WEB-ресурс научно-практических конференций

Краєвська А.С.

Львівська державна фінансова академія, Україна

МЕНЕДЖМЕНТ ДІЯЛЬНОСТІ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ЗАКЛАДІВ

Санаторно-курортні заклади є важливою складовою системи охорони здоров’я. Адже діяльність санаторно-курортних закладів сприяє збереженню і відновленню здоров’я населення – основного багатства нації.

Однією з умов успішної діяльності санаторно-курортних закладів в умовах ринкової економіки є ефективна система управління, побудована на сучасних теоріях менеджменту. Ключовою фігурою в цьому процесі виступає менеджер.

У минулому існувала думка, що в організаціях, які не мають безпосереднього відношення до бізнесу, як правило, не прийнято говорити про менеджмент і менеджерів. Однак за останні роки вказане трактування було піддане суттєвому перегляду. Переважна більшість теоретиків західного менеджменту вважає, що будь-яким державним і громадським організаціям для досягнення своєї мети при мінімальних витратах і максимальній ефективності слід використовувати принципи і методи менеджменту [1]. Це повною мірою стосується і санаторно-курортних закладів, про що свідчить досвід зарубіжних країн.

У спрощеному вигляді менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – це також галузь людського знання, яке допомагає здійснювати функції управління (планування, організацію, мотивацію, контроль, координацію) [2].

Відомі економісти В.А. Конопліцький та Г.І. Філіна роз’яснюють поняття менеджменту у відносно стислій і простій формі: по-перше, це наука про управління, по-друге, - діяльність по управлінню компанією і, по-третє – персонал управління [3].

Ключовою фігурою в менеджменті виступає менеджер, від якого залежить реалізація кожної управлінської функції. Сьогодні досить актуальними є проблеми підготовки, навчання, підвищення кваліфікації сучасних керівників санаторно-курортних закладів. Це пояснюється тим, що керівником санаторно-курортного закладу є головний лікар – особа, яка має успішно справлятися з управлінням не лише медичними процесами (профілактичними, діагностичними, лікувальними), але й мати спеціальні знання в галузі державного управління, соціальної медицини, економіки, охорони здоров’я, кадрової політики. Сучасний керівник санаторно-курортного закладу має бути творчою особистістю з широким діапазоном якостей: із зацікавленістю своєю роботою, вмінням керувати людьми, із здатністю до ризику, вмінням брати на себе відповідальність і т. ін. Саме ці якості є сьогодні передумовою успішного управління санаторно-курортним закладом, враховуючи змінне середовище їх діяльності.

Головні лікарі відносяться до вищої ланки керівників санаторно-курортних закладів на рівні підприємства. Проте, існують ще керівники середнього та низового рівня. На рис. 1 зображено рівні управління санаторно - курортного закладу згідно концепції управління за Т. Парсоном .

Рис.1. Рівні управління санаторно-курортного закладу [ 1 ]

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Для санаторно-курортного закладу це заступники головного лікаря по фінансовій роботі, по економічній роботі, по лікувальній роботі, по поліклінічній роботі, по технічній роботі, по загальногосподарській роботі, директор будинку культури санаторію та інші.

Керівники низової ланки (операційні керівники) – це організаційний рівень, який знаходиться безпосередньо над не управлінськими працівниками. Для санаторно-курортного закладу це – завідуючі відділеннями, головна медсестра, лікар по дієтхарчуванню, шеф-кухар їдальні, механік гаража, виконроб деревообробної дільниці, начальник відділу постачання, завідуючий продовольчим складом, завідуючий матеріальним складом, технік зеленого господарства, начальник служби опалення та інші.

Одним з важливих кроків до ефективного управління санаторно-курортним закладом є визначення ринкової стратегії підприємства на довгострокову перспективу, виходячи з природних, економічних та соціальних особливостей даного курорту.

Стратегічне управління в санаторно-курортній галузі передбачає організацію власного потенціалу з чіткою орієнтацією на ринкову ситуацію, що забезпечуватиме розвиток санаторно-курортних закладів [4]. Суть його полягає в усвідомленні єдності процесу і результату спільної роботи лікарів, обслуговуючого персоналу у конкуренції за відпочиваючого.

