WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Кучеренко С.К.*, Колосова К.А.**

*Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Україна ; **Луганський національний аграрний університет, Україна

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК

Постановка проблеми . Під впливом світової економічної кризи підприємства агропромислового комплексу (АПК) все сильніше страждають від скорочення попиту на свою продукцію, балансують на грані нульової рентабельності, нерідко – у зоні збитковості, тобто постають перед загрозою припинення функціонування. Звісно, що і впродовж всього періоду самостійного існування України умови функціонування підприємств АПК також значно змінювалися. В цілому, обсяги виробництва аграрної продукції за роки самостійності України зменшилися майже удвічі. Рентабельність продукції АПК з 42,6% у 1990-му році знизилася до від’ємних значень у період 1996-2000 років і тільки у 2007-2009 роках набула значень на рівні 15,6-13,8% [1].

Крім того, на результативність роботи АПК значний вплив мають природні фактори. І хоча у 2008-2009-х роках природні умови сприяли отриманню в Україні, як в цілому світі, доволі високих врожаїв, це не гарантувало забезпечення економічної стабільності більшості підприємств АПК у цей період. Період переходу до ринкової економіки спричинив також масове перетворення організаційно-правових форм підприємств у процесі приватизації раніше державної та колективної власності, зокрема – у вигляді розпаювання земель сільськогосподарського використання.

Тому сучасні проблеми підприємств АПК, які виникають під впливом мінливості середовища їх функціонування, призводять до чергового переосмислення пріоритетів підприємницької діяльності та менеджменту підприємств АПК у напрямку розгляду проблеми підвищення їх стійкості.

Актуальність дослідження проблеми стійкості підприємств витікає з того, що таке поняття, як стійкість, хоча ї має певне застосування при оцінці стану будь-якого підприємства, але на жаль не має системи дійсних показників, які б сприймалися як параметри управління таким узагальнюючим поняттям, як стійкість підприємства. Найчастіше під такими показниками розуміють широко відомі показники фінансової стійкості, ліквідності, структури капіталу тощо. Ці показники, які дійсно віддзеркалюють фінансовий стан підприємства на певний момент часу, не відповідають на питання відносно того, на скільки стійкою є діяльність підприємства взагалі і у якій мірі стійкість підприємства передбачається на майбутнє. Тому дослідження проблеми стійкості діяльності підприємств потребує розробки певної системи показників, які б відображали стан підприємства, враховуючи його залежність не тільки від власної структури засобів та ресурсів, а також вплив чинників зовнішнього середовища, темпи змінювання яких значно підвищуються від року до року.

Основним положенням запропонованого підходу є визнання того, що підвищення стійкості діяльності підприємств АПК неможливо без розвитку сучасної теорії стійкості діяльності підприємств, недоліком якої, на наш погляд, є те, що вона базується на детермінації тільки позитивної сторони цього явища. У найбільш вживаному сенсі під стійкістю будь-якої системи розуміється здатність її зберігати свій стан незалежно від впливу на неї різних сил [2]. Подібне визначення, яке відображає скоріше стійкість гори, мало підходить для характеристики динамічних процесів діяльності підприємств. Воно суперечить спрямованості підприємств на постійний розвиток і економічне зростання, що дало підстави формулювати поняття стійкості як здатність підтримувати намічений режим функціонування [3]. Для зняття протиріччя між стійкістю й постійним перетворенням підприємства при пристосуванні до змін середовища пропонували розглядати й оцінювати показники його гнучкості [4; 5], або адаптації [6], інноваційного або сталого розвитку [7].

Таким чином, визнаючи за стійкістю тільки позитивні сторони діяльності, наявні підходи залишають без уваги зворотний за змістом стан діяльності підприємства, а саме – нестійкий. Тому є очевидним необхідність визначення стійкості підприємства, яке б комплексно відображало співвідношення двох протилежних явищ – стійкості й нестійкості.

Пропонується скористатися при визначенні стійкості діяльності підприємств загальнотеоретичними рекомендаціями в частині співвідношення стійкого й нестійкого в розвитку систем [8] . Узагальнені у вигляді теорії катастроф (або біфуркацій) дослідження в області природознавства свідчать про превалювання нестійкості процесів всілякої природи [2]. Аналогічно і підприємство, яке перетерплює негативний зовнішній вплив, здебільшого знаходиться у нестійкому стані, який виражається в погіршенні його економічних і фінансових показників, аж до припинення функціонування, що можна вважати за стан кризи підприємства.

Але, якщо підприємство продовжує функціонувати, частково або повністю долаючи чинність зовнішніх впливів, то воно проявляє стійкість. Звідси є очевидним, що стійкість підприємства слід вимірювати силою негативних впливів на його діяльність, які воно витримує за аналогію із мірою «остійності» судна, яке долає чинність хвиль і вітру. Дану аналогію проілюструємо рис. 1, на якому фігурою а) показаний принцип прояву «остійності» судна та її виміру кутом ? , при якому реактивна сила R , обумовлена конструкцією судна, забезпечує його повернення в первісний стійкий стан.

Рис. 1. Ілюстрація визначення організаційної стійкості підприємства (б) за аналогією з «остійністю» судна (а)

Відповідно, фігура б) визначає чинність впливу на підприємство негативних факторів середовища – F та наявний капітал, або інші засоби – K, які створюють спротив негативному впливу в межах кута ? , який і символізує критичну міру стійкості діяльності підприємства.

