WEB-ресурс научно-практических конференций

Найчук Н.В., Єпіфанова І.Ю.

Вінницький національний технічний університет , Україна

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ ПІДПРИЄМСТВА

З позицій системного аналізу усі підприємства є складовою загальної системи існування держави, світової економіки. Зважаючи на світову фінансову кризу, та кризові явища у вітчизняній економіці, високий рівень збанкрутілих підприємств, стає зрозумілим актуальність питання антикризового управління. Останнім часом цей термін набув значного поширення, однак розуміння сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування.

Розвиток теорії і практики, пов’язаних із концептуальними положеннями антикризового управління, висвітлені в багатьох працях вчених, зокрема, Туленкова Н.В., Курошеєва Г.М., Лігоненко Л.О, Коротков Е.М, Уткіна Е.О., Шапурової О.О., Каліноса Г.І, Скібіцького О.М. та ін.

Метою нашої роботи є визначення особливостей та обгрунтування необхідності антикризового управління.

Поставлена мета зумовлює вирішення ряду завдань: проаналізувати різні підходи щодо визначення антикризового управління у працях науковців; визначити особливості антикризового управління; виділити фактори, які визначають необхідність проведення антикризового управління.

Незважаючи на широке застосування в економічній теорії та практиці терміну «антикризове управління», тлумачення його сутності не однозначне. Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому – „складова загального менеджменту на підприємстві використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання" [1].

В роботі Н.В. Туленкова, висловлюється думка, що будь-яке управління організацією повинно бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ризику та небезпеки кризових ситуацій [2]. Е.М. Коротков, зазначає, що предметом впливу антикризового управління є усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву [3].

На думку Л.О.Лігоненко більш коректно під антикризовим управлінням розуміти постійно діючий процес виявлення ознак кризових явищ і реалізацію генерального плану недопущення поширення цих явищ і стагнації розвитку суб’єкта господарювання протягом усього періоду його функціонування [4]. В свою чергу, проф. Г.М. Курошеєва визначає антикризове управління як сукупність зовнішніх та внутрішніх впливів на підприємство, яке здійснюється на усіх стадіях його життєвого циклу для запобігання зниження його конкурентної переваги (при слабких ознаках кризового стану) або її відновлення, якщо підприємство вже знаходиться у кризовому стані [5].

Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, усі дослідники єдині в думці стосовно його специфічності, яка полягає у наступному:

1) специфічність мети здійснення - збереження підприємства як господарюючого суб'єкта та відновлення його життєздатності;

2) використання специфічного управлінського інструментарію, тобто засобів та прийомів управлінського впливу [6] ;

3) суттєві ресурсні обмеження, пов'язані з неможливістю або складністю отримання додаткових ресурсів;

4) суттєві часові обмеження, обумовлені можливими агресивними діями кредиторів підприємства та виникненням загрози ініціювання банкрутства;

5) орієнтація управлінських зусиль не тільки на зовнішні прояви ускладнень та проблем, а й на їх глибинні корені (причини появи), що є перешкодою повторення кризи;

6) підвищена ризикованість управлінських рішень, що приймаються та реалізовуються, у зв'язку з високим ступенем нестійкості (напруження) господарської системи;

7) підвищення значимості інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень, що приймаються;

8) забезпечення високої ефективності управлінського впливу потребує більш високих фінансових та інтелектуальних витрат, відповідно має більшу вартість порівняно з нормальними умовами господарювання [7] .

Отже, антикризове управління – це постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються відокремленим суб'єктом в умовах суттєвих ресурсних та часових обмежень, підвищеного ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності підприємства та недопущення його ліквідації як господарюючого суб'єкта.

В управлінні завжди існує ризик, адже соціально-економічна система розвивається циклічно, динамічно змінюється зовнішнє середовище, співвідношення керованих і некерованих процесів. Саме тому, можна виділити певні як зовнішні, так і внутрішні фактори, які визначають необхідність антикризового управління [8].

Зокрема, до зовнішніх ми можемо віднести: спад кон'юнктури в економіці в цілому; значний рівень інфляції; неефективна система державного регулювання суспільного виробництва; нестабільність законодавства; нестабільність фінансового, фондового і валютного ринків;посилення конкуренції в галузі та криза окремих галузей.

Внутрішні ж фактори пов’язані із неефективним менеджментом керівництва, низьким рівнем кваліфікації працівників та нездатності керівництва вчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

Отже, зміст антикризового управління підприємством полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак, недопущенні подальшого поглиблення кризи, а у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації, підтримки її внутрішнього та зовнішнього гомеостазу. Безумовно, що будь-яке управління в певним мірі повинно бути антикризовим, і тим більше стає таким по мірі вступу підприємства у стадію кризового розвитку. Для кожного підприємства існує своє співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів кризи, які визначають необхідність антикризового управління. Їх же ігнорування обумовлює суттєві негативні наслідки, зокрема, і банкрутство.

Список використаних джерел:

1. Уткин Э.А. Антикризисное управления / Э.А. Уткин. – М.: Изд-во ЭКМОС, 1997. - С.400.

2. Туленков Н.В. Модель менеджмента: традиционная или наступательная: Перспективный менеджмент современной организации/ Н.В. Туленков // Персонал. - 1998. - № 2. - С. 41-45

3. Коротков Е.М. Антикризове керування / Е.М. Коротков . – М.: ІНФРА-М,2003. – С. 350.

4. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: підручник / О.Л. Лігоненко . – К.: КНТЕУ, 2005. – С. 824.

5. Курошеева Г.М. Теория антикризисного управления предприятием: Учеб. пособие/Г.М. Курошеева. – СПб.: Речь, 2002. – С.372.

6. Шапурова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства / О.О. Шапурова// Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. – С.147-154.

7. Калінос Г.І. Необхідність і економічна сутність антикризового управління підприємством/ Г.І. Калінос // Наука й економіка. – 2009. – №2. – С.212-215.

8. Скібіцький О.М. Формування портфеля заходів санації підприємства/ О.М. Скібіцький // Наука й економіка. – 2009. – №4. – С.243-250.