WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.е.н . Герасимчук З.В., Поліщук В.Г.

Луцький національний технічний університет , Україна

ІННОВАЦІЙНЕ СТИМУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

У 1987 році в доповіді “Наше спільне майбутнє” Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР) під головуванням екс-прем’єра Норвегії Брундланд Г.Х. приділила основну увагу необхідності “сталого розвитку”, як розвитку, який забезпечує потреби нинішнього покоління без завдання шкоди можливості майбутнього покоління задовольнити свої власні потреби . Це формулювання поняття “сталий розвиток” зараз широко використовується як базова в багатьох країнах. Крім того, вона стверджувала, що основна ідея людських суспільств має полягати в активізації пошуку кращого життя, добробуту [1, с.51–56]. Тобто цілком зрозумілим є те, що без стимулювання сталого розвитку добробут теперішніх, а особливо прийдешніх поколінь неможливий.

Вперше термін “сталий розвиток” було введено в обіг на Конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 році в рамках прийняття “Порядку денного на ХХІ століття”, і визначається як “розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби” [2].

Сталий розвиток регіону з нашої позиції можна розуміти як процес постійного перетворення якісних та кількісних характеристик регіональної соціо-еколого-економічної системи з дотриманням її рівноважності , збалансованості, гармонійності, стабільності, конкурентоспроможності та безпеки, спрямованого на досягнення динамічної рівноваги між суспільством, економікою та навколишнім природнім середовищем, та такого, що забезпечує при цьому добробут нинішніх та майбутніх поколінь регіону.

Рівень досягнення сталого розвитку у регіоні можна охарактеризувати через такі основні ознаки: рівноважність , збалансованість, гармонійність, стабільність, конкурентоспроможність та безпеку. Лише при умові, що для регіону властиві ці ознаки на високому рівні, можна говорити про наближення регіональної соціо-еколого-економічної системи, якою є регіон, до сталого розвитку. Якщо для регіону не властиві ці ознаки, або вони є на низькому рівні, то варто застосувати комплексну систему стимулювання сталого розвитку регіону. Одним із основних напрямків такої системи стимулювання має бути інноваційне стимулювання сталого розвитку регіону.

Інноваційне стимулювання сталого розвитку регіону – комплекс заходів стимулюючого впливу, в основі якого лежить вкладення в пріоритетні наукоємні проекти, технології, направлені на досягнення динамічної рівноваги між соціальною, економічною та екологічною сферами регіону.

В якості основних показників, що характеризують інноваційне стимулювання сталого розвитку регіону варто виокремити обсяг реалізованої інноваційної продукції, що є новою для ринку, грн./чол., та відношення витрат на науково-дослідні та науково-технічні роботи до ВРП, % [3].

Інноваційне стимулювання сталого розвитку регіонів України в розрахунку на 1 жителя регіону в середньому зменшилось за період 2006-2008 р. у 8,23 рази, що є негативним явищем. Разом з тим занепокоєння викликає значна асиметрія даного напряму стимулювання серед регіонів України: максимальний обсяг інвестицій для досягнення сталого розвитку регіонів у 2008 р. склав 1037,23 грн./чол. , що у 220,25 разів перевищує мінімальний обсяг вкладень в розмірі 4,71 грн./чол. (див. рис.1). Така ситуація є дещо кращою, ніж у 2007 р., але гіршою, ніж у 2006р.: максимальний обсяг інвестицій у 2006 р. склав 1920,47 грн./чол., мінімальний – 11,04 грн./чол.; максимальний обсяг інвестицій у 2007 р. склав відповідно 2846,74 грн./чол., мінімальний – 0,01 грн./чол. Примітним є той факт, що з року в рік найбільший обсяг вкладень для сталого розвитку здійснюється у Запорізькій, Луганській областях та м. Києві, а найменший – у Хмельницькій, Тернопільській та Закарпатській областях.

Рис. 1. Динаміка інноваційного стимулювання сталого розвитку регіонів України у 2006-2008 рр.

Найбільше витрат на науково-дослідні та дослідно-технічні роботи у співвідношенні до ВРП виділяється у Харківській області (в межах 2,51–3,15%), а найменше – у Хмельницькій області (в межах 0,6%). Тобто, можна стверджувати, що склалась стійка тенденція із витратами на науково-дослідні та науково-технічні роботи у 2006-2008 рр. серед багатьох регіонів України. Попри це, також варто підкреслити, що не завжди значні вкладення в інноваційні розробки сприяють успішній реалізації виготовленої інноваційної продукції. Успішне поєднання цих параметрів характерне лише для Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Сумської, Кіровоградської областей та м. Київ.

Особливу увагу викликає Волинська область: при незначних витратах на науково-дослідні та дослідно-технічні роботи у 2007 р., даний регіон спромігся стати лідером за обсягом реалізованої інноваційної продукції, що є новою на ринку в розрахунку на 1 жителя регіону. це свідчить про прихований інноваційний потенціал регіону, що при достатньо сприятливих умовах може сприяти досягненню сталого розвитку.

В цілому, інвестиційне стимулювання сталого розвитку є надзвичайно важливим напрямом впливу на регіональні соціо-еколого-економічні системи. Даний напрям стимулювання здатен сприяти виробленню внутрішньої мотивацію до сталого розвитку у будь-якому регіоні. Варто лише врахувати потенційні можливості конкретних регіонів у здійсненні певного виду інноваційної діяльності. Правильно підібраний підхід до інноваційної діяльності регіональних соціо-еколого-економічних систем у контексті ринкових відносин стимулюватиме сталий розвиток конкретного регіону, і забезпечить вихід регіону на якісно вищий рівень розвитку.

Список використаних джерел:

1. Білорус О. Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: (Системні маркетол . досл .) / О. Г. Білорус, Ю. М. Мацейко . – К. : МАУП, 2005. – 492 с.: іл. – Бібліогр .: с. 474–491.

2. Програма дій “Порядок денний на ХХІ століття”: Ухвалена конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт “Планета Земля”, 1992 р.): Пер. з англ. – 2-ге вид. – К. : Інтелсфера , 2000. – 360 с.

3. Статистичний збірник “Регіони України” 2009. – Частина ІІ. – Київ: Державний комітет статистики, 2009. – 758 с.