WEB-ресурс научно-практических конференций

Д. е. н. Макуха С.М.

Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Україна

ДЕЯКІ НАПРЯМИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Актуальність досліджуваної проблематики викликана тим, що сучасна світова економіка характеризується все більшим взаємопроникненням і посиленням міжнародних взаємозв'язків, об’єктивно спрямовуючи національні господарства до створення єдиної планетарної спільноти на основі розвитку й розв’язання протиріч. Останні необхідно ретельно досліджувати для адекватного реагування на виклики глобалізації й забезпечення максимальної ефективності зовнішньоекономічної діяльності транзитивних країн.

Теперішній світ став занадто взаємозалежним, і економічні негаразди в одній країні світу хвилею розповсюджуються на всю світову економіку. Ті держави, які недооцінили ступінь сучасної економічної глобалізації, опинилися в надзвичайно важкій ситуації. Так, ВВП України за третій квартал 2009 року порівняно з відповідним періодом 2008 року зменшився на 15,9%; падіння промислового виробництва на підприємствах машинобудування в січні-листопаді 2009 року становило 47,7%; обсяг виконання будівельних робіт в Україні скоротився на 48,2% [1]. Така ситуація значною мірою викликана неоптимальністю експортно-імпортних операцій: сировинною спрямованістю експорту та відсутністю диверсифікованого постачання паливно-енергетичних ресурсів з-за кордону.

Одночасно, незважаючи на вплив світової економічної кризи, у 2009 Китай уперше став найбільшим світовим експортером з результатом у 1,2 трлн. дол., випередивши Німеччину. Позитивний торговельний баланс Китаю за підсумками 2009 року склав 196,1 млрд. дол. І найцікавіше: в умовах світової кризи Китай збільшив експорт у США на 15,9%, у країни Євросоюзу – на 10,2%. За таких умов виникає закономірне питання: які запобіжники для уникнення падіння макроекономічних показників було застосовано в Китаї і геть проігноровано в Україні? Відповідь, на нашу думку, слід шукати і в особливостях регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. У 2009 році приплив у Китай прямих іноземних інвестицій (ПІІ) становив близько 95 млрд. дол. США. За цим показником країна вийшла на друге місце у світі, поступаючись лише США. Закордонні компанії в країні створюють нові шанси для розвитку високих технологій і випуску конкурентоспроможних товарів з високою доданою вартістю.

Отже, зовнішньоекономічна політика Китаю ґрунтується на ретельному вивченні іноземного досвіду та врахуванні особливостей країни. Участь у процесі економічної глобалізації відбувається поступово під постійним контролем держави. Разом із сприятливим інвестиційним кліматом це дало можливість залучити до країни величезні потоки іноземних інвестицій, які значною мірою стали основою забезпечення протягом останніх років стабільного приросту ВВП.

Іноземні корпорації значною мірою забезпечили економічний підйом і підвищення конкурентоспроможністі країн на світових ринках і в постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи. Інвестиційна політика країн регіону передбачала залучення іноземних інвестицій насамперед у розвиток високотехнологічних виробництв експортної орієнтації. Завдячуючи прямим іноземним інвестиціям, була забезпечена швидка трансформація товарної структури, наближення її до стандартів ЄС. Іноземний капітал створив відповідну базу для інноваційного розвитку країн Центрально-Східної Європи і виступив фактором прискорення їх вступу до ЄС. Україна, на відміну від віще зазначених країн, залишається інвестиційно непривабливою. І н оземний капітал до нас заходить переважно з офшорів ( Кіпру , Нідерландів , Віргінських Островів ) . За інвестиційними рейтингами країна перебуває в одній групі з Анголою, Камбоджею, Мозамбіком, Нігерією, Новою Гвінеєю, Шрі-Ланкою, Угандою.

Тому не випадково лауреат Нобелівської премії 2009 р. в галузі економіки Елінор Остром вважає, що глобальні масштаби процесів і взаємозалежності різних країн потребують адекватного регулювання, відсутність якого викликало сучасну світову фінансово-економічну кризу. Низьку якість управління світовими економічними процесами вона значною мірою пояснює тим, що всі дисципліни суспільних наук занадто зосереджені на своїх власних напрямках. Тому необхідно переходити міждисциплінарні кордони, будувати мости й поважати інші напрямки діяльності. Наразі – це найбільший виклик для університетів [2, с. 13].

Висновки . Отже світова економічна криза довела, що надалі національну стратегію соціально-економічного розвитку слід будувати з урахуванням наслідків глобалізаційного процесу. Маючи на меті розв’язання економічних протиріч світового господарства на етапі глобалізації, гуманізацію та демократизацію міжнародних відносин, доцільно створити новий планетарний політичний регулюючий інститут на основі об’єднання в ньому найбільших регіональних угруповань.

Міжнародні інститути мають забезпечити стабільність фінансових ринків шляхом підвищення ефективності їх регулювання, поліпшити якість суспільного життя в країнах, що потерпають від дій корумпованих, репресивних і некомпетентних урядів, забезпечити посилення соціальної спрямованості своєї діяльності, зменшення рівня бідності на планеті [3, с. 21].

Література

1. Ласточкін-Смирнов Б. «Для особливо обдарованих», або маразм міцнішає / Б. Ласточкін-Смирнов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2020/68420/.

2. Генри А., Ярош Д. Больше велосипедных дорожек! [Текст] / А. Генри , Д. Ярош // Інвестгазета . – 2009. – 02.11.

3. Сорос Дж. Кризис глобального капитализма [Текст] : Пер. с англ. / Сорос Дж. – М.: ИНФРА . – 1998. – 340 с.