На шляху формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу важливим є аналіз внутрішнього середовища – самої організації, визначення сильних та слабких сторін діяльності, потенціалу розвитку. Аналіз організації передбачає оцінку дієздатності існуючої структури управління, системи комунікацій між підрозділами та відділами оздоровниці, чітке визначення та дотримання у роботі функціональних обов’язків працюючих, створення ділової атмосфери в колективі та налагодження системи зворотного зв’язку між управлінцями та виконавцями, делегування повноважень та відповідальності, формування корпоративної поведінки, цілеспрямованості всіх та кожного на досягнення результату.

Для вдосконалення організації санаторно-курортного лікування та забезпечення стійкого розвитку курорту необхідно досконало знати зовнішнє оточення оздоровниці, враховуючи вплив сукупності факторів на прийняття рішень. Менеджер повинен бачити суттєві фактори, які діють зовні на організацію, знати способи реагування на них, використовуючи багатий арсенал інструментів і методів управлінського впливу. Керівництво повинно обмежити врахування зовнішнього середовища тими аспектами, які є вирішальними для успіху організації. Це споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації, джерела трудових ресурсів. Вивчення ринку постійних і нових споживачів, аналіз їх споживацьких уподобань, сегментація визначеного цільового ринку за географічними та демографічними ознаками, параметрами купівельної поведінки, визначення маркетингових комунікацій для кожного сегмента є передумовою ефективного функціонування санаторно-курортного комплексу на перспективу [ 4 ] . Аналіз зовнішнього середовища та можливостей санаторно-курортного комплексу дозволяє визначити ринкові шанси – потенціал попиту, що не задовольняється сформованою на ринку пропозицією.

Існують такі основні стратегії розвитку курорту [4]:

- Стратегія кардинальної зміни – застосовується у разі зменшення завантаженості курорту. При цьому, за необхідності можливий варіант перепрофілювання здравниці.

- Стратегія збереження зростання – спрямована на підтримку низького рівня зростання за несприятливих зовнішніх умов, на залучення відпочиваючих завдяки введенню нових послуг (медичних і анімаційних).

- Стратегія досягнутого зростання – застосовується для утримання досягнутого рівня у разі, коли курорт має у своєму розпорядженні лише обмежений набір нового продукту і нездатний задовольнити новий ринок.

- Стратегія вибіркового зростання – обирається курортом, орієнтованим на визначений сегмент ринку. Цей принцип розвитку припускає наявність двох компонентів: плану санаторно-курортного розвитку і структурного комплексу методу фінансової підтримки. Даний принцип застосовується при визначенні стратегії розвитку як конкретного закладу, так і галузі в цілому.

Санаторно-курортна система вимагає розроблення особливих принципів управління, оскільки пов’язана, з одного боку, з експлуатацією природних лікувальних ресурсів, а, з іншого – з організацією лікувального процесу. Отже, діяльність санаторно-курортного закладу має бути спрямована на відновлення та поліпшення функцій людської життєдіяльності за умови раціонального використання природних рекреаційних ресурсів. Від того, якими саме природними лікувальними ресурсами наділений певний санаторно-курортний заклад залежить і його стратегія управління. Так, це може бути сезонна діяльність або цілорічна.

Висновки. Отже, для ефективної роботи підприємств санаторно-курортної галузі необхідним є взаємозв’язок трьох функцій менеджменту, а саме: маркетингу, операційної діяльності та управління персоналом, спрямованих на потреби споживача.

Щоб розробляти ефективні стратегії управління, менеджери санаторно-курортних підприємств повинні враховувати вплив всіх складових інтегрованого менеджменту послуг. Адже, підприємства, керівництву яких вдалося скласти ефективні і дійсно інтегровані стратегічні плани, мають значно більше шансів досягти успіху в сучасних умовах ринку. І навпаки, підприємства, які не визнають значення цих компонентів, ризикують програти в конкурентній боротьбі тим, хто більш успішно адаптувався до різких змін, характерних сьогодні для сфери санаторно-курортних послуг.

Список використаних джерел:

1. Гаман П.І. Менеджмент як теорія і практика для керівника санаторно-курортного закладу // Економіка та держава. – 2007.- №9 – с.56-59.

2. Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід (модульний варіант). – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 496с.

3. Конопліцький В.А., Філіна Г.І. Економічний словник. Тлумачно-термінологічний. – К.: КНТ, 2007. – 580 с.

4. Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії. – К.: Атіка , 2006. – 264с.