура бізнесу забезпечує соціальну відповідальність бізнесу та зростання підприємницької активності членів суспільства.

Недооцінка ролі та місця соціальної сфери в інноваційній економіці завдає соціального збитку розвитку суспільства. Збиток може проявлятися в постановці помилкових діагнозів і застосуванні неадекватних методів лікування, рості побічних захворювань, рості злочинності, необхідності додаткового виховання та освіти, професійній неписьменності, відставанні кваліфікації від вимог НТП, замкнутості та соціальній ізоляції людей, посиленні песимістичного настрою серед членів суспільства, рості проявів кримінального та тіньового бізнесу.

Для посилення соціального ефекту та зниження соціального збитку потрібний стратегічний підхід при розробці та реалізації соціальної політики, спрямованої на формування та відтворення людського капіталу. Всі соціальні провали в Україні за останні роки, розвал соціальних галузей, деградація та руйнування людського та науково-технічного потенціалів не можна вважати закономірними явищами.

Нами виявлені наступні концептуальні принципи щодо розробки стратегії в сфері соціальної політики:

- комплексне рішення завдань, пов'язаних з формуванням технологічного базису економіки та людського потенціалу;

- комплексне рішення завдань формування людського потенціалу та нової якості життя;

- випереджаючий розвиток науки, освіти, охорони здоров'я, культури в порівнянні з іншими елементами, що забезпечують позитивну динаміку економічного зростання;

- формування єдиного соціального простору для вирішення завдань, пов'язаних з якістю життя та людського потенціалу;

- визнання основоположної ролі держави у формуванні, відтворенні та якісному вдосконаленні людського потенціалу;

- мінімізація соціальних ризиків і шкоди;

- чітке визначення етапів рішення вказаних проблем в тісній ув'язці з економічною динамікою.

Ці концептуальні принципи мають бути покладені в основу розробки та реалізації соціальної доктрини України.

Розумна та ефективна соціальна політика має бути спрямована на забезпечення ефективної діяльності організацій і установ охорони здоров'я та освіти, культури та мистецтва, соціального захисту населення, фізичної культури та спорту. Витрати держави повинні мати, передусім, соціальну спрямованість. У цьому випадку соціальна політика та соціальна сфера виступатимуть потужним важелем впливу держави на економіку та допоможуть вирішити багато соціально-економічних проблем XXI століття.