WEB-ресурс научно-практических конференций

Козлова О.П.

Науково-дослідний економічний інститут при Міністерстві економіки України

РЕГІОНАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА

Змістовне обґрунтування необхідності розробки стратегії розвитку національної або регіональної економіки (галузі або окремо господарюючого суб'єкта) включає дві взаємозв'язані логічні процедури.

По-перше, процедуру побудови інерційного сценарію розвитку (сценарію, в якому розвиток даного економічного об'єкту відбувається без кардинальних змін в системі цільових установок і механізмах управління). Основою для розробки стратегії розвитку є однозначно негативна інтерпретація підсумків розвитку, відповідних інерційному сценарію.

По-друге, процедуру побудови сценарію реалізації якого-небудь варіанту політики розвитку даного економічного об'єкту, якому відповідає "образ майбутнього", істотно привабливіший, ніж в випадку інерційного сценарію. Інакше кажучи, другою основою для розробки стратегії являється наявність значного потенціалу розвитку, практична використання якого можна зв'язувати із зміною цільових установок політики управління або механізмів, що склалися, при її практичної реалізації [1, c .15-18].

Розглянемо, як ця теоретична схема може бути використана для обґрунтування актуальності розробки стратегії розвитку сільського господарства і вибору її пріоритетів.

Сучасний стан сільського господарства і той вклад, який воно внесе до реалізацію стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни, багато в чому визначаються позиціями сільськогосподарських підприємств на ринках аграрної сировини, на ринках необхідних для них ресурсів поточного виробничого споживання, продукції інвестиційного призначення фінансових ресурсів, а також на ринку праці.

Підприємства українського сільського господарства стикаються з жорсткою конкуренцією з боку зарубіжних виробників, високий рівень конкурентоспроможності яких визначається не лише перевагами в технологіях і організації виробництва (що в істотній мірі компенсується вищою ціною використовуваних ними ресурсів), але і масштабною державною фінансовою і політичною підтримкою, а також опорою на розвинену ринкову інфраструктуру. Умови конкуренції українських виробників на внутрішньому ринку посилюються відсутністю надійної економічної межі і низьким рівнем митного адміністрування (це призводить до значних масштабів "сірого" імпорту, що обходить об'ємні обмеження і що "оптимізує" митні платежі).

Потенціал розвитку українських підприємств сільського господарства залежить не тільки від умов їх конкуренції із зарубіжними виробниками, але і від їх економічних стосунків з підприємствами зв'язаних з галузями української економіки [2, c .39-40].

Численні підприємства сільського господарства і рибальства вступають в ринкову взаємодію з істотно більшими підприємствами інших секторів передусім, харчової промисловості, торгівля, нафтова, газова промисловості, електроенергетики, промисловості по виробництву мінеральних добрив, сільськогосподарського машинобудування, транспорту фінансів і страхування. Великий економічний масштаб цих підприємств, як правило, дозволяє їм робити значну дію на кон'юнктуру локальних (або навіть регіональних) ринків, на яких вони можуть займати положення, близьке до монопольного. Можливості проведення агресивної цінової політики виробниками ряду найважливіших виробничих ресурсів споживаних в сільському господарстві (енергоресурси, мінеральні добрива) обумовлені наявністю у них місткого альтернативного (зовнішнього) ринку збуту, а переробними підприємствами харчової промисловості і торгівлі високим рівнем конкуренції продавців аграрної продукції на локальних ринках, а також наявністю альтернативних джерел продукції, що купується (зовнішній ринок, постачальники з інших регіонів на внутрішньому ринку).

В умовах трансформаційних перетворень сільське господарство більшої частини регіонів все ще повільно адаптується до вимог сучасного ринку, пристосовуючи традиційну структуру виробництва громадського і приватного сектору до деформованої його інфраструктури і взаємовідносин між його суб’єктами. Незавершеність трансформаційних змін на різних ієрархічних рівнях їх здійснення в соціально-економічній сфері розвитку сільських [1, c .19-20] територій зумовлюють неоднозначні результативні показники різних суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, показники виробництва валової продукції сільського господарства відображають неоднозначний характер з позицій територіально-галузевої диференціації і обсягів співвідношень та категорій господарства. Аналіз статистичних даних доводить, що обсяг валової продукції по всіх категоріях господарств порівняно з 1990 р. все ще знаходиться на рівні 71,3 % по всіх видах продукції і 49,3 % по продукції тваринництва. Слід відмітити особливу гостроту проблеми виробництва продукції тваринництва в степових областях України, де її частка у порівнянні з 1990 р. становить 43,6 %, а у сільськогосподарських підприємствах цієї зони лише 27,1 %, у тому числі підприємствах Миколаївської та Херсонської областей – 11,9 %, тобто дев’яту частину попереднього рівня виробництва валової продукції. Традиційно стійке і вже домінуюче положення займають особисті селянські господарства в галузі картоплярства і городництва. Лише на половині селянського подвір’я утримується ВРХ, поголів’я свиней. Цей важливий сегмент продовольчого забезпечення поступово втрачає свої позиції товаровиробника на ринку продукції тваринництва внаслідок втрати матеріальних стимулів до виробництва тощо. У процесі ринкових трансформацій виникла тенденція до переходу більшої частини підприємств до монопродуктового виробництва, зокрема, рослинницької продукції). Так, у Кіровоградській області її частка в середньому становить 90,1 % від загального обсягу реалізації сільськогосподарської продукції, в Одеській області відповідно 88,4 %. Основним видом товарної продукції суспільного сектору стали зернові та олійні культури, рівень насиченості якими у багатьох випадках досягає 80–90 % [3] .

В економічному відношенні відбувається поляризація сільськогосподарських підприємств: по-перше – на дрібнотоварні і крупні підприємства, при цьому кількісна частка перших постійно зростає. По-друге – зберігається велика частка хронічно збиткових господарств, за рахунок формуються економічно відсталі регіони.

Список використаних джерел:

1. Бойко В.І. Територіально-галузеві трансформації аграрного виробництва та їх економічна оцінка// Агроінком. - 2009. - №9 . - С.15-20 .

2. Ксенофонтов М.Ю.Сценарне прогнозування як інструмент розробки стратегії розвитку сільського господарства// Проблеми прогнозування . - 2008. - №12 . - С.39-40 .

3. http://www.minagro.gov.ua/ Довідка про підсумки роботи агропромислового комплексу за січень 2009 року