WEB-ресурс научно-практических конференций

Савчук Н.В.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Україна

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА: МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ

В другій половині XX століття відбуваються певні зміни в основних формах міжнародних економічних відносин між країнами світу, які підпадають під вплив світової валютної системи. Це стосується постійного зростання міжнародного товарообміну, який супроводжується нарощуванням світового багатства і розвиток міжнародної торгівлі, що в свою чергу призводить до щорічного збільшення на 5-6% обсягу світового експорту.

Наприкінці XX – початку ХХ I -го століття в світовій економіці набуває поширеного значення термін «фінансова глобалізація». Під «фінансовою глобалізацією» сьогодні розуміють ідеологію і політику об’єднання національних грошових систем і сукупність транснаціональних потоків товарів, послуг, капіталів, інвестицій, інформації, технологій і персоналу. Цей період розвитку світової спільноти в цілому і міжнародного бізнесу, зокрема, відбувається завдяки певним змінам, які віддзеркалюються на економічних, політичних і соціальних подіях.

Спостерігається посилення міграції робочої сили в світі. Так наприкінці XX століття значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, - з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980 — 90-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками пересічно на 27%.

3 кінця 1960-х — на початку 70-х років внаслідок поступового пом'якшення валютного контролю полегшується доступ на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн. Розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких припадала на портфельні інвестиції, наприкінці 90-х років сягнув понад 1 трлн. дол. США.

Все це сприяє розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі. Зміна напрямків і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на підґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин.

Економічна глобалізація призводить до зменшення можливостей окремих держав впливати на стан власних фінансових ринків. Контроль над національними економіками багатьох держав поступово надходить до ТНК і міжнародних організацій, яків своїй діяльності, на жаль, іноді можуть суперечити національним внутрішнім інтересам суверенних держав і загрожувати таким чином економічній безпеці країн.

З одного боку, глобалізаційні процеси сприяють посиленню тенденцій централізації і уніфікації світової економіки. Внаслідок цього в країнах виявляються спільні тенденції розвитку, а економічні структури зазнають певної уніфікації. З іншого боку, глобалізація спричиняє опір зазначеним вище процесам з боку національних держав. Саме це є пов’язаним з тим, що глобалізація надає нерівномірність розподілу для невеликої кількості розвинутих країн. Вільна конкуренція на ринках довгострокових капіталів як правило не відповідає політичним цілям держав, в які спрямовуються інвестиції. В тому випадку, якщо державні вклади не контролюють умови надання інвестицій, ринки довгострокових капіталів намагаються отримати максимальний прибуток від інвестицій з мінімальними витратами.

Загрози для економічної безпеки країн, що розвиваються, наприклад для України, пов’язані головним чином саме з фінансовою глобалізацією. Ці загрози можна поділити на дві групи: по-перше, ті, які є пов’язаними з неефективністю економічної політики окремих держав, в тому числі і України; і по-друге,ті, які є пов’язаними з неконтрольованістю самих процесів фінансової глобалізації.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових операції, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд. дол. США, у 1992 p . — 880 млрд., а в 2001 р. цей показник збільшився до 1,2 трлн. американських доларів. Зарубіжні операції американських, німецьких та японських інвесторів з цінними паперами зросли з менш ніж 10% у ВВП у 1980 р. до відповідно 135,170 та 80% у ВВП у 1993 р.

Головними суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії, фінансові компанії і трасти, а також транснаціональні банки та інші фінансові посередники. Як однією з найсучасніших тенденцій діяльності фінансових посередників в глобальному фінансовому середовищі виділяють окрім інтеграції та конвергенції, і процес так званого «вимивання» фінансового посередництва. Саме така найсучасніша та незвичайна тенденція сьогодні спостерігається в Великій Британії, країні, в якій народились ринкові відносини.

Глобалізація світогосподарських зв'язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Окрім зазначених вище фінансових проблем, решту сучасних глобальних проблеми людства можна поділити на:

· політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

· природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

· соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

· наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв'язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Демографічна проблема є найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення

планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються протягом XX століття складав близько 2,5% в рік, то в розвинених країнах не перевищував 1%. Це стало причиною того, що в Африці, Азії і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. Живуть в умовах абсолютної бідності, близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн. чол.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічночистих технологій. Внаслідок цього з природної речовини, яка залучається у виробничий процес лише 1,5% приймає форму кінцевого продукту.

Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Порівняно з початком XX століття споживання прісної води зросло більше, ніж в 7 разів і у 90-х роках складало майже 300 кубометрів в рік на людину. Враховуючи, що чверть людства відчуває нестачу прісної води, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається на перше місце. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров'я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов'язане зі споживанням неякісної питної води.

Злочинно халатне ставлення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік.

Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

• швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

• структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

• необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у СІЛА і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії - 3%, то в колишньому СРСР-лише 1,2%;

• розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів - чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

• вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі - до 5 км . Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;

• інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

• пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок XXII століття;

• призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

• формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

• комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;

• нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв'язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття XXI століття. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та

сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

• зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85% світового ринку міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

• об'єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися об'єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

• оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило б їм знано збільшити доходи від експорту;

• проведення прогресивних аграрних перетворень;

• об'єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

• використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів інше.

Література

1. Лукяненко Д.Г., Мозговий О.М. Фінансово-інвестиційна асиметрія глобального економічного розвитку // Ринок цінних паперів України. – 2006, №1-2.

2. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни // Актуальні проблеми економіки. – 2007, №11

3. Осавлюк С.Л. Прогнозування нестабільності фінансових ринків в умовах глобалізації – К. Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2002.

4. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобального економічного розвитку. Монографія у 2 томах. – К., КНЕУ, 2006.

5. Шелудько Н.М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України // Актуальні проблеми економіки.-2006.-№2.-С.85-92.