Таким чином, можливість забезпечення організаційної стійкості підприємства багато в чому залежить від своєчасного розпізнання майбутньої критичної точки та так званої точки біфуркації, тобто того крайнього моменту, коли прийняті підприємством заходи можуть відкласти настання кризи діяльності підприємства у майбутньому, але у разі нездійснення необхідного перетворення підприємства –неминуче настання організаційної кризи.

Відповідно може бути виміряний рівень організаційної стійкості підприємства за схемою на рис. 2, на якому позначені: Х к – момент настання організаційної кризи; Х _Б – момент, що відповідає точці біфуркації; Х п – момент фактичного початку дій з реорганізації підприємства; Х в – момент впровадження прийнятих заходів.

Ордината на схемі рис. 2 відображає значення параметру, який погіршується з ходом часу, який відображений абсцисою.

Рис. 2. Схема визначення настання точки біфуркації та організаційної кризи підприємства

Крива 1 відображає зниження значень контрольованого параметра, а крива 2 – динаміку виправлення показника після проведеної реорганізації, початок якої визначається в момент часу Х _Б , який випереджує точку настання кризи ТК на період тривалості перехідного періоду ПП. У разі запізнювання із початком реорганізації на період ПЗ неминуче настає стан кризи підприємства, який діє протягом періоду ПК .

Типові випадки визначення організаційної стійкості підприємства.

1. Резерви підприємства достатні для організаційного реформування, яке не потребує значного підготовчого календарного періоду, наприклад:

при роботі в одну зміну можна перейти до двох змін;

при нестачі працівників є можливість їхнього залучення з боку й т.д.

Міру оцінки організаційної стійкості можна оцінити за допомогою коефіцієнту стійкості К ст, який в разі виконання умови (1) більше 1:

К ст = Р н / Р п > 1, (1)

де Р н, Р п – наявні та потрібні ресурси фазового переходу.

2. Резерви перетворення підприємства недостатні й потрібне залучення додаткових ресурсів, наприклад, для придбання додаткового устаткування, освоєння нової продукції, створення нових ділянок тощо. На здійснення реорганізації у такому разі потрібен підготовчий час, тривалість якого слід відкласти від очікуваної точки організаційної кризи назад, що й означатиме точку біфуркації. Якщо сума залучених ( Р з) та наявних ( Р н) матеріальних і фінансових ресурсів достатня в точці біфуркації, то організаційна стійкість забезпечена і її можна визначити:

К ст = ( Р з + Р н) / Р п > 1 . (2)

3. Резервів перетворення підприємства включно із залученими ресурсами недостатньо у момент, який відповідає точці біфуркації. В такому разі настання кризового стану є неминучим, а рівень організаційної стійкості, який в даному разі менше 1 , можна визначити:

К ст = ( Р з + Р н) / Р п < 1. (3)

4. Наявні ресурси достатні, але недостатній резерв часу для їхнього використання, що є типовим явищем запізнювання реакції управління або прорахунком у вживанні профілактичних заходів. Якщо при цьому необхідні для реорганізації ресурси можуть бути залучені вже після настання точки біфуркації, то організаційну стійкість можна визначити наступним чином:

К ст = ( ПП – ПЗ ) / ПП , (4)

де ПП – підготовчий та перехідний період для здійснення реорганізації;

ПЗ – період запізнення у здійснені необхідної реорганізації.

Висновки . Розглянуті питання змінюваності результатів діяльності підприємств АПК під впливом дій зовнішнього середовища в умовах ринкової економіки свідчать про необхідність дослідження проблеми забезпечення стійкості діяльності підприємств. Це потребує, перш за все, поглибити визначення поняття самої стійкості діяльності та системи показників, які можуть застосовуватися для вимірювання стійкості та прийняття необхідних трансформаційних заходів.

Література

1. Державний комітет статистики України [ Електронний ресурс ] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov/ua.

2. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародубцева. –– М.: ИНФРА-М, 1999. –– 479 с.

3. Мазур И.И. Реструктуризация предприятий и компаний. Справочное пособие для специалистов и предпринимателей / И.И. Мазур, В.Д. Шапиро; под ред. И.И. Мазура. –– М.: Высшая школа, 2000. –– 587 с.

4. Белый М. К вопросу о гибкости организаций органического типа / М. Белый, В. Приходько // Проблемы теории и практики управления. –– 1998. –– № 4. –– С. 28-31.

5. Лузин А.Е. Гибкость и приспособляемость, или резина и пластилин [Электронний ресурс] / Александр Евгеньевич Лузин. –– Элитариум: Центр дистанционного образования –– 2008. –– 26 марта. –– Режим доступа: www . elitarium . ru .

6. Адаптація промислових підприємств до науково-технічних нововведень / В.М. Гончаров, Г.І. Дібніс, П.В. Ромбах; відп. ред. В.М. Гончаров. –– К.: Техніка, 1992. –– 132 с.

7. Анискин Ю. Инновационное развитие на основе организационного потенциала компании / Юрий Петрович Анискин // Проблемы теории и практики управления. –– 2006. –– №7. –– С. 73-83.

8. Колосов А.Н. Адаптивная организация деятельности предприятия: [монография] / Андрей Николаевич Колосов. –– Луганск: Изд-во ВНУ им. В.Даля, 2008. –– 440 с.