WEB-ресурс научно-практических конференций

К. держ. упр. Горник В. Г.

Чернігівський державний технологічний університет , Україна

ЕФЕКТИВНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК УМОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ

Актуальність

В Україні розвиток інвестиційної діяльності стримується завдяки корупції у владі, нестабільності політичної ситуації, непрозорості реприватизаційних процесів та податковому навантаженні малого підприємництва. Реприватизація в Україні знаходиться у затягнутому стані і проводиться з грубим порушенням законодавства і це негативно впливає на імідж держави.

Постановка проблеми

Сьогодні в Україні актуальним є розв ’ язання проблем інвестування так званих ризикованих проектів, тобто спрямованих на освоєння нових технологій або випуск нової продукції. Розробкою названих проектів головним чином займаються організації малого та середнього підприємництва. Такого роду діяльність пов ’ язана зі значним ризиком банкрутства: як правило, з 10 інноваційних проектів лише один виявляється вдалим [ 1 ; с. 2 2 ] . В Україні потрібно створити систему державної підтримки венчурного бізнесу використовуючи досвід США та країн ЄС. В зазначених державах інноваційну діяльність малих та середніх підприємств всебічно підтримують органи державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, у США прийнято федеральний закон, згідно з яким урядові відомства повинні субсидувати діяльність малих підприємств, спрямовану на реалізацію ризикових проектів, а також бути замовниками їх продукції. Крім того, для забезпечення діяльності венчурних фірм використовуються кошти банків, вклади пенсійних і благочинних фондів, страхових компаній та інших організацій. Для задоволення фінансових потреб ризикових підприємств створюються спеціалізовані інвестиційні банки та фонди.

В Україні розвиток венчурного бізнесу почався в 1992 р. Нині на території України діють такі фонди, як «Україна», « Black Sea Fund », « Western NIS Enterprise Fund ». Їх фінансування здійснюється за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку, а також уряду США. Слід зазначити про відсутність в Україні банків та фондів, які виконували б аналогічні функції. З одного боку, це пов ’ язано з тим, що українські бізнесмени не мають необхідних для цього коштів. З іншого – ризиковий бізнес передбачає наявність ефективного законодавства, а в Україні воно поки що недосконале.

Як свідчить аналіз, держава не поспішає брати на себе зобов ’ язання щодо захисту та підтримки венчурного бізнесу.

Держава повинна брати активну участь в інвестуванні малого та середнього підприємництва, особливо якщо це стосується реалізації венчурних проектів. Без такої підтримки сумнівно очікувати їх ефективної діяльності. Разом з тим, з огляду на сталу практику розподілу Державного бюджету України, інноваційному підприємництву розраховувати на серйозну фінансову підтримку держави навряд чи доцільно.

У регулюванні інвестиційної діяльності заслуговує на увагу досвід Тайваню. Уряд цієї країни понад два десятиліття практикував надання податкових знижок за цільові результати. Так, протягом 50-х років здійснювалося адміністративне і фінансове сприяння розвитку імпортозамінювального виробництва. Починаючи з 1960 року стимулювалося нарощення експортного потенціалу. Тільки тоді, коли в країні значно розвинулася промисловість, інфраструктура, зріс рівень реальних доходів громадян, первинним об’єктом регулювання уряд Тайваню почав розглядати умови здійснення інвестиційної діяльності. Це виявилося у тому, що замість формування цільових завдань він почав визначати пріоритетні галузі залучення інвестицій.

Досвід уряду Індії для України корисний тим, що завдання з реформування економіки цієї країни у 60-х роках і завдання, які сьогодні необхідні виконати в Україні, принципово не відрізняються. В Індії, як і в Україні, результати інвестування не визнавалися первинним об’єктом регулювання. Законодавство регламентувало умови вкладення коштів, їх використання, оподаткування тощо. Регулювалася галузева спрямованість інвестицій, іноземний капітал розглядався як один із основних засобів підвищення загального технологічного рівня економіки. При цьому чи не найважливішим пріоритетом було зберегти незалежність національної економіки від впливу іноземних транснаціональних компаній.

У процесі реалізації «нового курсу» у США після 1932 року ефективним виявилося посилення державного контролю над інтенсивністю виробництва продукції промисловими підприємствами, що привело до припинення спаду цін унаслідок надвиробництва.

Контроль, як головна складова програми виходу з економічної кризи, використовувався у таких державах, як Англія і Франція. На початку 30-х років у Англії втілювалася політика контролю над обсягом іноземних інвестицій, над обсягом і характеристиками імпорту, а також над експортом готової продукції. Критерієм ефективного контролю був баланс між товарно-інвестиційними потоками в країну і рівнем збуту товарів як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Приблизно таку ж політику в період великої депресії провадив уряд Франції.

Високою контрольованістю інвестиційних потоків характеризується й економічна система Японії. Шляхом стимулювання високого рівня заощаджень Японія контролює обсяг внутрішніх і зовнішніх інвестицій (ідеться про період 1982-1985 рр.). Розміщуючи вклади за кордоном, вона здатна підтримувати високий рівень внутрішнього споживання і заощаджень. Висока норма заощаджень забезпечує контроль над грошовою масою. Стимулювання вкладень за кордон приводить до постійного перевищення експорту над імпортом.

Висновки

Аналіз цілей, механізмів, інструментів державного регулювання інвестиційної політики, показує, що ніякі з них не є ідеальними і не можуть претендувати на винятковість. Тому часто використовуються різні змішані варіанти цієї політики з урахуванням змінної економічної ситуації. Загальновизнано, що ефективна інвестиційна політика є умовою економічного зростання: існує така політика – є і зростання, і навпаки. Немає інвестиційної політики – під питанням економічне зростання. Інвестиційну політику України слід диференційовано, та ще й взаємозалежно аналізувати на трьох рівнях: державний ( макро- ), регіональний ( мезо- ) і підприємницький ( мікро- ).

Список литературы

1. Галіцин В.К. Моделі і методи оцінки інвестиційних проектів: монографія /В.К. Галіцин , О.П. Суслов , Ю.О. Кубрушко . – К.: КНЕУ, 2005. – 166 c .