WEB-ресурс научно-практических конференций

Данилків Х.П.

Львівський національний університет ім. І. Франка, Україна

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Успішний розвиток малого підприємництва залежить здебільшого від своєчасного поповнення обігових коштів, наявності інвестиційних ресурсів. Не лише раціональне використання власних ресурсів, але й можливості мобілізації запозичених коштів визначають умови нормальної господарської діяльності. Особливе значення та важливим фактором якісних змін для розвитку малого підприємництва є створення системи фінансово-кредитної підтримки.

У ході дослідження проблем у вітчизняній науковій літературі досить широко висвітленні питання щодо фінансово-кредитного розвитку малого бізнесу. Цій проблемі присвячено багато робіт, зокрема вагомих наукових результатів досягли такі провідні вчені, як Збарський В.К., Пастушко С.Г., Лук’яненко В.О., Люта О.В., Науменкова С.В., які беруть до уваги рівень управління, напрями та потенціал розвитку малого підприємництва, розглядають засоби і методи фінансово-кредитної підтримки цього сектору та становлення малого бізнесу в період розвитку ринкових відносин [2]. Зокрема М.І. Крупка, І.В. Михасюк, А.Ю. Мельник, З.І. Залога насамперед виходять із необхідності використання нових потенційно доступних джерел отримання коштів для фінансової підтримки підприємництва на основі зміни пріоритетів і структури кредитування малого та середнього бізнесу за рахунок використання коштів не лише комерційних, але й некомерційних організацій [3].

Однак у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою об’єктивно висока роль фінансово-кредитного механізму, зверхньо досліджується необхідність удосконалення науково-методичного забезпечення щодо застосування фінансово-кредитних важелів та стимулів до малого підприємництва. Немає праць, у яких би комплексно розглядалось мале підприємництво як об’єкт державного управління, сутність та форми фінансово-кредитної підтримки, вплив регіональних та галузевих особливостей малого підприємництва на розробку політики державного управління.

Необхідно зазначити, що динамічність та активність розвитку малих підприємницьких структур стримується в основному через різноманітні фінансові бар’єри. У порівнянні з великими малі підприємства знаходяться у вкрай не вигідному становищі щодо традиційних джерел фінансування: їм значно складніше отримати державне замовлення; комерційні банки не безпідставно оцінюють ступінь ризику кредитування малого підприємства значно вище і не зацікавленні у співпраці з ним; трансакційні витрати на обслуговування мікро кредитів більш високі, що значно обтяжує ціну позичкових коштів і робить їх малодоступними [2]. Щоб пом’якшити дію цих об’єктивних чинників та підвищити конкурентоспроможність малих підприємств на ринку позичкових коштів потрібна система заходів щодо фінансово-кредитної підтримки цього сектору економіки.

Традиційно головним джерелом кредитних ресурсів у розвинутій економічній системі є банківська сфера. Банківські структури підтримують підприємців, здатних організувати виробництво і конкурувати своїми товарами у ринкових умовах. В Україні у сукупності інституційних інвесторів малого підприємництва банки посідають лише четверте місце після власне суб’єктів малого бізнесу, іноземних та внутрішніх інвесторів [4].

Фахівці не дійшли спільної думки в оцінці причин незадовільного забезпечення сектору малих підприємств банківськими кредитними ресурсами. Дослідники проблем малого підприємництва вбачають такі причини здебільшого у недосконалості процедур надання кредитних ресурсів (тривалість прийняття рішення про надання кредиту), порівнюючи розміри кредитних ресурсів, процентні ставки та строки позик, наданих вітчизняними комерційними банками з отриманими від міжнародних організацій і урядів іноземних країн. Оцінюючи роботу вітчизняної кредитної системи можна стверджувати, що вона малоефективна та спекулятивна. Однак, більшість фахівців з проблем фінансів вважають, що умови надання кредитів і практика державного регулювання банківського кредитування є раціональною та обґрунтованою.

Бізнесмен, який відчуває нестачу вільних коштів, повинен знати, що є й інші способи фінансування господарської діяльності, які можуть виявитися значно вигіднішими за банківський кредит. Одним із способів такого фінансування без кредитування є лізинг, який, як правило, трактується як довгострокова оренда машин та обладнання.

Лізинг вигідний для підприємця, оскільки надає змогу придбати складне, а часом і рідкісне обладнання, яке за договором обслуговуватиметься лізингодавцем краще, ніж це може зробити сам підприємець [1]. Крім того, розповсюдження лізингу дає малим підприємствам реальні шанси реалізувати перспективний план свого розвитку та дозволяє знизити ризик утрати наданих фінансових коштів. Проте, ця форма підприємницької діяльності не набула у нас ще значного поширення, оскільки існує багато невідповідностей у правовому полі лізингу.

Сьогоднішній уряд України не має ні стратегії в галузі лізингу, ні плану дій щодо її реалізації. Заходи, що вживаються Кабінетом Міністрів України сьогодні мають випадковий характер і не дають дієвих результатів з огляду на те, що їх розробкою та виконанням займаються безліч різноманітних державних установ і організацій.

Особливий інтерес представляє собою венчурне фінансування. Венчурний капітал як виключно ризиковий капітал для компаній і проектів, перебуває сьогодні в Україні лише на стадії формування. Історія свідчить, що для появи, росту й розширення венчурного капіталу необхідна активна політична і законодавча підтримка з боку державних та інших зацікавлених структур [2] .

В Україні відсутні власні джерела термінового кредитування малих підприємницьких структур. Українські банки не схильні до ризику і не беруть участі у компаніях венчурного капіталу. Натомість у Західній Європі на частку банків, пенсійних фондів і страхових компаній припадає майже дві третини всього венчурного капіталу .

У зв’язку з високими ризиками кредитування малих підприємств фінансова спроможність банків та інших фінансово-кредитних установ буде постійно під загрозою, якщо не сформувати інститут гарантування. Його елементами можуть бути товариства взаємних гарантій, гарантійні агентства, гарантійні фонди та інші не банківські установи [3] .

Створення національної системи гарантій є одним з найважливіших на сьогодні завдань держави на шляху формування інституційних структур і відповідних умов полегшення доступу малих підприємств до кредитних ресурсів та їх здешевлення. Адже гарантування кредитів є не лише формою захисту кредитора від втрат та засобом зменшення трансакційних витрат в процесі кредитування, але й важливим інструментом державного впливу на розвиток підприємницької діяльності.

Список використаних джерел:

1. Збарський В.К., Пастушко С.Г., Горьовий В.П. Організація підприємницької діяльності та бізнесу. К.: Акад. праці і соц. відносин Федер. проф. спілок України, 2008 – 656с.

2. Науменкові С.В., Люта О.В. Особливості фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва в Україні // Вісник УАБС – 2000. №1(8).

3. Крупка М.І., Михасюк І., Мельник А., Залога З. Державне регулювання економіки. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000. – 592с.

4. Косова Т.Д., Лук’яненко В.О. Формування механізму фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва // Фінанси України. – 2002. – №12.