WEB-ресурс научно-практических конференций

Шевченко Д.О.

НТУУ «КПІ» , Україна

ДОСВІД ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН МАЛАЙЗІЇ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Малайзія – держава в Південно-східній Азії, в якій спостерігається високий темп економічного зростання (до 9% в рік). Створення ВЕЗ в Малайзії пов'язано з проведенням поетапної промислової політики. З 1970 р. уряд країни тримає курс на розширення експорту. Для того, щоб сформувати вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку, треба було розвинути загальну інфраструктуру (дороги, морські порти, аеропорти, комунікації, електропостачання), надати податкові і фінансові пільги національним і іноземним інвесторам, виділити земельні ділянки для розвитку ВЕЗ та ТПР, підвищити кваліфікацію кадрів. Регулювання діяльності ВЕЗ та ТПР веде Корпорація розвитку вільної зони.

У 1970 р. основною статтею експорту Малайзії була сировина: частка каучуку в експорті складала 33,4%, олова - 19,6%. Змінити структуру експорту було однією з головних цілей при створенні ВЕЗ та ТПР.

У 1971 р. були введені групи пільг і стимулів для зональних інвесторів - адміністративні, зовнішньоторговельні, податкові. У В ЕЗ та ТПР для інвесторів був дозволений безмитний імпорт сировини, компонентів і основного устаткування, товарів, що ввозяться для безпосереднього виробництва. Всі товари, що проведені в ВЕЗ та ТПР і експортуються із зони, не обкладаються митами (податком на продажі і акцизним податком). Товари з однієї ВЕЗ в іншу також перевозяться без оплати мит і податків. Товари, що набувають суб'єктами, що господарюють у вільній економічній зоні та території пріоритетного розвитку, у тих, що знаходяться поза зоною фірми, розглядаються як експорт з Малайзії.

До основних податкових пільг у вільних економічних зонах Малайзії відносяться: надання компаніям піонерного статусу; використання робочої сили з низькою заробітною платою (ці два види пільг звільняють від податку на прибуток протягом певного періоду); податковий кредит на інвестіції ; стимулювання експорту - локальна пільга (використовується, якщо фірма знаходиться на особливій пільговій території - ліцензійні виробничі склади).

Розміри площі ВЕЗ та ТПР коливаються від 4,73 га до найкрупнішої ВЕЗ « Пенанг » в 310,54 га . Відповідно до законодавства компанії вільних зон повинні експортувати 80% своїй продукції, у разі постачання продукції із зони на місцевий ринок вона оподатковується імпортним митом.

З введенням в дію ВЕЗ та ТПР експорт промислових товарів в Малайзії значно виріс в 70-і разів. Збільшилася частка промислової продукції в загальному експорті: у 1990 р. цей показник був рівний 11,9%, в 1998 р. - 21,7, в 2006 р. - 80,5%.

У 2006 р. в Малайзії налічувалося 100 компаній в ВЕЗ та ТПР, що мали в своєму розпорядженні основні засоби на загальну суму 14 млрд. 292 млн. малазійських рінггит , число зайнятих досягло 68 887 робочих, а загальна площа десяти ВЕЗ та ТПР - 53 832 га . Паралельно цій політиці в 90-х рр. проводилася лібералізація зовнішньої торгівлі країни.

Досвід виявив основні привабливі для інвесторів чинники у вільних зонах країни (в порядку убування значущості): пільги для інвесторів; політична стабільність; низькі ставки зарплати; сприятлива інфраструктура.

Від всієї кількості підприємств країни, частка фірм, що займаються випуском електронної продукції, склала 47%, підприємств текстильної галузі - 11%, частка підприємств по випуску вимірювальних приладів - 7%.

Особливість зайнятості у вільних економічних зонах полягає в тому, що основна частина роботи доводиться на молодих жінок. Це пов'язано з домінуванням в ВЕЗ текстильної промисловості і електроніки.

Малайзія, в числі інших країн Південно-східної Азії, прагнула забезпечити зайнятість в країні шляхом створення підприємств в ВЕЗ та ТПР. Слід враховувати ту особливість, що в деяких країнах широко розповсюдилася організація за межами зон підприємств, що належать транснаціональним компаніям (ТНК) або частіше, - змішаних, таких, що працюють на експорт і користуються такими ж або майже такими ж пільгами, як і підприємства усередині зон. Таким чином, з'являється додаткова зайнятість. Причому, кожна ВЕЗ та ТПР побічно генерує 20% (від числа наявних в зоні) додаткових робочих місць.

Крім того, створення нових підприємств в зоні викликає довгостроковий непрямий вплив на зайнятість в країні. Їх функціонування збільшує зайнятість на місцевих підприємствах, що конкурують у тієї ж галузі промисловості, що і філія ТНК («вузький горизонтальний ефект»), а також зайнятість на місцевих підприємствах інших промислових галузей («широкий горизонтальний ефект»).

Успіх ВЕЗ та ТПР оцінюється також їх внеском в збільшення доходу на душу населення. Аналіз азіатських ВЕЗ та ТПР показує, що при стрімкому зростанні величини доходу на душу населення підвищується і заробітна плата, а це знижує привабливість вільних економічних зон для іноземних інвесторів, падають темпи зростання зайнятості в ВЕЗ та ТПР.

У Малайзії уряд стимулював процес передачі технологій в національну економіку за допомогою таких інструментів: збільшення прямого оподаткування; підвищення частки місцевої сировини і компонентів у виробництві; заохочення виробництва товарів з високою місцевою доданою вартістю. Досвід Малайзії показує, що концепція вільних економічних зон була в індустріальній політиці розвитку починаючи з 70-х рр. і зберігається аж до теперішнього часу. У сучасній стратегії індустріалізації вільні економічні зони у вигляді технопарків покликані забезпечити виробництво в країні конкурентоздатної продукції.