WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Крупін В.Є.

Інститут регіональних досліджень НАН України

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Розвиток сільських територій є одним з пріоритетних напрямів стратегічного розвитку більшості країн світу. Водночас з ефективною реалізацією державних стратегій розвитку сільських територій пов'язані значні ускладнення, що спричинені як ландшафтними і кліматичними умовами, так і соціально-економічними особливостями кожної країни чи регіону. В Україні розвиток сільських територій є однією з найскладніших перешкод на шляху становлення повноцінної ринкової економіки і спричинений значними проблемами у демографічній, міграційній, соціальній та економічній сферах життєдіяльності. Зважаючи на це, доцільним є вивчення зарубіжного досвіду регулювання розвитку сільських територій, а також аналіз його основних тенденцій та динаміки. Прикладом, вартим вивчення визначено досвід країн Європейського Союзу. Джерелами інформації при дослідженні стали статистичні щорічники [ 1 ; 2 ] .

За даними Європейської комісії, понад 91% площі ЄС відноситься до сільських територій, на яких проживає 51% населення цього об’єднання країн. Це зумовлює необхідність активного регулювання та підтримки розвитку сільських територій з метою зрівноваженого та сталого розвитку національних господарств, хоча це завдання є достатньо складним навіть для найбільш розвинених країн ЄС.

Загалом у Європейському Союзі розвитку сільських територій приділяється значна увага. Метою політики ЄС щодо розвитку сільських територій є вирішення проблем, що повстають перед населенням, яке проживає на них, а також ефективне використання їх потенціалу. Для цього Радою Європейського Союзу періодично затверджуються стратегії розвитку сільських територій, у яких визначаються основні пріоритети розвитку, завдання державних та регіональних органів влади, а також джерела фінансування необхідних заходів. Основний наголос ставиться на таких напрямках:

· покращення конкурентоспроможності сільського та лісового господарств;

· покращення стану довкілля загалом та сільських територій зокрема;

· покращення якості життя на сільських територіях та підтримка диверсифікації видів економічної діяльності.

Незважаючи на значну частку сільських територій Європейського Союзу, у сільському господарстві країн цього об’єднання станом на 2008 рік були активно задіяні лише 2,4% населення або 11,8 млн. осіб, причому необхідно зауважити, що цей показник постійно зменшується, зокрема ще у 2000 році він становив 3,1%, або 15 млн. осіб. Водночас між кранами ЄС присутні значні відмінності у кількості зайнятих в сільському господарстві осіб, що спричинено як історичними та економічними факторами, так і активною підтримкою сільського господарства в останніх десятиліттях. Найбільшими частками сільськогосподарських робітників характеризуються Польща (8,3%) і Греція (6,2%), а найнижчими – Словенія (0,4%) і Мальта (0,5%).

Специфічною є організаційна складова виробництва сільськогосподарської продукції. Так, більшість суб’єктів сільського господарства у Польщі відносяться до індивідуальних домогосподарств, також і до них належить найбільша частка сільськогосподарських угідь. Зокрема, у 2008 році саме індивідуальним сільським господарствам Польщі належало 80,5% сільськогосподарських угідь, що становить 15319 тис. га. Ця риса є характерною для східних країн ЄС, таких як Польща, Угорщина, Чехія чи Словаччина, де активність малих та середніх форм господарювання є особливо великою, внаслідок чого вирішуються не лише проблеми з розвитком регіональної економіки, але й соціальні проблеми, зокрема з працевлаштуванням у малих місцевостях.

Достатньо високою є ефективність використання сільськогосподарських угідь. Якщо загалом по ЄС з одного гектара посівних площ збирається 46,4 центнерів врожаю зернових, то у Польщі цей показник становить 32,5 ц. Водночас найвищим у ЄС цей показник є у Бельгії (78,9 ц), Ірландії (71,9 ц) і Нідерландах (69,4 ц), а найнижчими у Болгарії (20,9 ц), Румунії (16,4 ц), Кіпрі (14,6 ц).

Висока ефективність сільських господарств має свій результат і у доходах суб’єктів, зайнятих у аграрному секторі. Зокрема у Польщі середньомісячний дохід (брутто) на одну особу, зайняту у сфері сільського господарства становив у 2008 році 575 дол. США, водночас середньомісячні доходи загалом по країні становили 856 дол. США.

Важливою складовою розвитку сільських територій є підтримка виробництва екологічної сільськогосподарської продукції. Екологічне сільське господарство набуває все більшого розвитку внаслідок збільшення попиту та сприятливого впливу на навколишнє середовище. Загалом у Європейському Союзі на даний час 4,16% сільськогосподарських угідь зайняті виробництвом екологічної продукції, водночас між різними країнами все ще присутні значні відмінності. Найбільшими площами, на яких здійснюється виробництво екологічної продукції, характеризується Австрія, де вони складають 13,4% від загальних площ, а найнижчими в Ірландії (0,95%), Румунії (0,77%) та Мальті (0,2%). У Польщі розвиток виробництва екологічної сільськогосподарської продукції все ще не набрав загальноєвропейських темпів, а частка земель, задіяних у її виробництві становить 1,94%.

Список літератури:

1. Maly Rocznik Statystyczny Polski 2009. – Warszawa: Glowny Urzad Statystyczny, 2009. – 712 s.

2. Rocznik Statystyczny Rolnictwa 200 9 . – Warszawa: Glowny Urzad Statystyczny, 200 9 . – 395 s.